Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Шлях Срібного Яструба - Білий Дмитро - Страница 9
— Велика воїтелько Променеє, — промовила Орія, піднявши голову, — я хотіла вбити цього скіфа в чесному двобої й принести його голову та зброю в подарунок нашої Матері-Лисиці. Дозвольте мені завершити двобій.
Воїтелька Променея майнула рукою, і вершниці опустили зброю.
— Ти порушила наш стародавній звичай — привела чужинця до Священного Яру, — залунав голос Променеї, — за це ти будеш покарана. Завтра вранці, як тільки зійдуть перші промені сонця, ти разом із цим скіфом будеш принесена в жертву.
— Ні! — закричала Орія, миттю підхопившись на ноги. Атей схопив її за руку й побіг до дерев. Але звідти вже вихопилися декілька вершниць. Атей і Орія безпорадно закрутились у все більш щільному колі вершниць, ледь встигаючи відбиватись від списів, якими ті намагалися проштрикнути втікачів. Орія спробувала прослизнути між двома кіньми, але сарматки влучно накинули на неї величезну сітку, і дівчина безпорадно заборсалася на землі, марно намагаючись видряпатись із сітки. Атей кинувся їй на допомогу, але чийсь кінь щосили вдарив його грудьми. Хлопець сторчма полетів на землю. Акінак вилетів з його рук. Прямо над собою він побачив копита здибленого коня. Хлопець відкотився в бік, намагаючись дотягнутись до свого меча. Чиясь нога притиснула його долоню до землі, а у груди вперся наконечник списа. Захлинаючись від пороху, що піднявся від поточеного кінськими копитами листя, Атей підняв голову. Перед собою він побачив Лаену, яка, переможно посміхаючись, стискала свій спис, біля наконечника якого мотлялися лисячі хвости.
Глава 11. В очікуванні страти
Атея та Орію міцно зв’язали та відтягнули під якісь покручені дерева, куди не пробивався жодний сонячний промінь. Найбільше розлютило Атея те, що до них навіть не приставили сторожу. Сарматки зайнялися своїми справами, не звертаючи на бранців ніякої уваги. До Атея доносилися їх розмови, хропіння коней, брязкіт зброї, хруст гілля, яке ламали для вогнища. Його зброя, яку воїтельки теж вважали жертвою, нічим не гіршою, ніж він сам (а може й кращою), кинули поблизу. Це ще більше розлютило Атея. Ось вони — акінак, горит зі стрілами і лук якогось невідомого воїна — лежать на відстані декількох кроків.
Але Атей був не в змозі навіть поворушитись. Вже через годину його тіло, сповите цупким арканом, заніміло, і йому здавалося, що він просто помре у цих корчах, задовго до ранку. Здавалося, на цей раз допомоги годі було очікувати. Щоб остаточно не впасти у відчай, Атей намагався поговорити з Орією. Дівчина сиділа, прихилившись спиною до стовбура. Очі її були закриті, на розсіченій вилиці засохла цівка крові. Зрозуміло було, що Орія не має ніякого бажання теревенити з Атеєм. У відповідь на його запитання про те, чи не зможе сувора Променея передумати й поміняти страту на більш м’яке покарання, дівчина тільки зиркнула з-під лоба і знов опустила голову на груди, поринувши в сумні свої думи. Лише один раз, коли останній промінь сонця зблиснув серед дерев, до Атея, який вже й не сподівався почути голос Орії, донеслися її слова:
— У тебе, дійсно, був незвичайний щит, здавалося, від його світа можна осліпнути, не я, а він врятував тебе…
…І все, надалі Орія знов продовжувала мовчати… Але в голові Атея майнула рятівна думка. Він зосередився на цій думці, в якій, здавалося, приховується його остання надія на порятунок…
…Перед присмерком їх розв’язали й запропонували їжу. Орія тільки похитала головою, але Атей із задоволенням з’їв добрячий шматок смаженої куріпки. Очікування близької страти аж ніяк не позначилося на його апетиті. Трохи провагавшись, він з’їв і той шматок, від якого гордовито відмовилася Орія. Дівчина трохи здивовано подивилась на хлопця, у якого, здавалось, настрій після вечері значно покращав. Їжу принесла їм Лаена. Вона щось сказала Орії, але та продовжувала зберігати вперту мовчанку.
Атей чемно подякував Лаені за їжу.
— А я все ж перемогла тебе, скіфе Атею, — задоволено промовила дівчина, — всі бачили, що саме я збила тебе своїм конем і, якби не наказ взяти тебе живцем, з легкістю змогла б заколоти своїм списом. За це Променея дозволить мені забрати твій скальп після жертвування.
