Мальва Ланда - Винничук Юрій Павлович - Страница 73

— Пане Ліндер! — перебив його пан Фляк. — Уже все готове для відкриття.

— Відкриття чого? — невдоволено зиркнув на свого тестя пан комісар.

— Відкриття вашого пам'ятника.

— А хіба він іще не був відкритий? Якщо мені не зраджує пам'ять, то ця знаменна подія відбулася рівно рік тому.

— Звичайно, — погодився пан Фляк. — Але то було просто відкриття пам'ятника з нагоди його встановлення, а нині маємо відкриття пам'ятника з нагоди його перефарбування.

Пан Ліндер замислився і з подивом озирнув тлум в'язнів, який оточив грядки з буцім-квітами і витріщився на буцім-пам'ятник.

— Взагалі я людина скромна… — почав несміливо пан комісар, але одразу ж і вмовк, коли пан Фляк смикнув його за рукав.

На діжку виліз один із в'язнів і почав виголошувати:

— Шановне товариство! Ми зібралися сьогодні на урочисте відкриття оновленого пам'ятника нашому чудовому сучасникові, великому батькові нашої в'язниці, відданому бійцеві за наше краще майбутнє — панові Ліндеру! Це скромний дар, що ми його приносимо на вівтар нашої вдячности тим грандіозним перетворенням, які обумовили непереможну спрямованість, породили бурхливу енергію, величезний політичний досвід і державну мудрість, продиктований палкою і щирою любов'ю й повагою до пана Ліндера. Цей пам'ятник, що його витесав з граніту наш талановитий митець Буньо Рибка, є твором, що дозволяє спізнати, яких зусиль вартувало нашому народові на чолі з паном Ліндером захистити рідну в'язницю від ворожих впливів, підняти її з хаосу моральних руїн. На вирішення найвищих гуманістичних завдань пан Ліндер спрямовував внутрішню і зовнішню політику в'язниці. Разючий контраст із минулим являє нині дійсність нашої в'язниці. Уявімо собі людину, яка знала цю тюрму ще з давніх часів. І ось ця людина прибуває сюди знову, ходить по ній з краю в край.

Вона бачить безмежні ниви хлібів, на яких працюють наші трударі, могутні фабрики і заводи, зелені оази в колишніх пустелях, бачить усі наші перетворення з красивими театрами, музеями, школами, і просто по-людськи зручними камерами замість колишніх глухих і темних кліток. Візьмімо хоча б одну-єдину постанову із тієї тисячі постанов, які надходять до нас із воістину небесної канцелярії пана Ліндера: постанову про ліквідацію ґратів! Згадайте, з яким ентузіязмом усі ми прийняли її, як ми тішилися і раділи. І ось тоді саме з ініціятиви камери число сім наша в'язниця вирішила все-таки не ліквідовувати ґратів. Усі погодилися, що вже сам факт існування постанови про ліквідацію ґрат дає усі підстави вважати, що їх просто нема, а отже, й ліквідувати нема що. Багатющий політичний досвід, мудрість, енергія та ініціятива, намагання розглянути всі теоретичні проблеми в нерозривній сув'язі з розробкою основних завдань — все це знаходить відображення в чудових виступах і доповідях пана Ліндера, котрі показують зразки творчого збагачення прогресивного вчення Франца-Йосифа в питанні побудови світлого майбутнього кожної в'язниці. Гурра!

— Гурра! — ревнули в'язні.

— Ґратулюю, пане Ліндер, — потис комісарові руку пан Ціммерман. — Я й не знав, що ви така визначна людина! Ви справжній реформатор!

— Так, — погодився той, — але зараз із почуттям патріотичного обов'язку передаю всю владу у ваші руки. Тепер ви поведете цю шановну громаду за собою, і я вірю, що незабаром і ваш пам'ятник височітиме поруч з моїм.

В'язні почали розходитись, їх чекало ще багацько роботи. Пан Ліндер зупинив чоловіка, який щойно промовляв з діжки, і подякував йому за теплі слова.

— Хочу представити пана Кнедлика, — сказав з великою повагою в голосі пан Ліндер.

Пан Ціммерман відчув у правиці мокру й слизьку долоню з холодними клюсками[98] пальців.

