Доводи розсудку - Остин Джейн - Страница 23

Енн була впевнена, що їй ніколи не забути голосу капітана Вентворта, яким він вимовив: «Дякувати Богові!», і того, як він сидів потім за столом, спираючись на нього ліктями й затуливши обличчя руками, нібито не в змозі подолати почуття, що його переповнювали, і намагався втішитися роздумами та молитвою.

Виявилося, що тіло Луїзи зовсім неушкоджене; ушкодженою була лише голова.

Тепер було необхідно вирішити, що робити далі. Перша ураза пройшла; вони вже мали спроможність порадитися. Без сумніву, Луїзу слід було залишити на місці, хоч як незручно було її друзям завдавати Гарвілам таких утруднень. Везти її додому не можна. Гарвіли не хотіли й чути ніяких вибачень і подяк. Вони заздалегідь усе передбачили. Капітан Бенвік поступиться їм своєю кімнатою і переночує десь у іншому місці. Все зрештою владнається. Їх засмучувало лише те, що в них так тісно; вони вже пропонували примістити дітей у кімнаті няні й залишити в себе ще двох чи трьох, якщо ті захочуть залишитися; що ж до міс Мазгроув, то місіс Гарвіл потурбується про неї. Місіс Гарвіл добре вміє доглядати хворих, вона має в цьому великий досвід, до того ж її няня, довго з нею проживши, багато чому в неї навчилася. Вони її добре доглянуть і вдень, і вночі. І все це було сказано з надзвичайною щирістю та відвертістю.

Рішення мали прийняти Чарлз, капітан Вентворт і Генрієтта, але спершу вони нічого не могли висловити, окрім здивування й жаху. Апперкросс. Комусь обов'язково треба поїхати до Апперкросса. Приголомшити містера й місіс Мазгроув страшною звісткою. А вже так пізно. Вони збиралися виїхати на годину раніше. Тепер уже не встигнути в призначений час. Спершу вони могли спромогтися лише на такі вигуки, а потім капітан Вентворт сказав, зібравшись з духом:

— Ми мусимо це вирішити, не втрачаючи ані хвилини. Більше не можна чекати. Хтось із нас мусить відважитись і зараз же поїхати до Апперкросса. Мазгроуве, комусь слід поїхати — вам або мені.

Чарлз погодився, але заявив, що сам він залишиться тут. Він постарається не обтяжувати містера й місіс Гарвіл, але кинути сестру в такому стані він не вправі й не в змозі. На цьому й погодилися. Але й Генрієтта заявила, що залишиться. Її швидко від цього відмовили. Адже від неї тут немає ніякої користі! Вона ж навіть у одній кімнаті з Луїзою не може перебувати, навіть дивитися на неї не може, не втрачаючи самовладання! Вона була змушена визнати, що їй тут немає чого робити, проте ще довго затиналась, але, згадавши про батька й матір, з радістю погодилася, що має бути разом з ними.

Саме про це вони й говорили, коли Енн, тихенько спустившись від Луїзи, мимоволі почула розмову, бо двері вітальні були відчинені.

— Отже, вирішено, Мазгроуве, — вигукнув капітан Вентворт. — Ви залишитесь, а я відвезу додому вашу сестру. Що ж до всього іншого та всіх інших, якщо ще хтось захоче залишитися, щоб допомогти місіс Гарвіл, то гадаю, що тут вистачить однієї людини. Місіс Чарлз Мазгроув, звичайно, захоче повернутися до своїх дітей. А тут ніхто не буде кориснішим за Енн, і було б краще за все, якби вона залишилась.

Ще хвилину вона постояла за дверима, щоб угамувати почуття, які на неї наринули, коли вона це почула. Двоє співрозмовників капітана Вентворта залюбки з ним погодились, і вона ввійшла до вітальні.

— Звичайно, ви залишитесь. Ви залишитесь і будете її доглядати, — вигукнув він із запалом і ніжністю, від яких, мабуть, чи не воскресало минуле. Вона почервоніла по саме волосся, він же, опанувавши себе, відійшов. Вона заходилася їх запевняти, що готова й рада залишитися, що вона цього дуже хоче. Вже й сама про це думала, тільки боялася, що їй не дозволять. Вона буде охоче спати на підлозі в кімнаті Луїзи, якщо тільки місіс Гарвіл не буде проти.

Ще одне міркування, і все, здається, налагоджувалось. Хоча слід було б заздалегідь підготувати містера й місіс Мазгроув певною затримкою, коні з Апперкросса могли зробити очікування нестерпно довгим; і капітан Вентворт запропонував, а Чарлз Мазгроув погодився їхати на поштових, а карету й коней містера Мазгроува залишити тут до ранку, коли можна буде надіслати з нею звістку про те, як Луїза почувалась уночі.

