Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Я, «Побєда» і Берлін

Скрябин Кузьма

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Я, «Побєда» і Берлін - Скрябин Кузьма - Страница 38

Изменить размер шрифта:

Нема дурних

Він казав: там буде добре,

Я покажу вам дорогу.

Всі пішли, ніхто не плакав,

І не шкода — нас багато.

І нема, нема, і вже не буде

Тих, кому повірять люди.

Нема, нема, нема тут нікого,

Хто ще тут кричить до Бога.

Нема дурних, нема дурних,

Давно вже тут нема таких,

Нема дурних, нема дурних давно...

Моє місто мерло тихо

І без звуку, і без крику.

Записали нам касету

Всі підряд пісні пра ето.

І нема, нема, нема дурних,

Давно вже тут нема таких.

Нема, нема, нема тут нікого,

Хто ще знов кричить до Бога.

Нема дурних, нема дурних,

Давно вже тут нема таких,

Нема дурних, нема дурних давно...

Ненормальне літо

Ніч — день — місяць — рік.

Сплю — їм — сплю — їм.

Роблю своє — робиш своє —

Робим своє — роблять своє.

Так було дотепер,

Так було віддавна,

Але дивно, хто ми є тепер?

Телевізор — новий бог,

Запиши мене до себе в рай,

Кольоровий рай.

Ненормальне літо,

Аномальні квіти...

Риба — птах — мавпа — пес.

Дарвін — люди — ево — рево.

Я живу — ти живеш —

Ми живем — колись помрем.

Так було дотепер,

Так було цілий час,

Але дивно, як ми ще живем?

Вже далеко не смішний

Чорний гумор нових технологій,

Аналогій.

Ненормальне літо,

Ненормальні квіти.

Аномальні діти

На початок світу...

Нуль — один — нуль — один,

Але дивно, як то всьо ще є?

Далеке ехо злих ракет

Нам доказує, що час ще йде,

Сам не знає де.

Ненормальне літо без сонця,

Ненормальні квіти на стінах.

Аномальні діти нормальні

На початок світу...

Нікому то не треба

Попадали на землю

Всі ті, що я придумав, слова.

Ногами затоптали,

Пішли і того всього нема вже.

На день чекали довго,

А він собі прийшов, і не день.

Порізали, забули,

В стіну намурували і вже

Нікому то не треба.

Я був ще вчора такий малий.

Прийшли великі хвилі,

Забрали то всьо, що я ліпив.

Я маю дивні плити,

На плити я складаю свій час.

Як трохи зачекаю,

То всіх переживу і буду сам.

Так тяжко є чекати,

Ще можна задавити вас катком.

Я хочу бути добрим,

Я тільки трохи сам на себе злий.

На небі трохи тепло,

Під небом трохи зимно нам всім.

Не треба мати очі,

Не хочуть мої руки тепла.

Зі всього лупить током,

Боюсь ходити по землі один.

Ніколи я не думав,

Що може цілий рік пройти за день...

Нікому то не треба.

Я був ще вчора такий малий.

Прийшли великі хвилі,

Забрали всьо то, що я ліпив,

Нікому то не треба...

Оля

Руки скинь вгору —

І від тебе сонце мліє.

Розпусти косу —

І від тебе я здурію.

Гори золота дай

І нічого нам не треба.

Ніхто й так би не дав,

Бо далеко є до неба.

Оля... Оля... Оля...

Сльози свої кидай

На розпалену землю.

Скоро буде тут рай,

Якщо схочеш, напевно.

Я подумав собі,

Чи лишитися жити?

Добре так мені,

Де ж себе заподіти, де ж?!

Оля... Оля... Оля...

Оля... моя Оля...

Осінь-зима

А я тобі розкажу, коли настрою нема,

Дерева засихають — то приходить зима.

Сльози замерзають, бо зима — то зима,

І в мене зима, і в тебе зима.

В старому магазині і вітрини нема,

Колись її розбили, коли була зима.

Я добре пам'ятаю, що зима — то зима,

Холодна зима, чорно-біла зима...

По осені приходить зима...

Всі ходять на роботу, як нічого нема,

І хмари постояти стали — довга зима.

По радіо казали, що зима є зима.

Мені би покурити щось — ні в кого нема.

По стінах моїх лазив десь маленький павучок,

Він лапав ціле літо жирні мухи на гачок.

А потім, видно, хтось сказав: зима є зима,

І тільки сніг пішов, а павука вже нема.

По осені приходить зима...

Я маю чорний ровер, я давно його мав,

Я всіх кобіт, що знаю, вже на рамі прокатав.

Завіз його в гараж, бо зима — то зима,

Холодна зима і тепла зима.

То вже, напевне, всьо, що я хотів тобі сказати,

Дарую тобі білий сніг, бо як не дарувати!

Тепер ти пам'ятаєш, що зима — то зима,

Холодна зима, кольорова зима...