— Це ваш новий директор, — продовжив комісар. — Пан Кнедлик є нашою людиною, іншими словами — нашим агентом. Нема у цій в'язниці людини відданішої нашій справі ніж пан Кнедлик. Це аґент, що в одній особі становить цілий таємний комісаріят з безліччю карточок, анкет, довідок, схем і креслень у своїй безцінній голові. Тут, — пан Ліндер постукав пальцем в чоло пана агента, — знаходяться геть усі кримінальні справи на всіх в'язнів, навіть на тих, що вмерли. Пан Кнедлик виконує надзвичайно важливу місію, а саме: стоїть на сторожі права і добробуту. Він уважно вслухається у всі розмови, він простежує кожен крок пересічного в'язання і все це нотує, нотує, виливає на папері і подає мені на стіл. А там, у тих безцінних нотатках є все: не тільки висловлювання і дії в'язнів, але й, що просто фантастично — їхні думки!

— Що ви не кажете?! — не втримався пан Ціммерман, щоб не поплескати по ремені пана аґента.

— Пан Кнедлик — це мої очі, моє вухо, мій ніс і мій… е-е… моє… е-е… моя… ну, одним словом — це людина, що замінює цілий апарат. А які художньо довершені доноси він пише! Боже мій! Що за перо! Що за стиль! Ви, пане Кнедлик, справжній Бальзак! Кажу вам це чесно і відверто. Я впиваюся читанням цих шедеврів… Уявіть собі, зовсім недавно один екстреміста нашкрябав на моєму пам'ятникові, м'яко кажучи, нецензурне слово. Ну, факт, самі розумієте, обурливий. Пам'ятник, твір мистецтва, документ епохи, а на ньому якесь брудне слівце. Та ще й цвяхом. І ось пан Кнедлик бере в руки своє золоте перо і пише твір надзвичайної поетичности і довершености. Це вийшов не донос, а справжня соната, ні — рапсодія! О, як мені шкода, що я не музика і не можу покласти її на ноти, аби щоранку пестити своє вухо ніжними і ласкавими звуками… Ні не можу втриматися, щоб не зацитувати вам, пане Ціммерман, кількох рядків з цієї шахерезади:

— Ну, чи це не Овідій? Чи це не Горацій? — Пан Ліндер сьорбнув розчуленим носом і закінчив: — Друже мій, — дозвольте вас так називати, — друже мій, я вирішив на знак ваших величезних заслуг у галузі криміналістики і юриспруденції зробити вам невеличкий і скромний дарунок. Ось він!

З тими словами пан Ліндер попорпався в кишені і видобув на цей зачухраний світ таку ж зачухрану краватку. Вона мала дещо сумний і вим'ятий вигляд, а де-не-де ще й вилискувала тлустими плямами, але пан Кнедлик узяв її в долоні наче не знати якого скарбу і з вибалушеними очима вірного громадянина поцілував її.

— Носіть цю пам'ятку про мене і всім розповідайте, як високо цінить держава ваш вагомий внесок.

Щасливий аґент вклонився і повернувся до своїх обов'язків, приміряючи дорогою і так і сяк краватку до голої шиї.

— Пане Ліндер, у промові шановного агента згадувалися безмежні ниви хлібів, фабрики, заводи, театри, музеї — де це все знаходиться? — поцікавився пан Ціммерман.

— Хе! — втішився комісар. — Саме в цьому і полягає великий акт перевиховання! Нічого цього нема, але нехай в'язні вірять, що воно десь існує. Їм самими через те стає легше на душі, адже тоді очікування звільнення з в'язниці набирає глибокого сенсу. Кожен прагне відбути свій термін з якнайбезгрішнішою репутацією, щоби вийти в світ вільних людей чистим, наче херувим.

— Чудово, але коли він виходить у цей світ, то раптом помічає, що з нього покепкували, бо там нема тих усіх приваб.

— Справді так думаєте?

— Не хтів би-м, але факти змушують.

— Отже, цього разу факт є такий, що вони ніколи, — повторюю: ніколи! — не дізнаються, що над ними покепкували, — голос пана Ліндера звучав гостро, але не без ввічливости. — І знаєте чому?