Архе - Дереш Любко - Страница 53

камеру, потім вилазить сама.

Маестро вчепився у мікрофон. Із дивним дрожем у глибині нутра він

спостерігає, як гості вмощуються на парапеті. Сутеніє. Хмари пришвидшуються.

Він відчуває плинність усього довкола себе. Відчуває, як наростає

інтенсивність барв. Мікрофон скрипить і фонить.

- Любі друзі, ми вітаємо вас на концерті атмосфєріческої музикі «Нєопубл»...

Катя з камерою напівприсядки кружляє довкола маестро, але той, як і годиться, не звертає на об'єктив жодної уваги. Він закладає на груди акордеон і на

пробу роздуває міхи. Олежик торкається руками клавіш на синтезаторі, і з

колонок починає линути грізне гудіння. Сашко накидує ремінь гітари і смикає

струну. Повітря лящить від моторошного скреготу. Костя незворушно припалює

цигарку, прикриваючи вогонь спиною. Погляд за обрій. Серйозний тип.

- Настроєніє мьортвих ворон создаватиме шумовий проект «Звєзда Менделєєва».

Викликати живих ворон буду я, ваш покорний слуга. А наразі - музика! -

вигукує маестро улюблену фразу і видає пронозливий звукоряд.

І на даху починається те, що можна тільки пережити, рухаючись лицем уперед.

Шум лиється рікою шиплячих приголосних. Звук огортає прозорим сірим шиплячим

целофаном, плівка розбухає і шириться,

252

стає сферою, стратосферою, ноосферою,

віднаходить свої акустичні полюси і закручується на них у вихори, яскраві, просторові, багатомірні - майже видимі вихори звукової свідомості. Маестро

скидає акордеон, і той, як живий, продовжує сам стискатися і розширятися, мов

якась кібергусінь. Моторошне, сновидне враження.

Маестро піднімає руку долонею до горизонту і починає сотати невидимі сувої

чогось ковзкого.

Коли на горизонті з'явиляються перші птахи, Женя вигукує:

- Сніма-ай ва-арон! Барони летят!

Катя направляє камеру в керунку, звідки тягнув невидимі сухожилля маестро. На

майже чорному вітряному небі намічується величезна зграя ворон.

Крики ворон непомітно вплітаються в музику. Маестро відчуває, як зливається в

єдине ціле все, що є тут і зараз.

- Сюди, сюди, до мене! - підкликає маестро. Рукою він тримає невидиму нитку.

Він відчуває, як уся неозора каркаюча плахта летить за одним птахом. Варто не

відривати погляду від очей тої найпершої ворони, і всі решта опиняються у

нього на вуздечці.

Ворони повільно завертають. Вони вловили вихор шуму, закрученого «Зорею

Менделєєва», і тепер описують коло по уявних внутрішніх стінках. Ворони

розтягуються воронкою діаметром у кільканадцять кілометрів. До самої лінії

обрію, все ще видимої крізь контрастність темряви неба і останнього світла

дня, до самої лінії єднання хмар і горизонту кружляють ворони. Центром

циклону, що утворив їх лет, стає дах будинку: циркулюючий кокон звуку, а в

ньому шестеро людей під самісіньким небом.

Ґєлчання птахів стає гучнішим. Маестро повільно, плавно завертає зграю у

чимраз щільніше коло, радіус якого зменшується до кількох кілометрів. Сила

просто розносить маестро на шматочки, він відчуває кожен клаптик простору

всередині цього вихору. Плавними рухами маестро надає

253

птахам прискорення, наче переганяє розігріті невидимі маси чогось текучого і

нечіткого, але виразно присутнього. Маестро здіймає руки над головою, наче

посуваючи ту масу гарячого повітря на себе, і ворони, на яких націлений його

погляд, розвертаються прямісінько в керунку даху.

- Зсуф! Зсуф! Зсуф! - викрикує маестро, криючи шум «Звєзди Менделєєва», шум

крил, перегукуючи навіть шум каркання. Він помічає, як зсувається і

зсувається, зсу-фається і зсуфається чимраз далі від цього даху, чує

наближення маси вороння, яка знаменує близькість переходу.

- Зсуф! Зсуф! Зсуф! - викрикує маестро, криючи шум «Звєзди Менделєєва», шум

крил, перегукуючи навіть шум каркання. Він помічає, як зсувається і

зсувається, зсуфається і зсуфається чимраз далі від цього даху, чує

наближення маси вороння, яка знаменує близькість переходу і зауважує, як

реальність довкола закручується петлями повторів. Речення повторюються один

до одного, бо це зсуф, насувається великий

- Зсуф! Зсуф! Зсуф! - викрикує маестро, криючи шум «Звєзди Менделєєва», шум

крил, перегукуючи навіть шум каркання. Він помічає, як зсувається і

зсувається, зсуфається і зсуфається чимраз далі від цього даху, чує

наближення маси вороння, яка знаменує близькість переходу і зауважує, як

реальність довкола закручується петлями повторів. Речення повторюються один

до одного, бо це зсуф, насувається великий Zsuf, Інше, Несхоже, vin mozhe peremykastysja z plasta па plast, zmushuvaty svidomistj zsufatysja u Nevidome, u pravo і у ліво, latynycja і кирилиця, але перш за все - не

спускати очей з ворон, аби не погрузнути в галюцинозі. Маестро завмирає

нерухомо. Петлі. Він бачить, як думки чіпляються за літери. Маестро не

рухаючись відходить убік. Ворони влітають на дах і перед очима стає чорно, чорно-чорно, чорно-чорно-пречорно від чорного вороння, від чорних лискучих

живих очей, від сотень вологих

254

нічних очей, від чорних воронячих пер, чорного шуму, чорного шрифту, чорних-

чорних літер, і маестро відчуває, як він губиться, топиться в чорному, і він

відчуває сяючий шквал шуму, вздовж якого, вглиб якого, всередині якого мов у

тунелі летять птахи.

- Ґдє ми? - долинає чийсь голос, і наростає вітер. Гусне ніч. Ніч і вітер.

Ніч і вітер. Вуха от-от луснуть від свисту. Реве ніч і вітер. Із

напівзаплющеними (ніч і вітер) очима маестро біжить (ніч і вітер) до краю

даху, пробивається крізь (ніч і вітер) туге живе пір'я і стрибає у

а

л

є

3

а

м

і

с

т

ь

о

ч

і

к

У

в

а

н

о

г

о

п

а

д

і

н

н

я,

3

а

м

і

с

т

ь

3

л

и

т

т

я

3

і

своєю

стихією, з

диким

вітром,

ступає

стихію

дотичну,

однак

чужу -

землю.

Тут, на Вапняку, оглушливо

тихо. Осліплююче світло.

- Здоров, - кажу я, коли його очі звикають до нового фокусу і знову можуть

збирати букви у слово.

н а

явно н а

255

Маестро роздивляється довкола.

Бачить мох, бачить зелену травичку і бачить мушельки слимачків. Це Вапняк.

Тут свіжо і легко.

- Так шо? Вже весна?! - запитує маестро і починає дико реготати

? коли історія закінчена, маестро шкіриться:

- Ну що ж, тепер я впевнено кажу, що мій «Неопубл» відбувся як такий. Но, з

другого боку, говорить, що він відбувся, - це знову ж возвращатися до

лінійності. Тому кажу: відбувається і відбуватиметься. Але іменно зараз його