Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Сто пригод Барвінка та Ромашки

Чалий Богдан

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Сто пригод Барвінка та Ромашки - Чалий Богдан - Страница 22

Изменить размер шрифта:

У кутку стогнав Барвінок...

Ліпше смертний поєдинок.

Ніж сидіть на мотузку!

Лис розсівся на канапі.

Перстеньки на кожній лапі,

Вже й забувся про пором.

Про найбільшу в світі драму

Строчить фототелеграму

Вічним гусячим пером.

«О могутній Мухоморе,

Хто земний тебе поборе?

Низько б’ю тобі чолом!

Знай, Барвінок — у полоні.

Рве мотузку на ослоні.

Здавсь без бою, за столом!

Хто хитріший? На Барвінка,

Що забрьохався, мов свинка.

Поглядаю звисока!

Хочеш виміняти бранця?

Шли ягницю чи баранця

Й на додачу — гусака.

А з Ромашкою — промашка.

Утекла від нас Ромашка.

Не дівча — козак Мамай.

Ну до чого ж б’ється кріпко!

Пурхонула, мов куріпка.

Біля Кончі переймай!»

Тут і хлопчик звів очиці.

У ротку, як від гірчиці.

Спрага — випив би ріку!

Чи насправді, чи від зілля

Ніби знизу, з підземілля

Донеслось: — Ку-ку-рі-ку!

Чарівний забутий голос...

Щось у серці розкололось...

Пригадались ліс і луг.

Знову Лис наповнив чарку:

— Це... в моєму зоопарку

Голос пробує твій друг!

Ти ж юннат, поглянь, будь ласка!

Не дурій, бо схопиш паска!—

І потяг Барвінка в льох.

Спалахнуло світло тьмяне.—

Як здоров’я, громадяни?

Всі живі? Ніхто не здох?

По кутках — залізні клітки.

Придививсь Барвінок — звідки?!

Поряд з Півнем — їжачок.

Поряд з Білкою — Куріпка.

І в акваріумі Рибка.

Далі — Зайчик-Сірячок.

Півень зойкнув:— Ку-ку...рі-ку!

Порятуй мене, каліку!

— І мене! Мене! Мене!—

Серце птаха і звіряти

Ніби вирвалось за грати.

Щось принизливе, страшне!

Лисовин розреготався:

— Рятівник ваш — сам попався!

Залишився без чобіт!

Вас ніхто не порятує,

З вас дружина приготує

І сніданок, і обід!

Мовив хлопчик:— Лисовине!

Весь твій рід ганебно згине.

Як проллєш невинну кров!—

Хмикнув Лис, повів бровою:

— Був би, хлопче, з головою—

Лис тебе б не поборов!

Спалахнув, як трут. Барвінок,

Вдарив ніжкою в простінок:

— Ще побачим, хто глупак!

На твоїй, хитрюго, шкурі

Навіть зайчики і кури

Танцюватимуть гопак!

Витяг Лис ножаку з піхов,

А вгорі мов танк проїхав,

Заревло, як землетрус.

На гладкого Лисовина

Попливла землі лавина.

Обваливсь пудовий брус.

Так з ножем і ноги витяг

Той, хто жер батьків при дітях

І звіряток при батьках.

Кривдив птаство, рибок, звірів.

Бо в саму лиш підлість вірив.

Чим і славився в віках.

Дим і порох.

Осьде східці...

Швидше вибратися звідси!

Стогнуть брили кам’яні.

Розшукав Барвінок шпарку.

Довго ліз, побачив хмарку

І Ромашку на коні.

— Ой, Барвіночку Хрещатий!

Чи карати, чи прощати?

Дам напитися йому!—

Звівши писка, наче дрюка.

Хекав стомлено Захрюка

Весь у куряві й диму.

Рохнув: — Ну, білоголова,

Я дотримав свого слова!

Лисів знищено барліг!

А тебе, чудне створіння,

І за пиво й за куріння

Відлупив би, коли б міг!

— Не сварись! — гукнув Барвінок.—

Там ще декілька тваринок

Під землею, у льоху!

Порятуй — напишуть казку,

Як давав Захрюка тряску,

Розламав тюрму лиху.

Вмить кабан пробив просвіток —

Розчинились двері кліток.

— Будьте вільні назавжди! —

Пурх — за Півником Куріпка,

Не рвонула тільки Рибка,

Бо не може без води.

Бранці крикнули: — Спа-си-бі! —

Повернули волю й Рибі,

Дружно кинули в ставок.

Загорланив бравий Півень:

— Отепер високий рівень!

Мчу на ферму, до дівок!

Посвітлішав і Захрюка:

— Заслужив ти, хлопче, бука

Та завбільшки з цю сосну!

