Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

Глазовий Павло

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - Глазовий Павло - Страница 9

Изменить размер шрифта:

Який ти фельдмаршал?

Ти просто свиня.

Знімаю із тебе

Високе звання!

Весь вік пам’ятатимеш

Гнатів город! —

І здер еполети

З Тхоряки Осот.

— Іди підмітайлом.

Бери помело.

Щоб духу тхорячого

Тут не було!

Поліз від Осота

Обідраний Тхір.

Узяв помело.

Впорядковує двір

І дума: «В яку ж я

Халепу заліз».

— Стривай же Барвінку! —

Шепоче під ніс.

Розділ дев’ятий

Три дні і три ночі лютився Осот.

Найважчих думок передумав сто сот.

Як бути з Барвінком? Якщо він не вмре,

То прийде у царство і скарб забере.

Він, кажуть, могутній, він справжній гігант,

Недаром тікав будяків ад’ютант.

О ні, недаремно на нім опеклись

Звитяжний Захрюка і стріляний Лис.

Він, кажуть, гуля на баскому коні.

Не тоне в воді, не горить у вогні.

...Тремтіло все царство жуки й павуки —

Усі поховалися в нори й дірки.

Не дивно!

Чи ж може там бути базар.

Де думає думу розгніваний цар?

Забули сказать ми,— при царськім дворі

Служили три дами, мадами старі.

Найзліша була серед них Кропива,

Що мала у царстві великі права.

А друга мадам —то глуха Лобода,

Цареві — опора, підлеглим — біда!

Між них найхитріша була Блекота.

Підступна і підла, на вигляд свята.

Дізнавшись, що цар вже три ночі не спав.

Змарнів, почорнів, очманів, занепав,

Мадам Блекота ще ні світ ні зоря

Пролізла, мов шило, в покої царя.

Прийшла і сказала: — мій царю ясний,

Три дні і три ночі сидиш ти сумний...

Нічого не п’єш і, либонь, не їси.

Іще, боронь боже, і дуба даси!

На кого ж покинеш ти царство своє?

Скажи, що спокою тобі не дає?

Скривився Осот і сказав Блекоті:

— Я скрути такої не знав у житті!

Могутній Барвінок гуляє в степах,

Такий богатир, що подумати страх.

Тепер він в хатині Ромашки живе.

Задумує щось проти мене нове!

Мій скарб забере і завалить мій трон...

Ти кажеш — не сплю! Та який же тут сон?

— Хи-хи,— запищала мадам Блекота.—

Сказав би раніше,— це справа проста.

Давно мене викликать треба було б.

Не лізли б від думання очі на лоб.

Тут хитрість потрібна і розум тонкий...

— А в мене, — цар гаркнув, — хіба не такий?

— Тонкий,— відказала йому Блекота.—

Звичайно, тонкий, але тонкість не та!

У тебе — тонкий наче шерсть у Тхора,

А треба такого, як ніс в комара!

Забудь же, о царю про горе й біду,—

Я нишком Барвінка зі світу зведу.

Осот аж підскочив: — Ну, добре, стара!

Бажаю ні пуху тобі ні пера!

***

Барвінок живе у Ромащиній хатці,

В світлій, веселій, окремій кімнатці.

Він порядкує в саду й на городі.

Доки не скаже дівчинка: «Годі».

Тож від життя трудового такого

М’язи залізними стали у нього.

Як замовкає увечері пташка.

Книги несе на веранду Ромашка.

Тихо читає про всякі пригоди.

Твори Жюль Верна і дяді Неходи.

Вірші Бичка або книги Майн Ріда,

Казку про курочку, бабу та діда.

Слуха Барвінок уважно, охоче —

Хлопчик цікавий, знати все хоче.

Потім до ранку він спить, як убитий...

Так і живе чоловік працьовитий!

Якось увечері в пізню годину

Кроки почулись чиїсь біля тину.

Входить у двір хтось, в віконечко стука:

— Людоньки-люди! Яка ж мені мука!

Як мені важко, як мені тяжко... —

Кинулась враз до віконця Ромашка,

Бачить: стоїть на подвір’ї бабуся.

— Може, хоч тут я водички нап’юся...

Бо ж не пила я із самого ранку... —

Виніс Барвінок з водичкою склянку.

Баба схопила ту склянку руками.

Жадібно плямка сухими губами.

Випила, мовила: —Дякую, дітки!

Дуже ви гарні, мої малолітки.—

Добра Ромашка з поштивим поклоном

Винесла два пиріжечки з пасльоном.

Щедрий Барвінок бабусі в торбину

Бублик поклав і печену рибину.

Шепче бабуся: — Спасибі за шану.

Зараз і я у пригоді вам стану.—

(Вузлик розв’язує в чорній хустинці)

Нате вам, дітки, й від мене гостинця!

Взнаєте, любі, який він чудовий.

Я вам дарую листочок медовий.

Більш вам не треба трудитись, робити,

Меду в нім повно, лижіть його, діти...

Мед із листочка весь час виступає.

Більшого дива на світі немає!

Хоч до медку я й сама уже звикла,—

Якось відвикну...— Сказала і зникла.

Хлопчик листка заходився лизати.

Слова від щастя не може сказати.

Медом обмазав обличчя і вуха.

«Досить лизати!» — Барвінок не слуха.

Як нализався, напився водиці,

Мовив; — На біса ми будем трудиться?

Більше не буду виходити з хати.

Скарбу якого ще треба шукати?

З ранку до ночі лежатиму в ліжку,

Меду захочу — будь ласка, хоч діжку!

От заживем ми на славу, Ромашко!

Більш не вари ані супу, ні кашки.—

Плаче Ромашка: — Яке ж ти ледащо!

Ти ж без роботи зведешся нінащо! —

Хлопчик своєї: — Все праця та праця!

Можу й без неї медку нализаться...

Ще щось хотіла Ромашка сказати,—

Хлопчик утік до своєї кімнати.

Меду наївся, заснув як убитий.

Медом обмазаний, пухом укритий.

Дівчинка стукала довго у двері,—

Став ледацюга глухіший тетері.

І догадалася дівчинка бідна:

То була баба лиха і єхидна.