Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Цар і раб - Білик Іван Іванович - Страница 86
Вона скутою ходою ступила на стежку й пішла, ледве себе стримуючи, щоб не бігти. Й коли сіла на ложу свого вбогого, майже порожнього таламуса, до горла їй підступив давучкий клубок. Суворо глянувши на трьох роб, Асклепід увійшов за нею й причинив по собі двері. Лише б не заплакати, хтозна якого кумира благала Елена, дивлячись на похмурого жерця.
— Се й мене жде? — спитала вона, коли нудний клубок трохи попустив і розсотався.
— Я тоді й не розгледів тебе до пуття… — Жрець Асклепія Олімпійського дивився на неї так пильно, мовби й справді бачив уперше. — Ти схожа на німфу… — Він кашлянув і витер вуста нечистою долонею. — А може, й на ту Елену, заради якої ахейці воювали десять літ…
Очі його хмурнішали й хмурнішали, кінчик носа збілів, і та білина почала переходити на чоло та щоки. Якщо він полізе, я вб'ю його, вирішила Елена й глянула на вузеньку довгу подушку, під якою лежав ніж. Але жрець облизав спраглі вуста й вийшов, і вона пошкодувала, що розв'язка, яка могла статися допіру, тепер відкладалась на не знати які часи.
Асклепід почав з Ніневії. Стара роба-ассірійка одного ранку перечепилася через поріг і впала. Клеопатра спробувала допомогти їй, але марно. Поділ хітона Ніневії задерсь угору, й Елена, яка вийшла на шум, побачила, що ноги в ассірійки враз набрякли й укрилися синіми плямами.
— Що се в неї? — спитала Клеопатра.
З тераси верхнього поверху виглянув Асклепід:
— Вона осквернила колодязь Олімпійського Лікаря, Елено. Кумири мстять усім, хто їх не шанує. Я їй казав, щоб не брала воду з колодязя своїми робськими руками, а вона не послухала…
Ніневію гуртом однесли до поварні, вона пролежала півдня й оклигала, та ввечері почала знову скаржитися на біль у литках і під коліньми, а вночі ноги їй ізсудомило, повикручувало назад і вбоки. Стара роба так несамовито кричала, що Елена ладна була вити разом з нею. Вранці, щойно на світ зазоріло, вона побігла до жерця й благала його зробити бодай щось.
— Така воля кумирів, — твердив кудлатий Асклепід, але врешті зняв із полиці над ложем якийсь бокатий алабастрик. — Спробую… заради тебе, хоч за таке Олімпійський Цілитель може й мене…
Насилу розціпивши Ніневії щербаті зуби, він улив їй у рот ложку смердючої рідини. Ніневія засіпалась у корчах, очі її мало не лізли з очниць і коли зіниці знерухоміли й з рота пішла піна, жрець почовгав з хати. Елена кинулась до ложа. Зсудомлені ноги Ніневії швидко хололи, руки теж, і вже не було жодних сумнівів, що лихий чинець кумира Асклепія по-своєму «допоміг» робі.
— Вона вмерла… — прошепотіла Клеопатра й одступила назад.
Але вічі Ніневії раптом ожили, ноги поволі випростались, і з грудей сапнуло гірким духом. Вона заснула й прокинулася тільки надвечір наступного дня, мов зварена, але цілком здорова, навіть ноги відтухли й сині плями на литках зблідли й ледве вгадувалися.
Се він для мене, сказала Елена, аби я бачила, до чого він здатний, аби знала, чого сподіватися, й була слухняною й покористою в його руках.
На п'ятий день до хорому Асклепія підкотив критий візок, і звідти виглянуло жіноче обличчя. Елена ледве впізнала доньку померлого царя Перісада й зіщулилася в передчутті чогось лихого й невідворотнього. Вероніка була в зеленому хітоні й чорному пеплосі, здобленому на подолі сріблом. Елена чула, ніби царівна по вітцевій смерті стерялася розумом, але Вероніка вразила її ще дужче. Вона пройшла мимо, не привітавшись, однак ув очах їй зблиснула свідома іскра, й се свідчило про те, що вона впізнала Елену.
Асклепід, на Еленин подив, дуже жваво приклався вустами до недбало простягнутої йому руки й задки впірнув у двері свого житла на другому поверсі. Царівна пішла за ним. Вони перебували там у цілковитій тиші добру годину, й коли басиліса вийшла, жрець довго дивився їй услід. Елена впізнала той погляд, і по спині в неї пробігли мурашки. Він дивиться на неї так само, подумала вона. Мовби ми вже зазнали на собі гніву кумирів.
