Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Останній рейс - Росин Вениамин Ефимович - Страница 10
Тільки-но бабуся одвинулась на город, Альоша напустився на товариша:
— Навіщо ти вигадав про якийсь рецепт?! І мене примусив брехати.
— Хотів якнайкраще… Я думав, що в тебе справді рецепт…
— Ну, досить про це. Мені треба їхати. Ти зі мною чи ні?
— Звичайно.
А конверт? — спохватився Альоша.
А-а… Почекай хвилинку.
Він зник у будинку.
— На! — вискочив, розмахуючи конвертом. — Навіть такого самого кольору — рожевий.
— Давай ручку… Перепишу адресу.
— От дивак. Навіщо переписувати? Адже адресу написано для тебе…
— Давай ручку…
Схиливши голову набік, Альоша старанно копіював друковані літери. Вітя сидів поруч. Знічев'я він розгорнув папірця. На ньому розгонистим почерком було написано:
«Почуваємо себе поганенько. Чи є в тебе «ЯА»? Коли є, привозь його. Сергій.
PS. Чекаємо на нашому місці».
— Ось тобі і Касторка, — протягло сказав Вітя.
— Що? Що? — підвів голову Альоша.
— Диви, який гарний почерк! Пише грамотно… Пунктуацію знає… Навіть у кінці постскриптум поставив. На, помилуйся.
Альоша взяв записку.
— Здивований, товаришу Свиридов? Про тебе, мушу підкреслити, він не високої думки, — іронічно зауважив Вітя. — Адресу написав друкованими літерами, немов першокласникові. Боїться, чого доброго, не розбереш.
— Почерк, звичайно, непоганий. Але не такий він уже грамотій. Сам про себе пише в множині: «Почуваємо себе поганенько».
— Може, раніш так вчили…
— Почекай, почекай… — Альоша замислився. — А чого підписано «Сергій»?
— Ім'я є таке.
— Це я сам знаю. Але ж його зваги Карпом Матвійовичем, а не Сергієм Матвійовичем. Зрозумів?
— А-а… Гм, може, йому не подобається Карпо: якесь риб'яче ім'я, — от і називає себе Сергієм. У нас сусідка є. Вона Явдоха, а стала Аллою.
— Тоді що ж, по-твоєму, означає: «Чекаємо на нашому місці»?
— Звідки я знаю? Та чого ти до мене причепився! Спитай у Касторки.
— Спробуй запитай. Сам знаєш, який він. Обов'язково наскаржиться: чужі листи читають… Досить марно голову ламати. Поїхали.
Вітя та Альоша без особливих труднощів знайшли Загорську вулицю. До п'ятиповерхового будинку притулилася приземкувата хатина з почорнілою від часу покрівлею і химерними наличниками на вікнах. Альоша постукав. Ніхто не виходив. Тоді він затарабанив кулаками. Почулися кроки, клацнув замок. Притримувані ланцюжком, двері ледь відхилилися. Крізь вузьку щілину хлопці побачили жінку в сарафані.
— Знову за металоломом? Спокою від вас немає! — гримнула вона і сердито грюкнула дверима.
— Що з нею? — пересмикнув плечима Вітя. — Навіть вислухати не хоче.
— Певно, родичка Касторки, — висловив припущення Альоша. — Злюща, як і він.
— Альошо, постукай знову. Не стовбичити ж нам тут цілий день!
Показалась та сама жінка. Не давши їй отямитись, Альоша випалив:
— У нас лист до Макогона!
— Який там іще лист? — підозріло спитала вона.
— Макогонові Опанасу Степановичу. Особисто. Ось він.
— Зачекайте… Афоня! Афоня! До тебе!
Брязнув ланцюжок, і вийшов похмурий, заспаний чоловік років під сорок, його маленькі очиці якось не гармоніювали з довгим носом, масивним підборіддям та широким, як у риби, ротом.
— Я Макогон. Ну й що далі?
— Вам лист.
Прочитавши записку, чоловік на очах змінився. Товсті губи розтяглися в усмішку.
— Вибачте, що не запрошую в квартиру. Там такий розгардіяш, стороннього запросити соромно. Ремонт. А за звісточку спасибі. Вчасно принесли. Бувайте, пацани, здорові… Ще раз спасибі…
— Ліки самі привезете? — спитав Альоша.
— Ліки?
— Ось ті, що в записці.. — пояснив Вітя.
Ви її читали? — стривожився Макогон.
— Ні… не читали, — почервонів Альоша і, побачивши, що Макогон усе ще сумнівається, поспіхом додав: — Матвійович сказав, у вас радикуліт і ви дасте ліки…
— Почекай, приятелю, не торохти! Щось я нічого не второпаю. Які ліки? Який Матвійович?
