Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Піца «Гімалаї» - Карпа Ирена - Страница 66
— Нічо. Ми майже прийшли.
— Куди прийшли? — не розуміла Редька.
— Туди, де переночуємо.
Редька мовчала. Була надто втомленою, аби про щось запитувати. А все-таки через десять хвилин знову почала насідати на Дордже:
— Ми вже ось скільки йдемо не по стежці. Ти шо — нюхом виводиш нас?
— За відсутності карти можна й нюхом. І як би ти собі це уявляла — туди, куди ми йдемо, вимощена дорога гербовим камінням?
— Та ні. Ясно, що треба никатися десь у горби і стежки камінням засипати. Але ж… із супутника, наприклад, все добре видно?
— А ти думаєш, на кожному супутнику позасідали вражі шпіони? Ой, дійсно! Як же я про це не подумав?! — Дордже починали дратувати безкінечні питання Редьки. Або Редьці здавалося, що починали дратувати.
— Розслабся, — сказав Дордже. — Ти ж сама знаєш: інколи просту інформацію отримати складніше, ніж стати прекрасним принцом із волохатої жаби.
Редька не почула про жабу і принца, туманно провадячи своє:
— Та да уж. Дорого би я віддала за те, щоби взнати, хто все-таки слав мені ці листи. І чого саме мені. Ну нічо. Найду падлюку і сраку порву. Від вуха до вуха.
58
— Нам скоро знов переходити через річку. — Дордже роздивлявся мапу, вимкнувши до того давненько вже безпорадний джіпіес.
Знайовши між скелями тріщину з залишками бозна-ким і коли збудованого куреня, вони вирішили перепочити й підкріпитися задубілими гречаними хлібцями.
— Ага… — Редьці в голові був лише хлібець, що безпосередньо зараз гостював у неї в роті.
— Чи то пак, через Ріку… — сам до себе посміхнувся Дордже.
Редька з переможним писком вийняла в себе з кишені шматок вже геть скам’янілого сиру — завалився колись крізь діру за підкладку.
— Я думаю, шо в мене куртка така важка! На, хоч? Кусай!
І тут же спробувала вкусити сама. Не вийшло.
— От дідько лисий канапатий. Давай ножа.
Перш ніж Дордже встиг до неї повернутися, Редька вихопила його ваджра-ніж і штрикнула недипломатичний сир.
— Вправляння в дусі Падми? — посміхнувся Дордже. — Ну-ну. Головне — не виколи собі ненароком око. Хоча… Чим менше бачиш, тим менше речей розрізняєш. І оце би ти собі до рота пхала, якби не знала, що то сир і який він на вигляд?
А що Редька не звернула на його застороги жодної уваги й продовжувала длубати сир, один по одному відправляючи відколоті шматки собі до рота, Дордже й собі взявся до їжі.
— Нє-нє-нє! — з набитим ротом запротестувала вона. — Розкажи мені… казку!
І тут же нахабно вмостилась головою йому на колінах, затиснувши в жмені стільки шматочків сиру, скільки вміщалося.
— Казку… — Дордже підняв ножа і витер його гостряк собі об край шарфа.
— Мгм!
— Одного разу, на шляху в Тибет, Падма вже вкотре зустрівся з не вельми дружньою силою. Це вже, можна сказати, ввійшло у звичку і встигло порядно йому набриднути. І, хоч розправа з усіма ворожими буддизму в цих краях духами і божествами відбувалась за одною схемою — вони підступним способом намагаються його вбити, він лякає їх страшним голосом чи просто поглядом, вони в шоці віддають йому осереддя свого життя і клянуться в вічній вірності — кожна наступна потороча однаково щось із себе показує.
Дордже самим кінчиком ваджри підняв із Редьчиного ока прядку й відкинув набік.
— Мутсамей, приміром, богиня війни, отако хотіла його роздушити між двома горами, якими вона стала, просто як нас зараз.
Редька не підняла голови, щоб оцінити реальну небезпеку.
— Але він її добре шваркнув своєю петерицею, і вона сторчголов полетіла йому підкорятися.
Кінчик ножа в руках Дордже розкрив незащебнутий комір Редьчиної куртки. Коли він торкнувся голої шиї, Редька злегка здригнулася.
— І стала його охоронцем із того всього. — Дордже зітхнув і підніс ножа собі перед очі. — А він дав їй секретне ім’я Величної Льодової Пані Невидимого Бірюзового Туману.
— То невидимого чи бірюзового? — тепер вже й Редька слідкувала за ножем.
Дордже, щось коротко прошепотівши, провів, ледь торкаючись, по Редьчиному лиці трикутник, відтак відтягнув донизу, скільки зміг, комір її термо-кофти разом із футболкою.
