Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Пригоди Румцайса - Чтвртек Вацлав - Страница 9


9
Изменить размер шрифта:

Румцайс хотів його краще роздивитись, але тільки вистромив із кущів розбійницьку голову, як молодик той зойкнув із переляку, зомлів та й упав серед моху. Румцайс став над молодиком і замислився, якою ж травичкою привести його до тями.

Аж тут прибігла Манка.

— Вже дістав солі, Румцайсе?

— Авжеж, насолив собі, — озвався Румцайс і показав на непорушного молодика.

Що тільки не робили Румцайс і Манка — незнайомець не приходив до тями. І Манка, аби довідатись, хто він такий, зазирнула в лист, який знайшла у нього в кишені.

— То це ж учитель танців, музики і добрих манер! — вигукнула Манка. — А далі тут написано, що він мусить із сьогоднішнього дня давати в Їчині уроки дочці зброяра Галіржа Елісбетці. А якщо, мовляв, не почне сьогодні тієї служби, то хай і зовсім туди не приходить.

Румцайс замислено глянув на блідого молодика.

— Таким він не дуже затанцює. Та не кидати ж хлопця в біді! Поки він очуняє, піду сам на службу до Галіржа.

Манка, почувши це, теж мало не зомліла.

— Може, воно й не так тяжко буде, — сказав Румцайс і схилився перед Манкою в такому глибокому уклоні, аж ненароком вивернув пеньок ногою.

Манка почистила його віхтиком соломи, розчесала йому чуприну і бороду гребенем, яким збирають ягоди-чорниці, і виштовхала з лісу:

— Дивись же, зароби мені хоч солі до юшки!

Румцайс ішов собі та ішов і зупинився аж перед дверима зброяра Галіржа. Плюнув собі на чоботи, почистив їх рукавом і тихенько постукав. У коридорі ж це пролунало так голосно, наче хтось стріляв із рушниці.

Двері розчинилися, і на порозі стала молоденька дівчина, схожа на яблуньку, — в рожевому платтячку з оборками і з косами, розпущеними по плечах.

— Це ти будеш Елісбетка? — промовив Румцайс своїм найприємнішим голосом, процідженим через бороду.

— Я, — кивнула дівчина, — тільки мамуні немає вдома.

— Оце добре! — радісно сказав Румцайс. — Я прийшов вчити тебе грати на піаніно, танцювати і поводитись по-панському.

Елісбетка завела його до великої кімнати, де стояло піаніно.

— Ну, почнім найперш із танців, — сказав Румцайс.

Посадив він Елісбетку за піаніно, міцніше насунув на голову капелюх із букової кори і пробіг пальцями по всіх швах, чи ніде нічого не тріснуло.

— Ось я затанцюю, а ти дивись, потім за мною утнеш.

Елісбетка почала підбирати на піаніно музику. Румцайс упіймав такт, притупнув ногою і клацнув з усієї сили закаблуками. Музика була ніжна, але Румцайс гупав ногами по-розбійницькому — так, що будинок трусився до самого льоху.

— Надто тоненько граєш ти, яблунько, — сказав Румцайс Елісбетці. — Поки я у твою музику вслухаюся, то забуваю, якою ногою ступати.

Сів він сам до піаніно і сказав, що тепер танцюватиме Елісбетка. Та ледве Румцайс по-розбійницькому вдарив по клавішах, як ззаду з піаніно полетіли молоточки. Елісбетка вдарилась у сльози. Що, мовляв, скаже мамуня, коли повернеться додому?..

— Не плач, — сказав Румцайс, — що я зіпсував, те я і полагоджу.

Підійшов він до вікна, визирнув тихесенько і блискавичним румцайсівським рухом спіймав у повітрі вісім пташок. Кожна з них була настроєна на іншу ноту, і Румцайс посадив їх у піаніно одну за одною. Кропив'яночку найвище, щоб цвірінькала дискантом, а голуба на самий низ, щоб туркотів басом.

Елісбетка знову підхопила плаття пальчиками, а Румцайс скомандував пташиному піаніно:

— Ану, тихенько!

І піаніно заграло так, як співають у лісі пташки, коли пробуджуються зі сну, і музика була така ніжна й тиха, що Румцайс мусив прикласти долоню до вуха, аби щось почути.

Елісбетка ж під ту музику танцювала, як справжня балерина. Румцайс рахував їй «раз-два-три», «раз-два-три» і радів, що гідно заступив блідого молодика.

