Доводи розсудку - Остин Джейн - Страница 24

— Я все думав, як нам краще діяти, — тихо сказав він. — Генрієтті не слід поки що з'являтися їй на очі — вона цього не витримає. На мою думку, вам, мабуть, краще почекати з нею в кареті, доки я все розповім містерові й місіс Мазгроув. Як ви гадаєте, це розумне рішення?

Вона вважала це розумним, він був задоволений і нічого більше не сказав. Але потім вона з радістю згадувала це запитання, яке було доказом поваги до неї, доказом дружби, — великою радістю; і хоча цей доказ був прощальним, його цінність од цього не зменшувалась.

Виконавши свій сумний обов'язок, упевнившись, що батько й мати мужньо сприйняли звістку, як вони й сподівались, і що дочці краще бути поряд з ними, він заявив про свій намір повернутись у тій самій кареті до Лайма і, як тільки коней погодували, рушив у дорогу.

Розділ XIII

Решту свого перебування в Апперкроссі, яка становила лише два дні, Енн повністю провела в Великому Домі й була задоволена, що потрібна містеру й місіс Мазгроув, яким було приємно її товариство і які, оскільки були дуже засмученими, не могли без неї впоратися з необхідними приготуваннями.

Наступного ж ранку вони одержали свіжі відомості з Лайма. Луїзі не поліпшало. Проте більш не було страхітливих ознак хвороби. Через кілька годин з'явився Чарлз із більш докладним звітом. Він не сумував. Надії на швидке одужання мало, але справи посуваються так, як і належить у подібних випадках. Говорячи про Гарвілів, він, здавалося, не міг знайти слів, аби розповісти про їхню доброту, особливо про те, як самовіддано місіс Гарвіл доглядала Луїзу. Мері зовсім не залишається ніякого клопоту. Учора його з Мері вмовили раніше піти до готелю. Сьогодні вранці Мері знову рознервувалася. Коли він від'їжджав, вона пішла на прогулянку з капітаном Бенвіком, сподіваючись, що це буде для неї корисним. Він же хотів, щоб її якнайшвидше вирядили додому, якщо вже місіс Гарвіл усе бере на себе.

Чарлз того ж дня збирався повернутися до Лайма, і його батько хотів поїхати з ним, але дами були проти. І в інших буде більше клопоту, і в нього — більше горя; і тут з'явився кращий план, який зараз же було виконано. Надіслали карету до Крюкерна, і Чарлз привіз звідти більш корисну особу, тобто стару няню, яка виняньчила всіх дітей, дочекалася, доки лінивого й розбещеного панича Гаррі надіслали до школи вслід за братами, і тепер доживала віку біля спорожнілої дитячої, штопала всі панчохи, лікувала всі пухирі й ґулі, які тільки потрапляли їй під руку, і була безкінечно щасливою, що їй дозволили доглядати любу міс Луїзу. У місіс Мазгроув і Генрієтти вже з'являлася невиразна думка про Сару, але без участі Енн вони б не змогли прийняти цього рішення й виконати його.

Наступного дня вони були вдячні Чарлзові Гейтеру за те, що він привіз їм докладні відомості про Луїзу, без яких вони й дня не могли прожити. Він не полінувався з'їздити до Лайма, і його звіт сповнив усіх надією. Луїза тепер рідше впадала в забуття. Як було видно з усього, капітан Вентворт залишався в Лаймі.

Завтра Енн мала від'їздити; це всіх лякало. Що їм без неї робити? Вони одне для одного нікудишні розрадники. Вони весь час це повторювали, і Енн вирішила, що краще за все буде розповісти всім про ті наміри, в які її кожен утаємничив, і вмовити всіх одразу вирушити до Лайма. Зробити це було не важко; незабаром погодилися, що треба їхати завтра ж, а чи мешкати в готелі, чи зняти житло — це вже не має значення; вони залишаться там, доки не одужає бідолашна Луїза. Вони полегшать турботи добрих людей, що нині про неї дбають, принаймні допоможуть місіс Гарвіл піклуватися про власних дітей; словом, усі так раділи прийнятому рішенню, що Енн була дуже задоволена своїм вчинком і щиро вважала, що не могла провести свій останній ранок у Апперкроссі краще, ніж допомагаючи їм приготувати все необхідне і проводжаючи їх у дорогу, хоча таким чином вона залишалася сама в покинутому домі.