— Та я ж не проти, — із щедрістю погодився Атей. Раптом рятівна думка, що спалахнула в його голові після недбало кинутих слів Орії, перетворилася на химерний, але далеко не безнадійний план.
Атей озирнувся — дві сарматки-стражниці про щось сперечались, не звертаючи на їх розмову ніякої уваги. Орія сиділа біля дерева, розминаючи затерплі руки й навряд чи прислуховувалася до їх розмови.
— Ти могла б заслужити ще більшу нагороду в Променеї, — немовби між іншим кинув Атей і зробив вигляд, що уважно розглядає якусь пташку на дереві.
— Що за нагорода? — стрепенувшись, запитала Лаена.
Атей трохи завагався, чи варто так ризикувати, але іншого виходу в нього просто не було, і він, понизивши голос, тихо промовив:
— А ти добре пам’ятаєш той щит, який був у мене, коли ви витягнули мене з Борисфену?
— Так, — Лаена кивнула, в її очах майнув вогник нестримної зацікавленості, — був у тебе якийсь щит. Мені здалося, що він досить незвичайний. Я ж добре розбираюсь у зброї.
Атей помітив цей вогник і зашепотів:
— Не якийсь щит, а чарівний щит, виготовлений для майбутніх царів Скіфії. Такої здобичі в тебе ніколи не було й навряд чи буде.
— І де він знаходиться зараз!? — аж підстрибнула на місці Лаена.
Атей посміхнувся:
— Я що, такий дурний, щоб тобі зразу це сказати?
— І що ти хочеш? — підозріло запитала дівчина.
— Дуже небагато, щоб ти попрохала якогось скіфського ворожбита, аби той приніс пожертву за мене богу Папаю, богу Гайтосіру та богині Апі, а головне — Таргітаю. Можливо, тоді я не буду після смерті рабом Матері-Лисиці і вона відпустить мене на полювання до Таргітая.
Лаена трохи повагалась, але потім кивнула головою:
— Добре. А тепер кажи, куди заховав свій щит.
— Не зараз, Лаено, я боюся, що нас можуть почути, до того ж щит цей можна дістати тільки вночі і це можу зробити тільки я, бо, якщо першим до щита торкнеться чужинець, прокляття скіфських богів впаде на голову його та усіх його близьких. Але якщо він перейде з моїх рук до твоїх, то його чари будуть служити тобі і ти станеш найкращою воїтелькою у всьому Степу. Чого тобі боятися? Я буду без зброї, і в разі чого ти зможеш легко вбити мене.
— Згода, скіфе, я подумаю над твоїми словами, — замислено промовила Лаена.
Нагодувавши Атея, воїтельки знов міцно зв’язали їх і залишили на самоті.
Нічна темрява впала на Священний Яр. Тепер Атей міг побачити лише блимання вогню від кострища десь між деревами. Там, біля вогнища, сиділо декілька сарматок. Звідти доносилися звуки неквапливої розмови.
— Вранці, коли небо буде ще темним, нас виведуть до Каміння Жертовної Крові, — почув Атей тихий і сумний голос Орії. — Променея буде співати пісню, викликаючи дух Матері-Лисиці, а потім… потім нас вб’ють…
— Мені здавалося, Оріє, що смерть тебе аж ніяк не лякає, — тихо промовив Атей.
— Я не боюся смерті, нерозумний скіфе, — відповіла дівчина, — я завжди мріяла загинути у бою. Тоді б мене прийняли до клану Безсмертних воїтельок Матері-Лисиці. А тепер я, зв’язана і безпорадна, буду принесена в жертву й назавжди залишуся рабою й прислужницею по той бік обрію.
Атею здалося, що Орія говорить, ледь стримуючи сльози. Йому стало жаль її.
— Не сумуй, Оріє, — тихо промовив він, — здається мені, що нам ще зарано думати про подорож за край Степу.
Атей лежав на землі, уважно вдивляючись у небо й намагаючись визначити, скільки часу минуло. Здавалося, що вже наступила північ. Поступово його зір звикав до нічної темряви. Він ледь зміг бачити обриси Орії, яка непорушно сиділа, прихилившись спиною до дерева. Небо було затягнуте хмарами, і жодна зірка не пробивалась крізь імлу. Лише десь блимав вогник від кострища, але звідти не доносилося жодного звуку, і Атей щиро сподівався, що стражниці поснули.
- Предыдущая
- 9/52
- Следующая