Як збагнув свою помилку,—

Закидай печаль на гілку

Та прискорюй нам весну!

Зайнялась зоря тривожна.

— Більш баритися не можна,—

Зашумів у Кончі Дуб.

Журавлі курличуть журно:

— Не сурмить весняна сурма,

Де ж Барвінок-миролюб?

Неспокійно в кожній нірці,

У долині і на гірці.

Даль набрякла від тепла.

Але де сховать гніздечко?

І далеко й недалечко

Мало справжнього зела.

Брость наповнена, відмінна.

Ладна вибухнуть, як міна.

За наказом сурмача.

Лиш одвічні темні сили

В Мухоморії засіли,

Теж не граються в квача!

Коник Дзвоник жваво скаче.

— Наближаємось неначе!

Вже Чапаївка ось-ось! —

Кінь ще більш посилив скачку.

Друзі вірного конячку

Підбадьорюють: — Кось-кось!

Враз над вушком задзвеніло:

— Ой Барвінку, чорне діло!

Зупинись, це я. Бджола!

Порятуйте наші душі! —

Стали миттю і, мов груші.

Сипонули із сідла.

— Рій в полоні в Мухомора!

Славний рій загине скоро

Без повітря і води!

Я прорвалася одненька.

Заболіла з горя ненька,

Хто ж нас виручить з біди?

Рій вночі украв Тхоряка,

Всім відомий куркуляка,

Той, що втік на чужину.

В Мухомора він — фельдмаршал.

Вчить бур’ян ходити маршем

І ненавидить весну.

— Бджілко! Де він, той Тхоряка?

Розвертайсь, моя коняко! —

Хлопчик смикнув за вузду.—

Рій — звільню.

Тхора — за чуба!

І тоді обнімем Дуба

І заграєм на дуду!

— Стій-но! — мовило дівчатко.—

Поміркуємо спочатку.

Глянь, що робиться навкруг.

У бджілок — негайна справа.

Але ж ми... не маєм права

Гальмувать весняний рух!

Заревли тривожно звірі;

— Де весна у повній мірі?

Загули Дніпро й Десна.

Закричала в лузі птиця;

— Не годиться, не годиться

Половинчаста весна!

Мовив хлопчик: — Заковика

Для простого чоловіка!

Що робити сурмачу?

На бджілок чекає згуба...

Ти, Ромашко, линь до Дуба,

Я — на поміч їм лечу!

Уклонися Дубу низько

І скажи, що був я близько.

Він повинен зрозуміть.

Що Барвіночок не мусів

У біді лишити друзів.

Хай без мене засурмить!

Ось мій кінь. Сідай, Ромасю.

Не пручайсь, бо віддубасю.

Транспорт я собі знайду.

Бджілко! Линь поперед мене.

Прощавай, дівча шалене!

Я побіг! Хау ду ю ду!

Коник Дзвоник звивсь до неба.

А дівча йому: — Не треба!

Ти, Дзвіночку, зараз — мій!

В мене теж рука козацька,

Є мета і вдача хвацька.

Не пручайсь, лети, як змій!

Лине коник далі й далі,

Добре тисне на педалі.

Рух Ромашці до лиця!

—Молодчина, Коник Дзвоник!

Ти мов справжній чемпіоник,

Скоро дам тобі сінця!

І Вербичка, і Осика

Шепотять: — Рости велика!—

Віти випростав Кленок.

Від небаченої скачки

Ніби грім з-під ніг конячки.

Спинка мокра, мов линок.

Ось пішла дорога вгору

Повз берізку білокору.

Раптом там, де поворот.

Мов шлагбаум — дровеняка.

А на ній стоїть... Тхоряка,

З ним — поганок вісім рот.

Всі з ножами і щитами.

Мов гладкі гіпопотами.

Люті вогники в очах.

Тхір у маршальськім мундирі.

Аксельбанти срібно-сірі

Віддулися на плечах.

— Стій, Ромашко, і ні з місця,

Бо рубатиму, як листя! —

Закричав пихатий Тхір.—

Ви обоє — в нас на нитці.

Твій герой — у Лиса в клітці

У одній з найглибших нір!

А Ромашка: — Геть з дороги.

Бузувіри клишоногі!

Тхоре, тут тобі й кінець!

Знай, перевертню Тхоріні,

Що тебе на батьківщині

Відлупцює й горобець!

Вмить фельдмаршала обсіла

Горобців силенна-сила.

То нічого, що малі,—

Бойові, дзвінкоголосі.

Били крильцями по носі

І кусали, мов джмелі.

У кущі загнали звіра.

Тхір вищить:

— Не рвіть мундира!—

А вони — з усіх боків.

Коник — шасть через колоду.

Посміялися і — ходу!

Тільки цокання підків...