Відважні - Воинов Александр Исаевич - Страница 57

— Придумано непогано, — сказав Ястребов, — коли б наше завдання вичерпувалося взяттям міста. Але, на жаль, це лише перша його частина. Основні труднощі чекають нас попереду. Кілометрів за п'ятдесят на захід від міста гітлерівці побудували укріп-район. — Він зустрів запитальний погляд Громова і кивнув головою. — Зараз поясню. — Його маленька, сухувата, міцна рука звичним рухом взяла олівець. — Розрахунок противника такий: в разі нашого прориву на Білгород — зупинити наступ ось тут, кілометрів за сімдесят на схід. За даними, які в нас є, укріплення побудовані досить надійно — доти, надовбні, протитанкові рови, мінні поля, колючий дріт… Словом, все, що належить. Польові дороги і шосе прострілюються багатошаровим вогнем… «Попрацювати» нам доведеться чимало. — Ястребов заклопотано постукав олівцем по столу. — Зверніть увагу, що місце для району вибрано не випадково… Гітлерівське командування прагне перекрити вузол доріг і примусити нас іти занесеними снігом полями. А поля в цьому районі, як ви знаєте, густо порізані балками, ярами, на горбах розкидані ліски. Місцевість дуже зручна для оборони… — Ястребов помовчав — Так, нам є про що думати…

— Дійсно, справа серйозна, — сказав Громов. — Та коли ви знаєте, що існує укріпрайон, то, мабуть, у вас є і дані про нього.

— Звичайно, ми знаємо досить багато, — погодився Ястребов, — але треба знати ще більше. Уявляєте, скільки ми сил, а головне, людей збережемо, якщо братимемо укріп-район, маючи в своєму розпорядженні всі дані. Можу вам сказати, товариші, лише одне: зробимо все, що в наших силах, і навіть більше. Дивізія діятиме згідно плану командування. Природно, що і в наших інтересах визволити місто якомога швидше. Отже, будемо сподіватися швидкого завершення операції! В місті нас вже чекають!..

Морозов уважно слухав, його кругле обличчя стало зосередженим.

— Так, — мовив він, — наше підпілля серйозно попрацювало! Як жаль, що багатьох вже не побачу! Загинули… Ось недавно — партизани радирували — убито в бою одну дуже хорошу людину. Керував підпіллям… До речі, товаришу Стременний, ваш однофамілець… Можливо, ви навіть його знали?

Стременний зблід і важко сперся руками на стіл.

— Стременні в місті були тільки ми одні, — промовив він. — Тільки наша сім'я!..

Морозов розгублено глянув на Громова.

— Артеме Даниловичу, може, я переплутав прізвище?

— Його звали Геннадієм Андрійовичем, — сказав Громов.

Підполковник повільно звівся, провів рукою по голові, наче пригладжуючи волосся, і, відійшовши в куток, довго стояв одвернувшись…

Через п'ятнадцять хвилин Сергушкін провів гостей у сусідній бліндаж. Тільки-но вони вийшли, як знову грюкнули двері, і по сходах униз швидко спустився начальник особливого відділу дивізії майор Воронцов, його кругле, рум'яне від морозу обличчя було схвильованим. Він зупинився посеред бліндажа і кілька секунд дивився кудись у куток, мружачись від яскравого світла.

Стременний присунув табуретку:

— Сідайте, товаришу Воронцов!

Воронцов досадливо махнув рукою, зняв шапку і сів.

— Ось що, товариші, — сказав він, дивлячись то на Ястребова, то на Стременного, — годину тому лінію фронту перейшов один наш підпільник, Микита Борзов. Коли він наближався до наших позицій, німці його обстріляли і смертельно поранили… Я встиг з ним поговорити. Він повідомив, що вчора вночі гестапо розстріляло в місті п'ятьох товаришів. Видно, якась падлюка їх зрадила.

Ястребов похмуро дивився на Воронцова з-під густих брів.

— І ніяких подробиць? Ніякої підозри? — швидко запитав він.

— Ніяких… Хто зрадив, так і не встановлено.

Стременний рвучко підвівся:

— Але хоч які-небудь дані у Борзова були?

Воронцов розвів руками:

— Ні. Він не міг сказати нічого певного.

Всі троє помовчали.

Потім Воронцов устав, одягнув шапку і швидко вийшов.

Коли командир дивізії і начальник штабу залишилися удвох, Ястребов знову розклав карту на столі і став віддавати останні розпорядження…

Рівно о шостій нуль-нуль ударив перший залп з десятків гармат.

Події розвивалися навальніше, ніж сподівався сам Ястребов. Добре пристріляна артилерія в перші ж хвилини подавила вогневі точки ворога, зруйнувала бліндажі і укриття, в яких ховалися мінометники, порушила систему зв'язку між ворожими підрозділами. Гітлерівці, захоплені зненацька, намагалися відстрілюватись, але інтенсивний вогонь дивізійної, армійської і фронтової артилерії не давав їм підвести голову. З'явилися «іли» і «петлякови», на ворога полетіли бомби. А коли «катюші», замасковані в шелюгах, подали і свій голос, передній край оборони противника замовк остаточно.

Мінери швидко зробили свою справу, і перші танки, ламаючи гусеницями лід, вдерлися на правий берег і поповзли вгору, здіймаючи снігові вихори і залишаючи за собою широку колію, якою одразу ж рушила піхота.

Через півгодини солдати вже вели бій у глибині оборони противника. Вони тіснили його все далі від берега, і гітлерівці стали безладно відступати по шосе в напрямку міста О., де перебував їх штаб і де вони сподівалися зачепитись.

Але в цей час один з танкових батальйонів, зробивши обхідний маневр, проник у тил відступаючих німецьких частин. Відчувши небезпеку повного оточення, німці змінили напрямок і, не дійшовши двадцяти кілометрів до міста О., круто повернули на захід, сподіваючись уникнути дальшого переслідування.

Гітлерівці відступали просто по засніженому полю, кидаючи все, що не може взяти з собою людина. На шосе стояли підбиті автобуси, гармати, міномети, купами валялися снаряди у футлярах, плетених з рисової соломи.

Ворожі штаби, розташовані у місті О., охопила паніка. Чемодани летіли в машини, їхні власники майже на ходу вскакували слідом за ними і мчали вперед по шосе, поки ще можна було проїхати. Частини, залишені для прикриття відступаючих військ, швидко займали позиції вздовж північно-східної околиці міста. Але солдати вже були деморалізовані повідомленнями про прорив фронту і думали не стільки про оборону, скільки про власне життя.

О десятій годині ранку на підступах до міста з'явилися перші радянські танки і почався запеклий бій на коротких дистанціях.

Полковник Ястребов розташував свій командний пункт в густому чагарнику, на схилі горба, звідки добре було видно і поле бою, і околиці міста.

Поруч з ним на командному пункті перебували Морозов і Громов. Вони спостерігали в стереотруби, як танки, шматуючи гусеницями дротяні загородження, «прасували» ворожі окопи, як наша піхота під прикриттям танків підбиралася все ближче й ближче до міста. За останні кілька годин Ястребов помітив у голови міськради нові риси, йому сподобалося, що Морозов і тут, під артилерійським вогнем, залишається так само незворушно спокійним, як і в жарко натопленому бліндажі під трьома накатами товстих колод.

А в цей час Морозов крізь бінокль пильно вдивлявся в далекі будинки, башти, руїни висадженого в повітря залізничного мосту. Наближався час, коли вони з Громовим ввійдуть у місто, де на них чекає велика і важка робота. Він думав про те, як нагодувати, одягнути, забезпечити дровами всіх цих людей, котрі чекають їх у місті і котрі стільки витерпіли за цей час. Бо що там не кажи, дивізія Ястребова зробить свою справу і рушить далі, а вони залишаться…

Розділ тридцять четвертий

ПОВЕРНЕННЯ

Рівно о другій годині дня, або, кажучи мовою воєнного зведення, о чотирнадцятій нуль-нуль, місто було повністю визволене. На околиці затихли останні постріли, і полковник Ястребов, розташувавшись у невеликому, майже не ушкодженому особняку на центральній вулиці, доповідав телефоном командуючому армією, що наказ дивізія виконала: місто визволено.

Досить було побіжного погляду, щоб побачити, якої величезної шкоди завдали гітлерівці місту. Найкращі будинки вони знищили —. висадили в повітря або спалили. Біла будівля міського театру, колись яскраво освітлена вечорами, чорніла впадинами вікон, за якими виднілися купи обгорілої цегли і химерно покручених залізних балок; великий, на два прольоти, залізничний міст, підірваний в центрі вибухівкою, впав у річку, і здалеку здавалося, що дві величезні тварини з круглими слоновими спинами, спершись на кам'яні стояки задніми ногами і опустивши передні у воду, п'ють і ніяк не можуть напитися. На горбі за містом височіли темні обриси зруйнованого елеватора, схожого на старовинну фортецю після жорстокого штурму. Лежали в руїнах і будинок вокзалу, і червона цегляна водокачка, і електростанція.