Басиліса пішла стежкою до хорому, пристояла коло вівтаря й нерівною ходою подалася на заднє подвір'я, де була священна криниця Асклепія. Елена дивилася вслід царівні, поки та й зникла між кленів, тоді глянула на Асклепіда, але жерця вже не було. За ворітьми почувся спів коліс фракійської каруци, Клеопатра вибігла назустріч і в воротах зустрілась з Асклепідом.
— Хайре! — почулося здалеку, й Елена впізнала тоненький жіночий голос євнуха Полікрата. — Як тобі живеться тут, красуне?
Елена не знала, що відповісти на се привітання, й нерішуче поправила гіматій, але наступної хвилини зрозуміла, що рада навіть сьому женоподібному чоловікові, який з'явивсь із іншого світу й з інших, забутих і затлумлених важкими роками часів.
— Ти задля того й приїхав сюди, лоґоґрафе? — всміхнулася вона до нього з несміливою приязню, — аби запитати мене про моє життя?
Він одповів на її усміх, але без глузування, й се ще дужче насторожило Елену, бо то могло знакувати лиш одне: що він знає про неї все чи принаймні найголовніше.
— Де басиліса? — спитав євнух. Елена кивнула рукою на стежку поза хоромом, він тривожно зиркнув у вічі жерцеві, та той очей не відвів. — Я приїхав по басилісу.
— Вона така шаноблива до всіх кумирів чи?.. — Елена не скінчила думки, євнух поплямкав пухкими вустами, від чого навколо зібралася ціла зграйка дрібних жовтих зморщок, і широко посміхнувся.
— Ти хотіла б, аби Вероніка накликала на себе гнів Асклепія? — спитав він і знову тривожно глянув на кудлатого, мов бурий ведмідь, жерця.
Елена змовчала, замість неї відповів жрець, дивлячись на кленові хащі, звідки верталася царівна.
— Олімпійський Лікар ще не встиг розсердитися на неї, лоґоґрафе, — мовив він. — А ти злякався за доньку Перісада Спартокіда?
Сей страх видавсь Елені незбагненним ще зуперш, але вона тільки тепер подивувалася з того, та обдумати не встигла, бо Вероніка вже була поряд. Ошатний чорний пеплос на ній покоротшав і майже заголив коліна. Вероніка сказала, показуючи на свої ноги:
— Забула взяти жертву для кумира, тож одірвала йому свій поділ… — На тому місці, де в неї щойно була широка срібна мережка, тепер висіли торочки.
— Ти поклала прошву на зрубі? — спитав чинець.
— Ні, — відповіла басиліса. — Я вкинула її в священну криницю.
Чинець посміхнувся й повів євнуха на гору, Вероніка ж з Еленою лишилися вдвох, бо й цікава до всіх і всяких пригод Клеопатра невідомо коли зникла. Елена дивилася на царівну доти, поки та защарілася, зблідла й шаснула в хащі священного гаю. Незабаром звідти почувся сміх, тоді — пісня, яка далі перейшла в голосіння й виття, справжнє, нелюдське, вовче виття.
Раптові сльози здавили горло Елені, й вона теж побігла геть, аби не чути ні жахливого завивання, ні невиразних белькотань божевільної, ні свого власного страху. Якась міцна нитка в'язала всіх сих людей в одну купу, й лоґоґрафа, й жерця, й унестямлену басилісу, й навіть старого римського сенатора, та Елена не могла збагнути сього зв'язку й лише безпорадно питала себе, де тут край, і хто за нього тримається, й хто сіпає.
Коли басиліса вгамувалась, лоґоґраф перед від'їздом іще раз заглянув до Елени. Доторк його пухких пальчиків викликав у неї трем протесту.
— Все в руках кумирів, — сказав євнух умисне невиразним, безбарвним голосом. — І всьому свій час.
А коли обидва візки, його й басилісин, загуркотіли й відгуркотіли, перед Еленою постало ще одне запитання: яку ж участь бере в тому склубоченні він, Савмак, новий цар сколоченого Пантікапея. Й що більше думала про се, то дужче пересвідчувалась: кінець клубка не в його руках і не він сіпає за нитку.
Несподіваний жаль огорнув Елену, й то було зовсім нове для неї почуття, не схоже на жодне дотеперішнє, мовби не доводилася вона йому ровесницею, а матір'ю, яка побачила смертельну небезпеку, навислу над рідним сином. Він так само безпорадний, як і я, подумала Елена. Й такий же самотній…
Се додало їй несподіваної сили, вона втерла сльози, припудрила набряклі щоки порошком рожевої сінайської крейди й вийшла. Кудлатий Асклепід стояв у розчиненій брамі, та Елена, взявши з собою Раїс, відтрутила жерця й рішучим кроком подалася на дорогу, що повз город Мірмекій вела до стольного Пантікапея.
- Предыдущая
- 86/108
- Следующая