Редьці в голові давно вже зріло голосне «Ти шо це виробляєш, припух?!», але наче щось заціпило: і рота не могла відкрити.
— А то ще потім інша, Намен Кармо, почала патики в колеса ставити. Та ще й не прості, а з блискавки. А Падмакара, видно, не даремно такі вусики хитрі носив — мав при собі кишенькове дзеркальце. Відбив ту блискавку, і вся її сила вскочилась до розміру семи горошинок. Тоді вона злякалася… — (Дордже дихнув гарячою парою на лезо ножа й підчепив Редьчин одяг вже знизу, підбираючись лезом до пупа) — …і стекла вся в Озеро Розкоші.
Редька затамувала подих.
— Але Падма тут же запустив у нього жестом скорпіона, і озеро зайнялось вогнем, так що в бідної Намен Кармо почала відходити плоть від кісток.
Дордже вже почав відтягувати вниз ремінь її штанів, коли раптом прибрав ножа й повернув його до Редьчиного обличчя:
— Тоді вона спробувала втекти, але Ґуру кинув за нею свою ваджру і виколов праве око.
(Редька напровсяк заплющила обидва).
— А далі все за сценарієм: покаялась, принесла клятву, отримала ім’я Безтілесної Одноокої Ваджра-Панни з Білого Льодовика.
Розплющиви нарешті очі, Редька з’ясувала, що ніж кудись прибрано, а сам Дордже потягується, наче і не було нічого.
Поволі до неї стала повертатися мова.
— Ти… шо, зарядочку робити надумав?
— Нє-а. — Дордже звівся на рівні ноги й не дивився, як Редька, не наважуючись прокоментувати те, що хотілось прокоментувати, поправляє на собі одяг. — А здалося б. Сакральна йога довгого життя. Падма он її робив щодня. І що? Здоровим був як… як Падма. В королівстві мали б усі її практикувати.
Щоразу, коли Редьці якимось боком нагадували про спорт, фітнес чи дієту, її пересмикувало. Надто сильно відганяло тираном-вчителем фізкультури в школі й комсомолкою-активісткою Сонею. Посміхатись хіба змушували спогади про худющу викладачку аеробіки в університеті, коли вона, ганяючи розтовстілих від переляку й раптового збідніння раціону першокурсниць, командувала: «Так, дєвачькі, паднялі таз, напряглі ягадічную мишцу… єслі нашлі єйо пад жирам, канєшна».
Щодо йоги Редька й взагалі не знала, що думати. З одного боку, вона записувала її у сферу інтересів ледь трохи божевільних тіток-нью-ейджерок, з іншого, вочевидь, таки відчувала провину за своє миршаве занедбане тільце. Тож від будь-яких коментарів наразі втрималася й мовчки допомогла Дордже спакувати викладені бебехи.
— Ідемо? Нам скільки ще годин до ночівлі? — це питання часто тривожило її наряду з питанням «коли нам уже їсти». І, хоч Дордже вже не раз казав їй, що він не екскурсовод і не водій рейсового автобуса, вона невтомно діставала його тим самим. Він уже навіть зітхати перестав і просто казав те, що сам вважав за потрібне:
— Ще трохи, й ми дійдемо до долини Чорної Ріки. Її ще називають Мертвим Серцем Азії.
— Тю. Я думала, мертве серце Азії — то Москва.
— Ну чого Москва? В Москві Азія тільки починає буяти. Таджики, узбеки…
— Ех, пловчика би зара…
— Не знаю, чи цікавлять тебе якісь підручниківські дані більше за твою політкоректість, але це — найглибший каньйон у світі. І вічний протяг.
— Ага. Це я вже помітила… — Редька щільніше затягла гумки свого не вельми правильного капюшона. — Нам ще довго до перевалу драпаляти? Чи на гору? Чи куда там?
— То ти визначся, куди тобі більше треба. В асортименті дві гори по вісім тисяч метрів і аж сорок чотири по шість. Ти на всі по черзі?
Редька роззирнулася навколо. Розщелина, де вони щойно ховалися, вже майже злилася з теракотовою поверхнею скель. З кожним новим кроком пейзаж, здавалося, мінявся аж до невпізнаваності.
— Та блін. Давай уже в наступному житті, мабуть.
— Та ти ж казала, в 2012-му кінець світу, то яке наступне життя? Всьо. Переродишся інопланетним шматком латексної труби.
— Я хоч труби. А ти — носовою хустинкою. Та гора, з якої місто буде видно, вона яка, зависока?
- Предыдущая
- 66/82
- Следующая