Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

Глазовий Павло

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника - Глазовий Павло - Страница 10

Изменить размер шрифта:

***

Гей, при лужку, при лужку.

При широкім полі

Коник Дзвоник по траві

Шкутильга поволі...

Занудився бідний кінь,

Голову повісив.

Скільки лиха наробив

Цей листочок бісів!

Спить Барвінок день і ніч,

Став товстим, як бочка.

Пити воду раз у раз

Ходить до ставочка.

Після меду ж та вода

П’ється з апетитом!

Від безділля хлопець став

Кволим і сердитим.

Він Ромашці вже не друг,

Дражнить, ображає.

У нероб і ледацюг

Совісті ж немає!

Він не хоче визнавать

Жодного порядку.

Умиватись перестав.

Кинув фіззарядку.

А буває, вийде вдень.

Проти сонця ляже,

— Відганяй від мене мух!

Дівчинці накаже.

То куняє, то хропе,

А Ромашка плаче;

— Ти ж себе занапастив,

Дорогий козаче!

Встав Барвінок уночі,

Протирає очі.

Мед пече у животі.

Хлопчик пити хоче.

Тільки ж важко уставать.

Лінь із ніг валяє.

Ні краплиночки води

Поблизу немає.

Довго чухався малий,

Очі тер запухлі.

Потім вирішив води

Принести у кухлі.

Бо відро, мовляв, важке,

Відтягає руку...

Вийшов сонний із воріт —

Ні душі, ні звуку...

Чорні тіні навкруги.

Місяць — на край неба.

Страшно якось так іти —

Списа взяти треба.

Півгодини серед дров

Він шукав ту зброю.

Ой, до чого ж ти дійшов,

Дорогий герою!

Сів Барвінок над ставком.

Зачерпнув водиці.

Випив кухоль і приліг

У м’якій травичці.

Десь тополя шелестить

Перемитим листом,

Сяють-грають небеса

Золотим намистом.

Голубий туман приліг

Спати у долині.

Де ще ночі є такі,

Як на Україні?

Не минуло ще, либонь,

І п’яти хвилинок.

Ткнувся носиком в траву

І заснув Барвінок.

— Що ж ти робиш, друже наш,

Як тобі не сором! —

Раптом жаби у ставку

Закричали хором.

Аж нагнувся очерет.

Ніби з переляку.

Вийшов місяць із-за хмар.

Освітив... Тхоряку,

Йде Тхоряка, наче тінь,

Міряє по кроку.

Величезне помело

Звисло біля боку.

Сім ночей він чатував

Поза крутояром,

Все Барвінка виглядав.

І таки недаром!

До Барвінка лиходій

Підповзає нишком,

І тихесенько бере

Хлопчика за ніжки.

Щоб Барвінок не кричав,

Бух його в торбину.

Дротом торбу закрутив

І поклав на спину.

А Барвінок, знай, хропе

Навіть у торбині.

Не в бою, козак упав,

А пропав від ліні...

Мчить Тхоряка навпростець

Та ще й пісню тягне:

— Славний Тхір знов мундир,

Як було, одягне!

Гей, одягне, як було,—

І закине помело.

За мою відвагу

Цар поверне шпагу!

А Барвінок спить собі

Та хропе розлого.

І не зна, що їде він

До Осота злого.

Ой, яка ж бо це ганьба

Їхати вояці

Не на конику баскім —

На бридкім Тхоряці!

Розділ десятий

Наступного ранку, як сонце зійшло,

Закинув Тхоряка своє помело.

Явився в покої Осота-царя,

Підборами цокнув і крикнув: «Ур-ря!»

Осот стрепенувся і глянув, як біс:

— Чого ти так рано в покої приліз?

Роби своє діло,— подвір’я мети!

А Тхір як гарикне; — Досяг я мети!

Сьогодні Барвінка я взяв у полон!

Цар зойкнув і виліз з ногами на трон.

— Так де ж той Барвінок, негайно сюди!

В’яжи йому руки, до мене веди.

Тхоряка спокійно розкручує дріт

І сонного тягне Барвінка на світ.

Тхоряку ногою Осот як штовхне:

— Ти що це, негіднику. Дуриш мене?

Який це Барвінок? Це ж просто маля!

Під справжнім Барвінком аж гнеться земля!

Хіба ж спромоглася б людинка така

Скалічити Лиса 1 вбить Будяка?

Барвінка Осот Обережно бере,

Колючкою хлопця по шиї дере.

Барвінок очиці свої протира.

Питає Осота: — Ти що за мара?

Підскочив Тхоряка і крикнув: — О, жах!

Та він лихословить у царських руках!

Ставай на коліна, вітайся з царем.

Бо ми на шматочки тебе роздерем!

Аж тут наш Барвінок усе зрозумів...

Тепер він не воїн, а бранець царів...

— Ставай на коліна! — гарикає Тхір.

А цар до Барвінка наблизив свій зір.

— Невже ти Барвінок? Питає Осот.

І довго регоче, роззявивши рот.