Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Піца «Гімалаї» - Карпа Ирена - Страница 67
— То не гора, то просто хребет. Десь під чотири тисячі.
Таких «просто хребтів» останнім часом довкола побільшало. Вже не іскрився неприступний лід, а тільки сніг спокійно й затишно лежав, як тепла шапка оленяра чи київської тітоньки (остання ні за які гроші не зняла б свою шапку ні під час обіду в ресторані, ні на прийомі в стоматолога: Редьці завжди було цікаво, чого це робиться: того, що хутро для пострадянських громадян є статус-символом чи того, що під статус-символом ховається спітніле і засмоктане волосся), здаючись значно ближчим, ніж був насправді.
— Ого… А скільки днів ще йти?
— Оцього я не знаю. Від погоди залежить, думаю. Та й взагалі, що ти пристала. Я тут ногами зроду не ходив. Хіба у снах.
Редька копнула ногою чорний круглий камінець. Він покотився у висохлий колючий кущик, лишаючи по собі хвіст бурої пилюки, як маленька комета.
— Ти тут добром не розкидайся, — сказав серйозно Дордже. — Місцеві жителі, ті, хто он там вище, від спраги й висоти таких камінців повен рот собі накладають. З думками про дефіцитний чурпі, який ти весь, до речі, з’їла.
— Ну от, а сам на мєсного олексу-воропая гнав і його гальку.
— Так це ж не галька, юний мій геолог. Камінець від камінця далеко падає.
Редька позіхнула: про мене, семене.
— О, позіхаєш, — не відставав Дордже. — Значить, і тебе висота догнала. Навіть тут. Так, думаю, достатньо легко вмерти — заснув, і все.
— Дулі тобі. Не буду я вмирати тут. Ще каміння заставлять їсти на тому світі. Знаю я ваші традиції…
Край дороги чоловік у картузі й пурпуровому шарфі орав двома волами, чорним і білим. Редьці на секунду здалося, що до чорного вола він покрикує щось подібне на «гей-гоп», а до білого насвистує якимось певним тоном. Не давши їй як слід прислухатися, чоловік заспівав — і цю пісню Редька без зусиль змогла повторити.
Дордже не став довго милуватися її музикальністю.
— Ти шо тут співаєш? — і Редьці, як завжди, важко було сказати, жартує він чи ні. — Розспівалася тут.
— А шо? Наша дума, наша пісня не вмре, не загине! — коли Редька знічувалася, намагалась говорити виклично.
— Тю. А звідки така певність, що ти вже не померла?
— Тіпун тобі на яйця! — розсердилася Редька. — Що ти пристав взагалі?
— А ти не злись, а перевір.
— В сенсі?
— Ну, ти ж дівчина забобонна. Оно як налякалася. То й роби так, як місцевий забобонний простолюд. Пограй у сліди навпаки.
— Га?
— Взагалі-то вони тут бояться кам’яних пустельних місцин — вірять, що не людям вони належать. Але, коли дух сумнівається, помер він чи ні, то мусить піти собі на таку піщану місцину й оглянути свої сліди. Якщо вони розміщені навпаки, задом наперед — сумнівів уже немає, смерть йому не приснилася.
59
Химерна картина — сіра піщана Долина Вітрів, що колись давно була дном велетенського моря, встелена чорним камінням. В тому, котре кругле і лежить поближче до самої чорної ріки Калі Ґандакі, перехожі індуїсти люблять шукати слідів Шіви — закам’янілі морські анемони.
Саме цією дивною справою і займався на світанку Дордже, а не з’їхав із глузду, як спросоння було вирішила Редька. Він брав більший камінь і кидав його на менший, і так знову і знову, доки один із них не розколеться.
Спершу майже всі були порожні: ні Шіва, ні хтось інший туди не ступав. Але кілька каменів насправді, розколовшись, показали сонцю те, що мільйони років було абсолютною річчю в собі: ніжні відбитки закрученої спіраллю доісторичної черепашки.
— О, привіт!
Кругла половинка чорного горіха-каменю ідеально помістилася в долоню Редьки.
— Візьми собі, — сказав Дордже. — Це твій компас у долині вітрів, раптом ще сюди захочеш. А мені дай айпод.
— Що? — не відразу допетрала цього романтичного перескоку Редька.
— В тебе ж є там RADIOHEAD?
— Ну є.
— Та в мене щось у голові Pyramid Song їх застрягла. Може, якщо послухаю, попустить.
Редька, зітхнувши, зняла з шиї навушники.
— Бери, послухай.
