Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Сто пригод Барвінка та Ромашки

Чалий Богдан

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Сто пригод Барвінка та Ромашки - Чалий Богдан - Страница 21

Изменить размер шрифта:

Аж нап’явся Коник Дзвоник!

Мов відважний прикордонник,

В даль Барвінок полетів.

Козака неспокій точить,

До мети спішить —не збочить.

А Ромашка й поготів!

Ну й дівча! Твердої вдачі!

Задає в путі задачі.

— Скільки буде п’ять на сім?

— Тридцять п’ять! Ага, Ромашко!

— П’ять на п’ять?

— І це не важко!

Двадцять п’ять, відомо всім!

Круча збоку виринає.

Шлях вода перетинає.

Хвилька зводиться ребром,

А на боці протилежнім

У затоці чорним лежнем

Ледь видніється пором.

Над шатрами верболозу

Пролунало: — Пе-ре-возу! —

І відлупило здаля.

В осоці на тому боці

Крутонулись ноги босі.

Виткнувсь носик з-під бриля.

Взяв поромник мотузяку

На округлу залізяку,

І поплив пливучий міст.

А на дядьку — синя свитка.

Жовтий бриль, очей не видко.

Але що це ззаду? Хвіст!

Підпливає. Ось і берег.

Чути хвильки тихий шерех.

Коник скочив на пором.

Підійняв Барвінок списа,

Закричав:— Тримайте Лиса!

Не пручайсь! Прошу добром!

Мовив Лис: — Привіт, герою!

Певне, цю первісну зброю

Ти привіз від дикунів?

Я пустив вас до порому

І за це мене, сірому,

Переслідує твій гнів?

Хто мені два зуби вибив?

Якби я тоді... не схибив...

Ми обоє не святі.

Хочеш битися? Не вдасться!

У труді пізнав я щастя.

Зуби вставив золоті.

Домовитий став, мов курка...

Як північна чорнобурка.

Засріблився від сивин.—

Опустив Барвінок списа.

Придивляється до Лиса.

Бачить — плаче Лисовин.

Похилився, крутить корбу.

Мов за хвіст поцупив кобру.

Лис... почав... життя нове?

У Дзвіночка і в Ромашки

У очицях — ніби цвяшки...

А пором собі пливе.

До Ромашки, до Барвінка

Посміхається хмаринка,

Миє пір’ячко в воді.

Лис промовив: — Правда, гарно?

То дарма, що трохи хмарно...

Добре тим, хто молоді...

«Може, справді став він добрий.

Поки я літав за обрій?—

Думу думає козак.—

Має ж голову добрячу.

Поламав хижацьку вдачу,

У житті буває всяк...»

Лис очиці втер полою:

— Бий обухом, ріж пилою.

Списом штрикай, але вір...

Давні вибрики забуті.

Вчусь заочно в інституті

І працюю, наче звір.

Ось і берег. Кинув сходні.

—Коли в нас... таке... сьогодні.

Прошу вас... до себе... в дім.—

За повіддя взяв Дзвіночка.—

Он і хата край лісочка.

Хоч води попить ходім!

Бережком, а потім лісом

Друзі тьопають за Лисом.

Стиха кривиться дівча.

За горбами, за ярами.

Біля струганої брами

Витягає Лис ключа.

— Ого-го! Живеш в палаці!

Заробив у чесній праці?

— Маю спадок від дідів.

Мій прапрадід Лис Микита

Був тварина тямовита,

Чим хотів — заволодів!

Прямо скажем, не безгрішний.

Був він дядько вельми втішний.

Син простого селюка...

Волелюбну мав натуру.

Від душі його скульптуру

Шашіль виточив з пенька.

Прадід Лис виднівсь при вході,

Генерал тобі та й годі,—

Люлька, хвостик догори...

Коли б їв він моркву й ряску,—

Не про нього склали б казку.

Постать, що не говори!

Прив’язав коня Барвінок,

З двору глянув на будинок.

На цяцьковані стовпи.

Дах червоний, з черепиці.

В Лиса усмішка на пиці:

— Що? Сподобалось? Купи!

Закричав Барвінок: — Годі!

Я — Барвінок! Я — в поході!

Не люблю приватних нір.

Коли так, не дійдем згоди!

— Прошу, прошу до господи.

Жарти, хлопчику, повір...

Ось і затишна світлиця,

Господиня гостролиця

Усміхається гостям.

Лис узяв під ручку Лиску,

Прихорошену до блиску:

— Це дружки мої, затям!

Повели в кімнату дальню.

Стало ясно, що в їдальню.

Пахло перцем і борщем.

Не кормушка, не корито —

Стіл по-царському накрито,

Не такий, як під кущем!

В мисках квашена капуста.

Бараболя в шкварках тлуста.

Паляниця негливка.

Ще й вареників макітра.

Поряд з рибою — півлітра

Жигулівського пивка.

В нафарбованої Лиски

Голосок немов з колиски:

— Готувала все сама!—

А Ромашка:— Бачу, Лиско!

Але Конча, ой, неблизько!

Засідать — часу нема!

Руки змили — їсти сіли.

Частували їх щосили:

— Їжте, пийте досхочу!—

То, здавалось, дружби вияв.

Хлопчик мовив:— Як я мріяв

Про тарілочку борщу!

Лис, відкривши пива пляшку.

Скоса глянув на Ромашку,

Влив Барвінкові й собі.

— Повні щирої надії.

Проковтнем за спільні дії

У великій боротьбі!

— Зупинися, хміль — отрута.

Що кладе на ноги пута!—

Це Ромашин голосок.

Та малий зробив ковточок,— Д

іл хитнувся, як місточок,

І посунувсь, мов пісок.

Наш Барвінок — хлопець крепкий.

Хоч позбувсь одної клепки —

Не змінився на виду:

— Що за шум? Яка рахуба?

Скоро будем біля Дуба!

Засурмлю — хау ду ю ду!

Лис: — Хильнімо ж до останку!—

Та Ромашка з пивом склянку

Геть пожбурила, в вікно.

— Бити посуд — хлопська звичка!—

Просюсюкала Лисичка.

Лис підвівся:— Но-но-но!

— Те, що сталося допіру.

Залікує люлька миру!

На, побільшає думок...—

Взяв Барвінок в Лиса люльку,

А Ромашці—тицьнув дульку—

І ковтнув страшний димок!

Замакітрилось в голівці,

Опинився на долівці Л

егковажний козачок.

Лисовин підскочив: — Лиско!

Ремінцем в’яжи дівчисько!

Поламай хутчій дрючок!

Та дівча схопило списа.

Штриконуло в писок Лиса

І стрибнуло у вікно.

Коник їй підставив спинку

І поніс, немов лушпинку.

Як у справжньому кіно.

Вгору кинуло й Барвінка,

Та не гнулися колінка.

Ухопився за стільця,

Але стіл підставив ніжку.

Так поцупили, мов мишку.

Нерозумного курця.

Лисовин сердитий в Лиску

З холодцем пожбурив миску.

— Де Ромашка?

— Ген, в ліску!—