Мисливськi усмiшки (збiрка) - Вишня Остап - Страница 13

Уже чути й пожадливо-пристрасне:

- Ха-вав! Ха-вав!

А за ним одразу й бойове:

- Пать-падьом!

Ось-ось уже близенько вiн! Уже чути, як шелестить пшениця, уже його "ха-вав" i "пать-падьом" нiби бiля самiсiнького вашого вуха!

- Ха-вав!

Вiн уже пiд сiткою! Уже я його бачу! Я бачу, як крутить вiн голiвкою сюди й туди, як на нiжки спинаіться, шукаючи чарiвну спокусницю!

- Ха-вав!

Дiд Махтей мовчать, вони теж уже його бачать, вони милуються з цього закоханого перелюбця.

- Ха-вав!

Дiд Махтей раптом б'ють у долонi i встають. Переляканий коханець зриваіться, б'і головою в сiтку й заплутуіться.

-Ага, парубче, - посмiхаіться дiд Махтей, виплутуючи сiренького переляканого птаха з сiтки. - А будеш до чужих молодиць, захекавшись, бiгати? Будеш у гречку стрибати?!

Єсть один!

Вiн пiдстрибуі в клiтцi, б'іться голiвкою об м'яку сiтiку i знову падаі на дно.

Я не знаю, в кого дужче трiпоче серце - чи в переляканого перепела, чи в мене?

- Та не стрибай, дурнику, не стрибай! - умовляі перепела дiд Махтей i прикриваі клiтку свиткою. I знову:

- Сюр-сюр! Сюр-сюр!

I знову десь аж у гречцi:

- Пать-падьом!

I другий уже в клiтцi... I третiй!

Я дивлюсь на небо, а воно глибоке-глибоке та сині-сині, а зiрок тих, зiрок! Скiльки ж кiп тих зiрок на небi?

В очах у мене щось нiби полегесеньку свербить, я кулаками протираю очi i солодко-солодко позiхаю. I ледь-ледь чую, як дiд Махтей говорить:

- Е, парубче, заснув!

А потiм обгортаі мене щось тепле. То дiдiв пiджак. I я вже не чую нi "ха-вав", нi "пать-падьом". I тiльки вже пiд ранок, коли дуже-дуже не хочеться з-пiд дiдового пiджака вилазити, чуіться:

- Вставай, синку, вставай! Додому пiдемо! Там досипатимеш!

Вискакую з-пiд пiджака до клiтки, а там аж сiм!

- Ого!

- Ну, пiшли, синку, пiшли...

З рушницею полюють перепiлки восени, коли вже просо вклоняіться хазяїновi повними китицями пшоняної кашi, а навкруги проса, куди оком кинеш, - самi стернi та копи, та скирти...

От тодi на просищi з собакою iнтересно настрiляти повнiсiнький ягдташ перепiлок...

Ситi вони тодi дуже...

Вони запливають тодi жиром i, коли ви їх поскубете, перед вами не птиця, а грудка масла.

Коли полюіте перепiлок з вашим власним собакою, то це найвища насолода.

- Пiль!

- Бах! Єсть!

- Пiль!

- Бах! Єсть!

Так що ви маіте повне право потiм усiм говорити:

- За якусь годину-пiвтори мiй Ральф подав менi шiстдесят сiм перепiлок! Насилу встигав.

- Пiль!

- Бах! Єсть!

- Пiль!

- Бах! Єсть!

От собака! Ах, i собака ж!

Коли ви прийдете з полювання додому й принесете шiстдесят сiм перепiлок, не забувайте двох правил пiсля перепелячої охоти.

Перше: обов'язково почистiть рушницю!

Друге: не об'їдайтесь!

1946

ЛОСЬ

Лось, або лiсова корова, плодиться здебiльша по лiсових просторах пiвнiчної частини Батькiвщини нашої - Радянського Союзу.

Забрiдаі вiн iнодi i в центральну частину, доходить до Бiлорусiї й до українського Полiсся, але дуже й дуже рiдко.

Одного разу зчинився був гвалт, що пiд Киівом, у Пущi-Водицi, бачили в лiсi лося.

Зiбралися мiсцевi охотники, позаряджали рушницi жаканiвськими кулями, наздогнали того лося, оточили, - до нього, а вiн не дуже й тiкаі, а просто йде на мисливцiв i мукаі...

Виявилося, що звичайнiсiнька собi корова, та до того ще й ялiвка, в лiсi заблукалася.

У Киівi одного лося я сам бачив, але не цiлого лося, а саму тiльки голову, але про це трохи згодом.

Лось зветься ще "сохатим".

Чому вiн так зветься, я достеменно не знаю, але, очевидно, через те, щось колись, за давньої давнини, коли мамонтiв у чотирьохлемiшний плуг запрягали, то лосi тягали тiльки соху.