— Звісно який! — сказав Вітя. — Карпо Матвійович!
— Хе-хе-хе! Ну й здорово я вас розіграв. Пожартували й досить. Матвійовича я, звичайно, знаю. Хлопчаками разом до школи бігали. За однією партою сиділи, в паці грали… Ліки сам привезу. Через півгодини буду.
ПОМИЛКА
Луговий та Олійник уважно слухали. Засмаглий парубок, раз у раз відкидаючи непокірне пасмо темно-русявого волосся, розповідав:
— … Ми з товаришем вступаємо. до автодорожного інституту на заочне відділення. Вчора увечері я прийшов до нього… У нас так уже заведено: щодня готуємось. Засиділися до дванадцятої години. Помучилися над тригонометрією. Призабули тангенси, синуси, косинуси… Зібрався було йти, а тут злива…
Коли вона вщухла, я й пішов. На тролейбус спізнився, довелося пішки. Біля будинку мене зупинили… Відвели в Жовтневий райвідділ міліції, а звідти сюди… Сталося якесь непорозуміння… Прошу скоріше розібратись. У мене завтра екзамен.
— Не хвилюйтесь, розберемось, — сказав Луговий. — Все у вас, громадянине Пасько?
— Начебто все.
— У мене до вас кілька запитань.
— Слухаю. Тільки, прошу, розберіться, будь ласка, швидше, запевняю вас: тут непорозуміння. Мене помилково вважають за когось іншого.
«Стріляний горобець, — Олійник сердито глянув на затриманого- Чи бач, наступальну тактику обрав… Непорозуміння! А що на вулиці робив, коли чесні люди сплять? Інститут вигадав… Викручується…»
— Отже, до автодорожного вступаєте? — перепитав Луговий, розглядаючи документи Паська.
— Так. За спеціальністю… Адже я шофер…
— Де працюєте?
— В таксопарку.
— Якої марки ваша автомашина?
— «Победа».
Андрій Остапович щось швидко написав.
— Товаришу Олійник, віднесіть це Петрові Гарасимовичу. — І, вже звертаючись до Паська, поцікавився.
— Як прізвище вашого товариша?
— Леонід Козир. Разом працюємо. Мій напарник.
— Ви виходили з квартири Козиря?
— Ні. Весь час штудіювали конспекти.
— Хто може підтвердити?
— Перш за все сам Льоня. Хто ще? — замислився Пасько. — Його мати, батько… Увечері приходив старший брат Льоні з дружиною. Ми ще разом пили чай. Але вони пішли раніш. Перед дощем.
— Якого кольору ваша машина?
— Раніш була сіра, а…
— Як це «була»! — перебив Олійник, що повернувся.
— Машину списали. Відбігала вже своє. В гараж днями прибуває партія нових «Волг». Нам з Козирем обіцяли дати одну з них.
— Вам доводилося бувати в гаражі автодорожного інституту?
Олійник засовався на стільці, чекаючи відповіді.
— Бував. Коли? Дайте подумати… Останній раз… якщо не помиляюсь, взимку.
— Не можете пригадати, чого саме?
— Гальма відмовили. Якраз біля гаража. Я зайшов подзвонити, щоб вислали буксир.
— На якій вулиці живе Козир?
— На Донецькій, сімдесят два, квартира двадцять п'ять.
— Як ви од нього поверталися додому? — запаливши, спитав підполковник і простягнув Паськові коробку «Казбека».
— Дякую, не палю. Спочатку я йшов Донецькою… А біля цементного звернув на Кузнечну… Ближче, звичайно, Михайлівською, та її всю перекопали — прокладають теплоцентраль. А після такої зливи, як учора, там не пройдеш. І штани в мене білі. Потім не відпереш.
— Ви кого-небудь зустрічали по дорозі додому?
— Кого ж у такий час можна зустріти?
— А сторожа цементного заводу?
— Хто його зна… Може, бачив, а може, й ні. Повірте, просто не пам'ятаю… Скажу невлад, а ви мене в чомусь запідозрите… Пробачте, навіть гаряче стало… Дозвольте, я скину піджак. — Лишившись у тенісці, він обтер обличчя і шию хусточкою.
Увійшов майор Кульбич.
— Ваше завдання виконано. — Він передав Луговому червону папку і відразу вийшов. Андрій Остапович заглибився в папери. Настала тиша, і лиш крізь відчинене вікно долинав різноголосий вуличний шум.
- Предыдущая
- 10/56
- Следующая