Раптом двері кімнати відчинилися. На порозі стояла жінка зброяра Галіржа. Побачивши у своєму домі розбійника, вона мало не закричала, і рука її мимоволі підлетіла до рота. Тоді Румцайс на доказ того, що він заступає вчителя танців, музики і добрих манер, ступив назустріч господині і схилився перед нею в глибокому іспанському уклоні. Та, на лихо, зачепив великим пальцем за курок, і голландський пістоль за поясом у нього гучно вистрелив.

— Оце так постріл! — задоволено промовила жінка. — Я вже п'ятнадцять років одружена із зброярем, а такого славного пострілу ще не чула. Що ж я вам винна за урок музики й танцю?

— Торбинку солі, — відповів Румцайс.

Виходячи, він зустрів унизу молодика. Щоки в нього вже порожевішали, і він квапився на службу. І Румцайс подумав, що він своє діло зробив як належить.

А щоб було і друге діло зроблене, поніс Румцайс торбинку солі додому — до розбійницької печери.

А щоб зробити як слід і третє діло, вони з Манкою добре тією сіллю посолили семикратну юшку.

12. Як Румцайс повернув веселку на небо

Коли вщухли зливи після війни з пруссаками, вийшла якось Манка з печери, щоб вибрати з криниці замулену воду. Та, ступивши кілька кроків, спинилася й вигукнула:

— Румцайсе, я такого зроду не бачила!

— І я теж, — сказав Румцайс, коли прибіг туди.

Із криниці у них росла веселка. Вона сягала через усе небо — від Ржаголецького лісу через гору Зебін аж до майдану посеред Їчина.

— А вона часом не полетить? — прошепотіла Манка й підійшла навшпиньки до веселки.

Веселка стояла мовчки і сяяла.

— Отепер, Румцайсе, я тобі щось покажу! — мовила Манка, зайшла у веселку і почала в ній походжати. Від волосся і до кінчиків пальців на ногах мінилися на ній промені найніжніших кольорів.

Та тільки на цьому їхня втіха й скінчилася. Веселка раптом одірвалася від криниці і знялася вгору. Та піднімалася вона повільно і час од часу спинялась.

— Чи не заважає їй щось з того боку? — спитала Манка.

— Хотів би я знати, що саме, — сказав Румцайс і видерся по гілках на вершечок старого дуба.

Звідти він побачив їчинський майдан. Після дощу не було там жодної живої душі. Тільки перед однією з крамниць попід стінами будинків стояв крамар Шпанігель і змотував веселку через лікоть у сувій.

Румцайс хутко з'їхав з дуба.

— Треба щось робити! Хіба ж це діло, коли бурі й грози лишаться без веселки!?

Пройшовся він рукавом по чоботях і вирушив імператорською дорогою прямо до Їчина.

Проминувши браму під баштою, побачив Румцайс нового їчинського війта Тоушека, який прийшов до влади після Гумпала. Тоушек урочисто виступав у нових веселкових штанях по веселковому килимку, простеленому від його будинку через майдан аж до ратуші.

— Шпанігель уже розпродує сукно з веселки панству на штани, — сказав сам собі Румцайс. — Отже, треба мені поспішати.

Війт Тоушек поважно крокував до ратуші, а Румцайс тихенько йшов за ним і скручував веселковий килимок у нього за спиною. А скрутивши, засунув веселку за пазуху, щоб не сяяла. Веселка була така тонюсінька й ніжна, що за пазуху її вмістилася двадцять одна австрійська миля.

Коли Тоушек підіймався сходами до дверей ратуші, спало йому на думку озирнутись. І в цю мить він побачив, як Румцайс похапцем застібає куртку. Війт ступив ще вище на східець і промовив:

— Може, ти готуєш щось і на мене, Румцайсе, як наготував уже на Гумпала і на пана князя? Нічого, скоро й на тебе знайдеться сильце. Княгиня Майолена повертається з Копідлна і вже наказала викликати аж із Фландрії майстра, який випустить пана князя з малої замкової башти.

Румцайс нічого не відповів — махнув рукою і тихим розбійницьким кроком подався через майдан до Шпанігельової крамниці.

Крамниця виходила на майдан вітриною, в якій Шпанігель уже встиг умостити кілька ліктів веселки і причепити папірець з ціною: за один лікоть — два таляри. Із дверей крамниці вибігла пані Шпанігельова і закричала: