Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Я, «Побєда» і Берлін

Скрябин Кузьма

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Я, «Побєда» і Берлін - Скрябин Кузьма - Страница 40

Изменить размер шрифта:

Разом ми

Чи не бачиш, що я стараюся,

Але трудно є плавати на

Такій глибокій воді, як ми.

Я чую твій шепіт...

Чи ти чуєш, що я вмираю,

Але прощатися — то ніби так,

Як би трохи вмирати...

Ти чуєш, що кажу?

На мілизні потонуло

Менше, ніж ми.

Але будемо разом,

Разом ми...

Чи не бачиш, що я стараюся,

Але трудно є плавати на

Такій глибокій воді, як ми.

Я чую твій шепіт...

Руки медузи

Там, де глибока і темна вода,

Там, де нікого вже живого нема,

Ми раз ходили, ну, бо мусили йти,

Ми заблукали — там море води...

Кроків не чути і не видно слідів,

Я би і далі так ходити хотів.

Він дуже дивний, той затоплений рай,

Ходять медузи, ти їх не відганя-а-ай!..

В очі нам лізуть руки медузи...

Ва-а-а-а-ай!..

Сльози течуть і коляться дуже...

Ва-а-а-а-ай!..

Очі нам гладять руки медузи...

Ва-а-а-а-ай!..

Медузи сторожать свій тихий світ,

Вигнали шуми, вигнали світло.

Носять на плечах цілі тонни води

І не говорять, бо не мають коли...

Їм вже не зимно, тільки тепло їм там,

Холод не чути, коли сумно є нам.

Ти їх послухай, наверх не тікай,

Їхнє повітря ще глибше вдихай!..

Сам

Ще вчора ти був там, де всі.

Дивився на мене,

Такий змучений, злий,

І щось говорив.

Слова твої бились о шкло

І падали вниз, ніби мертві птахи,

Щоб лежати, як сон.

Тебе вже нема, і я

Лишився тут зовсім сам,

Стою перед зимним шклом...

Твій тато заплакав, і я

Тоже плакати хочу,

А ти сльози забрав

І свої, і мої.

Ти вже не побачиш себе,

Я знаю — ти вмер, щоб не бачити тих,

Хто тебе надурив.

Тебе вже нема, і я

Лишився тут зовсім сам,

Стою перед зимним шклом...

Тебе вже нема, і я

Лишився тут зовсім сам,

Стою перед зимнім шклом...

Сам собі країна

На твоїх джінсах — американський прапор,

На твоїй майці — канадське кленове листя,

У твоїх очах видно тільки одне питання:

Хто мені скаже — чому я тут народився?

Не твоя вина — що ти батька свого син,

А твоя біда — не вміти бути ним.

Не стидайся — то твоя земля,

Не стидайся — то Україна.

Добре там є, де нас нема,

Стань для батька нормальним сипом.

Ти знову купиш

Струйові німецькі шузи,

Твої вуха давно вже звикли до чужої музики.

На твоїх губах застигла гримаса болю,

Чому я тут ще — я хочу давно на волю!

Не твоя вина — що ти батька свого син,

А твоя біда — не вміти бути ним.

Не стидайся — то твоя земля,

Не стидайся — то Україна.

Добре там є, де нас нема,

Стань для батька нормальним сином.

Секс

(То море з людей)

Мліють мої губи, і гудить моя кров.

Я знаю: то, що буде — буде знов, і знов, і знов.

І я ковтаю дим, ковтаю сірий дим,

Бо ти лежиш так близько, вся закутана у дим.

На шторі хтось із вулиці знов проектує фільм,

Актори ті, що грають там, давно вже є німі,

Сліпі і німі, сліпі і німі, сліпі і німі, і відчувають нас.

Та гра є не надовго, просто треба мати час,

Я знаю твоє тіло, поїдаю його сам,

Не можу перестати, хочу ще хоча би грам.

Стікає нам по пальцях піт повільно, ніби віск.

Лови його, бо буде пізно, як загасне гніт.

Коли загасне гніт, коли загасне гніт,

Я топлюся на ліжку, ніби айсберг на вогні.

Я роблю дикі хвилі, та нащо вони мені?

Кричу на себе сам, бо точно знаю: то є гріх.

І граю з себе клоуна, і душу з себе сміх,

Я їм тебе, я їм тебе, я їм тебе,

І вже най буде, як є.

Секс — то є море з людей...

Моя апаратура вже нагрілася до сліз.

Хвилина ще, секунда ще — і я сповзаю вниз.

Мій голод забиває час повільно, ніби кат,

Я роблю то, що хочу, то, що не можливо вкрасти.

Дай ще мені, дай, дай, дай води!

Комп'ютер вже закинув всі програми і забив.

Мій мозок вже не дихає, бо дим його накрив.

Я вдихаю дим, з'їдаю дим, скакаю в дим,

Тільки ти не спіши.

Не хочу скоро втратити, що можна ще нести.

Не хочу віддавати то, що тільки принесли.

Старий брехун на небі місяць кліпнув і пішов,

Здурив мене, а я повірив, дав і не знайшов.

Стоп, йди назад, стоп! — мої м'язи кричать.

Моргає телевізор чорно-білим кіном.

Він хоче показати то, що бачить, тільки то.

Годинник собі став, і механізми тихо сплять,

В кімнаті дуже тихо, тільки вени гудять.

Секс — то є море з людей...