Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Мідний король - Дяченко Марина и Сергей - Страница 30
– Не схоже, щоб вони повзли на колінах, – сказав Розвіяр.
– Тим гірше, – володар був похмурий. – Вони дурніші, ніж я гадав. Ти бачиш – я не хотів їх убивати, тепер доведеться.
Розвіяр ще підкрутив окуляр. Вершники спустилися з кам’янистої дороги на ґрунтову, і лад їхній повився жовтою курявою.
– Я знищу їхнє військо, – сказав володар гірко. – І хто тоді буде служити стіною між моїми володіннями та Імператором?
– Їх дуже багато, володарю, – сказав Розвіяр.
– Тим гірше. Я не хотів таких жертв.
– Вони будуть перед замком сьогодні. За декілька годин.
Володар ощирив жовтуваті зуби:
– Я хотів би, щоб ти розділив зі мною цю ношу. Півсотні личинок я візьму на себе, а ти… скільки зможеш.
* * *
Військо звіруїнів розсипалось по схилу ущелини. Напівлюди прикривали щитами себе й вершників; там були червоні, чорні, білі й барвисті щити зі знаками кланів. Там були довгі списи з розмаяними на вітрі стрічками. Розвіяр мимоволі замилувався.
Стрільці чекали біля бійниць нижньої та середньої галереї. Звіруїни, балансуючи на крутій скелі, часом опинялись на відстані пострілу – але наказано було не стріляти, і вартівники чекали, лаючись, попльовуючи на камінну підлогу.
– Ач, зібрались.
– До чого дійшло: замок вони хочуть!
– Самі винні. Ніхто їх сюди не гнав.
Багато хто мовчав – із тих, хто побував у рейді за перевалом і пам’ятав різанину біля озера Плодючості.
Псувалась погода. Налітав вітер, збирались хмари.
– Чого ми ждемо? – спитав Розвіяр.
– Хай скажуть перше слово, – відповідав володар, потираючи перенісся. – Я хочу зрозуміти, на що вони сподіваються.
Розвіяр помацав обпечену щоку. Поморщився; вони розбивали шкаралупу, личинки виривалися на свободу разом із потоками жару. Не допомагали ні рукавички, ні шоломи. Тепер у підземній галереї, де не було бійниць, чекали на свій час рівно сто вогнянок. Половина з них була покірна володарю, половина – Розвіяру.
– Що їм наказати… на випадок, якщо мене застрелять?
– Убивати, – глухо озвався володар. – Убити всіх звіруїнів і стрибнути у воду.
– Може, вивести їх на поверхню, хай звіруїни поглянуть?
– Вони знають про них, Розвіяре. Вони не підуть. Тут щось інше, – володар не відривався від підзорної труби. – Тут щось інше, Розвіяре… Поглянь-но!
З-за лави вершників вийшла людина. Видно було, як вона боїться спіткнутися на крутому схилі. Вийшовши на камінь, навислий над прірвою, наче велика сходинка, людина зупинилась, підняла обличчя і поглянула, здається, в очі кожному із захисників замку.
– Убий його, Розвіяре, – різко сказав володар. Розвіяр скинув лук, знаючи його силу і відчуваючи напрям вітру, бачачи політ стріли, як довгий рядок, і останню крапку в грудях людини на камені. Але за мить до пострілу людина скинула руки, і хмарне небо над замком зробилось майже чорним.
Розвіяр вистрілив. Налетівши, вітер підхопив стрілу, і рядок її лету урвався. Розвіяр вистрілив ще раз – мимо.
– Убивати! – крикнув володар, і в першу мить було незрозуміло, до кого звернено наказ, але вже за хвилю потік тліючих, гарячих істот розчахнув дерев’яні ворота нижньої галереї й вилився на дорогу перед замком. Це були п’ять десятків вогнянок, покірних володарю. Розвіяр, занурений у стрільбу, запізнився з командою. У темряві, що загусла раптово, крила личинок горіли полум’ям. Багряні відблиски впали на кольорові щити навпроти, і не треба було далекогляда, щоб роздивитись жах, що зринув на ворожу армію.
У цю мить людина на камені щось крикнула, і з чорного неба повалив дощ, та не просто дощ – злива.
Вогнянки встигли докотитися до передових загонів нагорів. Почувся крик, одночасний зойк із багатьох горлянок. Армія звіруїнів здригнулась, але не відступила, а личинки шипіли під потоками води, губили вогонь і гасли, і за кілька хвилин їхні остиглі тіла, пробиті списами й стрілами, скотились по схилу в річку.
– Шуу, – видихнув володар.