Вона була останньою, за винятком двох хлопчиків на Віллі, вона була найостаннішою, хто наповнював і пожвавлював обидва доми та завдяки кому в Апперкроссі панувала веселість. Як усе змінилося за кілька днів!

Якщо Луїза одужає, усе знов буде добре. Апперкросс наповниться ще більшою радістю. Енн не мала жодного сумніву стосовно того, що піде слідом за її одужанням. За кілька місяців кімнати, нині такі порожні, притулок її тихої замисленості, знову наповняться радістю, сміхом, щастям взаємного кохання, — усім тим, чого не має Енн Елліот!

Цілу годину її охоплювали такі думки в похмурий листопадовий день, коли через дрібний дощик, який надовго зарядив, з вікна нічого не було видно, і тому вона надзвичайно зраділа, коли почула, як їде карета леді Рассел; і все ж, хоч як вона прагнула залишити Апперкросе, розлучаючись із Великим Домом, звертаючи прощальні погляди до Вілли, до її чорної, промоклої та незатишної веранди й навіть до злиденних домівок орендарів, які ледве можна було розрізнити через мутне скло, вона не могла не сумувати. В Апперкроссі сталися події, які робили його дорогим для її серця. Він був свідком того, як вона відчувала сильний біль, що тепер минув, а також рідкісних хвилин полегшення, замирення та дружби, які ніколи не повторяться та які назавжди залишаться для неї дорогоцінними. Вона залишила позаду все, окрім спогадів.

Енн жодного разу не бувала в Келлінчі з того часу, як покинула дім леді Рассел у вересні. Це не було необхідністю, а коли траплялася нагода вирушити до Келлінч-холла, вона від цього ухилялась. Повернулася лише для того, щоб знов оселитися в елегантних кімнатах Келлінч-лоджа та звеселяти око господині.

До радості, з якою леді Рассел думала про зустріч з Енн, домішувалося занепокоєння. Вона знала, хто часто гостював у Апперкроссі. Але, на щастя, чи то Енн поповнішала й погарнішала, чи то леді Рассел це здалося; і, слухаючи її компліменти, Енн тішилася, співвідносячи їх із мовчазним захопленням свого кузена та сподіваючись, що доля ще подарує їй новий розквіт молодості й краси.

Коли вони розговорилися, вона помітила, що в її напрямку думок відбулися зміни. Турботи, якими її думки були заповнені під час її розставання з Келлінчем і які вона звикла тамувати в товаристві Мазгроувів, тепер не мали для неї значення. Останнім часом вона випустила з уваги навіть батька, сестру й Бат. Їхні справи заступили для неї справи Апперкросса; і коли леді Рассел, повертаючись до минулих надій і побоювань, схвалювала дім, який вони найняли на Кемден-плейс, або не схвалювала того, що місіс Клей і досі з ними, Енн, на свій сором, помічала, що зараз вона більше схильна думати про Лайм, Луїзу Мазгроув, і всіх тамтешніх знайомих, і що значно більше її цікавлять дім і дружба Гарвілів і капітана Бенвіка, ніж дім власного батька на Кемден-плейс і прихильність власної сестри до місіс Клей. Через силу вона з належною увагою підтримувала розмову на теми, які мали б бути для неї питаннями першорядного значення.

Не без ніяковості вони звернули розмову в інше русло. Їм довелося згадати про нещастя в Лаймі. Напередодні, не встигла леді Рассел повернутися додому, як їй повідомили неприємну новину, яку треба було зараз же обговорити, слід було розпитати, поремствувати на необережність, пошкодувати за наслідками, а при цьому вони не могли не згадувати ім'я капітана Вентворта. Енн зрозуміла, що їй це дається важче, ніж леді Рассел. Вона була не в змозі прямо дивитись їй у вічі, вимовляючи його ім'я, доки не здогадалася стисло розповісти, що вона думає про його взаємини з Луїзою. Зробивши це, вона відчула полегшення.

Леді Рассел залишалося спокійно її вислухати й побажати їм щастя, але її серце тремтіло від зловтіхи через те, що чоловік, який у двадцять три роки зміг, здається, зрозуміти чесноти Енн Елліот, через вісім років зачарувався Луїзою Мазгроув.

Перші три або чотири дні проминули спокійно, без жодної події, окрім записок із Лайма про поліпшення здоров'я Луїзи, які не знати як знаходили Енн. Але після закінчення цього терміну ввічливість леді Рассел взяла своє і, притамувавши неприємні спогади, вона рішуче сказала: