проникнути в тебе, знайти собі затишну місцину у твоїх думках, врешті хоче, аби ти відповідав на виклики, які доля кидає йому... І найгірше. Він змушує

тебе приймати за нього рішення. Це найжахливіше, що вигадало людство. Це

якраз те, заради чого існує соціум. Аби тебе могли знайти п'явки, не здатні

приймати рішень.

Як тільки ти звільняєшся від роздратування, викликаного П'явкою, ти

звільняєшся і від самої п'явки. Тому їх треба позбуватися. Виписувати і

викидати.

- Параноїк.

- Сама така

? а маестро? Як тобі могло видаватися, буцім хтось може мати над ним владу?!

- О, маестро - це персонаж кількох речень. Його опис вузенький, мов тая

ниточка: в'язанка речень та інтонацій. Але бач який казус! Я створив його з

розрахунком, що цей затемнений персонаж має достатньо сили здивувати навіть

мене, власного ж Автора. А він узяв і справді здивував. Заявив, що це я є не

більше ніж текстом. Синтетичною послідовністю кирилиці... пхи! І це ж я, Я!

- Бо ти купився! Купився на розділення. Розділення, Дерешку, - це просто

спосіб з'ясовувати між собою, хто знає більше слів: я - на «а», чи ти на «я»

258

Зі значить, залишилося зовсім трохи - вирішити, хто з нас існує, а хто є

уявою.

- Так. Але я б не волів заглядати в кінець книжки відразу, як це зробив

маестро.

- Не суди його. Цей вчинок - не більше, ніж результат нелінійності...

- Так, але я люблю, коли читають сторінка за сторінкою. І я люблю, коли це

триває. Тому я волів би наразі клеїти дурня, діставати насолоду від моменту.

Давай-но ще потеревенимо.

- Про Безконечність?

- Про Неї

? безконечність вдивляється в Саму Себе. Дзеркало без спостерігача.

- Це вже було. Коли ти сам без п'яти секунд безконечність, це буденно.

- Гаразд, гаразд. Тоді помізкуй над іншим. Дивися: спочатку в цілому-

цілісінькому Всесвіті існує тільки одна категорія - незалежно, як її

визначати - як логічну, естетичну, математичну - категорія ТАКЕ. І зненацька

у Всесвіті ТАКОГО виявляється ІНШЕ. Чи будуть ІНШЕ і ТАКЕ сприйматися нами як

протилежні?

- Ага! Я вже розумію, куди ти хилиш. Тобто, ми відчуваємо, що вони повинні

бути протилежними... а так не є. Сам зрозумій: протилежність - дитя

лінійності...

- ...а ми з тобою такі нелінійні, шо я просто хуїю!

- Хуїй, песику, хуїй. Це дуже нелінійно з твого боку. Ти безперестанку

мастурбуєш у вербалізі. Ти й дома займався цим так часто?

- Ну та. Як і ти.

- Так-от, Дереш: ПРИСУТНІСТЬ ОДНОГО - це ВІДСУТНІСТЬ ІНШОГО. Коротше кажучи, треба вирішити надґлобальну для нас проблему - чи є присутність і відсутність

станами протилежного. І чи існує така річ, як протилежність. Адже все

зводиться до самолюбувань двох

259

естетик. Протилежність - суть порівняння. Елементи

ТАКОГО не зустрічаються в ІНШОМУ,

чорне - біле • чорне - біле • чорне - біле •

і навпаки. Просто я до чого веду. У всякому запитанні

вже є відповідь. Бо знак питання - це просто нелінійна

форма знаку оклику. Придивись уважніше

- Ти впевнена? Чи, може, навпаки?.. Зараз Усесвіт завмирає у протиборстві

ТАКОГО та ІНШОГО. Тебе й мене. Те, що умовно можна назвати жінкою і

чоловіком.

- Відмінності між ними настільки глибокі тому, що лежать зовсім поруч. А ми

вже казали - чим ближче розташовані асоціації, тим вони відмінніші.

- Тому що оголення від інтерпретацій - це вивільнення абсурду. Можливо, того

абсурду одночасної присутності-відсутності, з яким і досі не може змиритися

Господь.

- Або може, що навіть кумедніше. Адже я переконана, що можу існувати, і в

принципі існую, ТІЛЬКИ Я. Ну, і навпаки. І своїм упертим існуванням в одній

площині ми повторюємо діалог вічності з самою собою.

- Я би сказав монолог.

- Так. Чому б це не могло виглядати й таким чином? Діалог жінки і чоловіка.

- Чорного і білого.

- Інь і ян.

- «Чорного» і «білого».

- Одинички і нулика. -8іоо

-?і!

- Зайчика і білочки.

- Це в тебе, зайчику, білочка, а в мене ? і!