Дощ періщив по каменю і по металу. Схил, на якому стояла армія звіруїнів, зробився слизьким, по ньому суцільним потоком струменіла вода. Вода лилася по щитах, стрічки на списах обвисли мертвими хвостами. П’ятдесят личинок, покірних Розвіяру, чекали на свій час у підземній галереї.
– Ти хазяїн замку, – уривисто сказав володар.
– Що?
– Ти розумний маленький гекса, до чого ти розумний… Ти знав? Ти з ними в змові?
Розвіяр повернув голову; володар здавався безумним. Його проникливі очі втупились у Розвіяра – й одночасно крізь нього, і одночасно всередину його голови.
У Розвіяра судомою здушило горло:
– Як ви могли подумати?! Володар розреготався. Провів долонями по мокрому волоссі; вода затікала під дах балкона, крапала згори. Ріка в ущелині ставала щомиті повноводішою. Вона ревіла, перевертаючи каміння, і заливала дорогу. Водоспади, що недавно були граційними стрічками, тепер стугоніли, як донні дракони, і гризли скелю.
– Їх змиє, – пошепки сказав володар. – Їх теж змиє.
Ніби почувши його слова, чоловік на камені – він був мокрий до кісток, тонка сорочка обліпила тіло – повів рукою, і стіна дощу пересунулася ближче до замку. Ріка тепер була кордоном, на одному її боці суцільним потоком лилася злива, на другому – сяяло сонце, і мокрі щити звіруїнів горіли, мов коштовне каміння.
– Шуу, – простогнав володар. – Вони змовилися з Імператором. Вони віддали свою свободу, життя своїх дітей… за помсту!
– Це маг? – повільно спитав Розвіяр.
– Так. Так. Це імперський маг.
– У нас є ще вогнянки в печі. Їм не взяти замок.
– Замок, – володар похитав головою. – Ти чуєш? Уже двигтить. Уже падають камені. Їм не треба брати замок, нас просто змиє, мов купу лайна в стічну канаву.
На галереях закричали люди. Замок хитався; вода зітнулася з камінням і затопила камінь. Розвіяр побачив, ніби наяву, як заповняються бурхливими ріками нижні яруси, як вода заливає піч, повну вогнянкових яєць, убиваючи ненароджених личинок. Як піднімається брудна рідота над самим гніздом вогнянки, і яйцекладна тварюка, яку Розвіяр не бачив ніколи, дохне, скип’ятивши своїм тілом воду в ямі.
Він побачив, як потік, що залив шахту, брудною піною підступає до тіла простертого на камені звіруїна. Як оповиває його, піднімає і, проломивши стіну, виносить геть, у ріку. Розвіяр не міг бачити – але чудово уявляв, як мрець пливе, схрестивши на грудях руки, і на вказівному пальці поблискує великий бірюзовий камінь.
– Що робити? Наказуйте!
Володар усміхався.
– Наказуйте! – гаркнув Розвіяр. – Що робити? На вилазку?
Йому здавалося, що він кричить, – насправді його голос ледь було чути за гуркотом зливи.
По обличчю володаря текли струмені дощу. Він раптом простягнув руку – і погладив Розвіяра по голові.
– Людям не перейти цю ріку, хлопчику. Треба вбити мага. Я не знаю як. Придумай.
Потік уже заливав дорогу, вириваючи і тягнучи по дну великі й малі камені. Розвіяр кинувся по сходах униз; по приступках струменів потічок, вода проникла у внутрішні коридори, а на нижній галереї стояла по пояс. Тут плавали, похитуючись, тіла вогнянок.
– Шуу, – сказав Розвіяр, несвідомо наслідуючи володаря.
На середній галереї юрмилися розгублені вартівники. Розвіяр почув голос сотника Брана:
– До бійниць! Усі! Цілься в мага, в людину на камені! Стріляй!
Хмарою вилетіли стріли, забились об щити, задзьобали в каміння. Чимало, не долетівши, попадали в річку – згори періщив такий потужний потік води, що стріла тонула в ньому, не пролетівши й половини дороги.
Розвіяр притулився до бійниці плечем. Повільно-повільно натягнув тятиву. Віддалились крики та лайка, тільки дощ сік по камінню й потік ревів, розливаючись усе ширше.
Подумавши, він вище підняв стрілу. Ще вище; вістря тепер цілилося в небо, у вузьку блакитну смужку над верхівкою гори.
Він спустив тятиву.
Стріла спорснула, протинаючи водну завісу, але не зуміла піднятися високо. Політ переломився; побивана дощем, стріла полетіла донизу, немов зробившись однією з крапель, і вдарила людину на камені не в лоб і не в груди.
- Предыдущая
- 30/113
- Следующая