Лось-звiр дуже здоровий: дорослий самець важить iнодi бiльше як тонну. Отже, заполювати лося - не тiльки гордiсть, а пудiв з пiвсотнi доброї гов'ядини (чи лосятини), не кажучи вже про шкуру, ратицi, хвiст i роги.

А роги в лося величезнi та розложистi - гребiнцiв iз них можна наробити, ну, може, не вагон, а таки чималенько.

Полювати лося - рiч дуже прибуткова, через те ми й узялися розповiсти про спосiб цього полювання, хоч на Українi лосi й не плодяться.

А може, хто й зацiкавиться, кине таке невигiдне дiло, як, примiром, завiдувати продбазою чи продкрамницею, та й подасться у пiвнiчнi лiсовi простори:

- Подамся, - мовляв, - на лосiв! I сам прогодуюсь, та й жiнку з дiтками забезпечу.

Для таких оце й пишеться.

Що треба для охоти на лося?

Перш за все, ясно, рушницю. Можна гвинтiвку чи карабiн, можна штуцера, можна й просту собi дубельтiвку, але набої повиннi бути з жаканiвськими кулями. Шротом лося не звалиш.

Обов'язково - лижi, бо полюють лося взимку та ще тодi, коли снiг вiзьметься "настом", тобто вкриіться такою собi, нiби крижаною, скоринкою. Лижi тодi не провалюються в снiг, а легко пливуть поверх снiгу, - тiію скоринкою-настом.

Харчiв так мiсяцiв на два, бо полювання, як ви потiм побачите, потребуі чималого часу.

Величеньку дiжку, щоб у нiй можна було засолити пудiв з п'ятдесят лосятини.

- Пудiв з п'ять солi!

За наших часiв уже треба брати i короткохвильову радiостанцiю.

Та оце, мабуть, i все.

Зрозумiло, звичайно, що одягатись треба якнайтеплiше: кожух, капелюха, тепла бiлизна, теплий костюм, а на ноги унти чи пiми, простi повстяники навряд чв витримають такий похiд.

Так ото зiбрались i кажете дружинi й дiтям:

- До побачення! Вирушаю на лося!

З тим, значить, вантажитесь у вагон, i їдете на пiвнiч: можна в Архангельський край, можна й у Вологодську або Кiровську область.

До обласного центра ви не їдьте, бо в самiм обласнiм мiстi лосi не водяться, вони на периферiї.

Краще всього висiдати на якiйсь невеличкiй залiзничнiй станцiї, серед дрiмучого, безкрайого лiсу,

Висiли.

Невже треба вас iще вчити й того, як приладити всi отi причандали: дiжку, сiль, харчi i т. iн., щоб вони теж за вами їхали?

Зрозумiла рiч, що на пiдводу тут розраховувати нема чого, отже, треба вмiти змайструвати вузько-довгi саночки!

Сокиру, товаришi, сокиру не забудьте! I потрiбний метраж вiрьовок! I гвiздки!

Обладнавши все як слiд, надягайте лижi, запрягайтеся в саночки i на лижах весело i прудко вибiгайте в лiс...

I бiжiть собi на лижах: усе лiском, усе лiском.

Коли пощастить, то днiв за два-три наткнетесь на лосячi слiди...

Тут уже вас захопить мисливське хвилювання i пiднесення вашого мисливського духу, i ви покотите, покотите, покотите по лосячому слiду...

Чим далi будете бiгти, ви помiчатимете, що слiди все свiжiшають, свiжiшають, свiжiшають...

Пильно вдивляйтеся вперед!

I ось через галявину, провалюючись у снiг i поклавши на спину свої величезнi розложистi роги, важко мчить "сохатий".

Вiн почув вас, бо звiр вiн дуже сторожкий i обережний, i коли за вiтром, то вiн чуі вашу присутнiсть за кiлька кiлометрiв.

Ви - за ним.

Лось бiжить, пробиваючи своїм важким тiлом наст i провалюючись у снiг аж по черево, а ви мчите легко й плавно, бо ви не такi важкi, як вiн, i ви ж на лижах, а вiн - босонiж, без лиж, бо на його чотири ратицi лиж iще не винайдено.

То нiчого, що лось залишаі вас позаду кiлометрiв на 15-20, ви з цього в розпуку не вдавайтеся, а весело й упевнено йдiть його слiдами, бо перемога все'дно буде ваша!

А яка насолода бiгти на лижах густим-прегустим лiсом, що простягся ген-ген аж на тисячi кiлометрiв!!

Перескакують з гiлки на гiлку бiлочки, зриваіться з густої ялинки глухар, пищить рябчик, притулюючись до стовбура, щоб його непомiтно було (мiмiкрiя!), шарахаіться набiк перелякана росомаха, щiльнiше пригортаіться з остраху до своії лапи в барлозi ведмiдь.