Капітан Вентворт поспішив до готелю, щоб підготувати все необхідне до від'їзду й чекати обох дам. Однак, коли Мері розповіли про цей план, згода зійшла нанівець. Вона сердилася, гнівалась і голосно скаржилася на несправедливість того, що з Луїзою залишають не її: Енн Луїзі ніхто, а Мері — дружина її брата; отже, Мері, а не хто-небудь інший мусить залишитися тут замість Генрієтти! Чому це Енн вважають кориснішою за неї? І до того ж їхати додому без Чарлза, без власного чоловіка! Ні, це вже занадто жорстоко. Одне слово, вона навела більше доказів, ніж її чоловік міг спростувати; і оскільки ніхто не був спроможний продовжувати суперечку, коли він остаточно здався, довелося дозволити їй залишитися замість Енн.

Ніколи ще Енн із більшим небажанням не поступалася ревнивим і безглуздим домаганням Мері, але нічого не вдієш, і вони вирушили до міста — Чарлз вів свою сестру, а капітан Бенвік супроводжував Енн. Лише одну мить, коли вони спішно рушили в дорогу, подарувала вона спогадам про незначні обставини, свідками яких ці місця були вранці. Тут вона слухала міркування Генрієтти про те, що докторові Шерлі було б краще залишити Апперкросс; тут вона потім уперше побачила містера Елліота; лише мить могла вона приділити думкам про що-небудь, окрім Луїзи або тих, хто був зараз із нею поряд.

Капітан Бенвік був надзвичайно уважним до неї; і, оскільки сьогоднішнє нещастя, здавалося, зблизило їх, вона відчувала до нього прихильність, яка дедалі й зростала, і Енн із задоволенням думала, що, мабуть, у них ще буде нагода зустрітися.

Капітан Вентворт чекав їх біля карети, запряженої четвернею та заради їхньої зручності поставленої в найнижчій частині вулиці; і те, що він був, очевидно, здивований і прикро вражений, побачивши не ту сестру, і те, як змінився він на обличчі, як дивувався, як поборов мимовільний вигук, слухаючи пояснення Чарлза, — усе це не могло залишити Енн байдужою; принаймні вона переконалася в тому, що її цінували тільки як гарну доглядальницю.

Вона намагалася залишатися спокійною і бути справедливою. Анітрохи не бажаючи змагатися з Еммою в її почуттях до Генрі, вона заради капітана Вентворта доглядала б Луїзу навіть з особливою ретельністю; окрім того, сподівалася, що він не міг довго її підозрювати в тому, що вона добровільно ухилилася від обов'язків дружби.

Тим часом вона вже була в кареті. Він підсадив їх обох і сів між ними; і таким чином, за таких обставин, що викликали в Енн здивування й занепокоєння, вона покидала Лайм. Як подолає довгу дорогу, як вона вплине на їхні взаємини, яка розмова почнеться між ними — цього Енн не могла передбачити. Усе було, однак, цілком природно. Він був поглинутий Генрієттою, ввесь час повертався до неї і коли й порушував мовчання, то тільки для того, щоб подати їй надію і підняти їй настрій. Загалом же його голос і манери були нарочито спокійними. Здавалося, йому найважливіше оберегти Генрієтту від зайвих хвилювань. Тільки одного разу, коли вона почала клясти безталанну й несвоєчасну прогулянку до Кобба, голосно шкодуючи про те, що вони її затіяли, самовладання полишило його, і він вигукнув:

— Благаю вас, не згадуйте про це! Боже мій! Якби я тоді не поступився їй! Чому я не зробив того, що мені слід було зробити! Але ж вона така рішуча й заповзята! Бідолашна, бідолашна Луїза!

Енн хотілося дізнатись, чи не взяв він під сумнів свою попередню впевненість у незаперечних перевагах твердої вдачі та чи не спало йому на думку, що, як і інші риси характеру, твердість мусить мати свої межі. На її погляд, він мав зрозуміти, що іноді й натура, яка піддається переконанню, має не менші права на щастя, ніж найрішучіша вдача.

Коні бігли швидко. Енн здивувалася, побачивши так скоро знайомі пагорки. Через швидку їзду і на додаток через те, що вона трохи боялася його кінця, шлях здався їй удвічі коротшим за вчорашній. Майже поночіло, одначе, коли вони наблизилися до Апперкросса. Усі троє мовчали. Генрієтта притулилася в кутку, прикривши обличчя шаллю, і можна було сподіватися, що вона, наплакавшись, заснула. Вони обминули останній пагорок, і капітан Вентворт раптом звернувся до Енн.