— Дякую. Як тільки захочеш ти слухати, скажеш, добре?
— Не сумнівайся.
Jumped in the river and what did I see
Black eyed angels swam with me…
Дордже йшов і намугикував собі слова пісні — виходило хоч тихо, а все ж дурним голосом. Так у всіх людей виходить, коли вони з плейєром співають в унісон. Принаймні їм здається, що в унісон. Редьці згадався старий музикантський жарт: «Чим відрізняється унітаз від унісона? — Перший деколи буває чистим».
Тож Редька, йдучи, безкарно порскала сміхом у Дордже за спиною, як раптом подумала, що ця селіграма у неї в руці, може, навіть більше схожа на око ангела, що сидить у Чорній Річці в очікуванні наступної душі, готової стрибнути в воду.
В одному місці на березі лежало кілька кам’яних дисків-жорен. Такими мололи зерно колись давно у Редьчиних землях і досі ще мололи в землях Дордже. Як вони опинилися тут, наче принесені водою?
Дордже вийняв із вух навушники і посміхнувся до Редьки:
— Колись Асанга спустився після трьох років печери у суху річкову долину і побачив там рибалку, який в’язав сітку. На запитання Асанги старий сказав, що в майбутньому тут потече вода і буде риба. Тоді Асанга подумав, що він недостатньо завзятий, якщо прості смертні продовжують трудитись і надіятись на нездійсненне. Він повернувся до печер і через шість років побачив будду Майтрейю.
— М-м.
— Я уявляв собі Калі Ґандакі, коли читав про Асангу. Десь зо два роки тому. Дивно, як все по колу ходить, наскакуючи на свої відображення.
— І шо, той Асанга просто сидів у печері й думав про того рибалку? Бо ти десь так і сидів, певно, у своїй тій келії з котами через стінку.
— Я, може, і так. Асанга же крім того ще два рази виходив із печер. Другий раз він зустрів чоловіка, який тер камінь об камінь, бо по прожилках видно було, що всередині є алмаз. Асанга зацінив його терплячість. А втретє він побачив пса, що мучився на дорозі від рани з червами. Асанга хотів вичистити рану, але йому стало шкода черв’яків, і він розрізав собі ногу й почав вставляти їх туди. У той момент і з’явився Майтрея…
60
Ранок почався туманно і солодко. Ще в напівсні вони, лежачи в зіщеплених докупи спальниках, якось познімали один з одного одяг, чи, як хотілося думати Редьці, Дордже перший почав. Притиснувся до неї ззаду, дихав їй сонно ще в вухо, потім легенько вкусив і почав гладити стегна, живіт, груди. Його пальці наче звивали дивну павутину довкола її тіла, і не вилізлій ще до кінця зі сну Редьці нізащо в світі не хотілося цей кокон покидати. Він не сказав ні слова, вона намагалася дихати геть нечутно, так страшно було би прорізати цю щільно нап’яту на гори тишу. Тіло Дордже було таким гарячим, що від нього Редьчиною шкірою вусібіч тікало мільйони мурах. Коли він, обхопивши долонями її груди, нарешті ввійшов у неї, Редька наче побачила весь їх теперішній світ високо з гори. Купа темного каміння, розкиданого світлою долиною, кожен камінь сам по собі, й ось, нічим майже серед того каміння не примітна, їхня хатка. Кому їх тут шукати? Кого шукати їм? Залишитися б так подовше, може, назавжди. Чому ми так рідко зважуємося на те, чого справді хочемо, відкладаючи все на момент, коли готове буде щось головніше, важливіше, терміновіше?
Дордже розвернув її до себе, і далі вони кохалися, дивлячись одне одному в очі. Від сонливості й ніжності сліду не лишилося. Редьці раптом захотілося розбити йому губи в кров, зробити йому боляче, відомстити за неможливість. Ніби у відповідь на її лють, його поштовхи зробилися надсадними, різкими, наче він збирався виштовхнути собою вісь, на якій вона вся трималася. І йому таки вдалося. Редька, скрикнувши, відчула, як розпадається на частини. Спершу на великі, як мармурова статуя від землетрусу, а потім на мільйони елементарних частинок, як та ж сама статуя, помилково трапивши в поле дії андронного колайдера. Редька розліталася і ні про що не думала.
А потім Дордже згріб її назад в одну купу, поцілував спітніле чоло, заправив пасмо волосся за вухо, і Редька і далі ні про що не думала. Навіть про те, що це був найкращий секс у її житті.
- Предыдущая
- 67/82
- Следующая