Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Я, «Побєда» і Берлін

Скрябин Кузьма

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Я, «Побєда» і Берлін - Скрябин Кузьма - Страница 36

Изменить размер шрифта:

Мудрий, бо німий

Багато-гато років, як я був дуже малий,

Всі риби жили в небі, а дерева в воді.

А я ходив до школи на високій горі,

І люди були добрі... я був дуже малий...

Багато-гато часу і немало вина,

Старі сухі дерева догоріли дотла.

Нема кого питати, де я маю піти?

Не хочуть говорити мої мудрі птахи...

Земля собі летіла... осінь-літо-зима...

І небо там висіло, де вже нині нема.

Я можу набрехати і лишитися сам,

Я можу написати і забути слова.

Ходили мої ноги, а не видно слідів,

Робили мої руки всьо, що я захотів-хотів.

Дивились мої очі, але їх вже нема,

Колись ще мої губи говорили слова...

О-о!.. мудрий, бо німий...

Я не хочу того всього за собою забирати,

І не можу вже ніколи нові гори малювати.

Плакати не час, ніхто не хоче того знати,

Тільки сльози будуть довго свої знаки малювати.

Плакати не час, гаряче море тихо впало.

Я лишився на піску і там, де риби повмирали,

Вже не чути наші кроки, там нема чого ходити.

Я лікарства не шукаю, бо ним можна отравитись

О-о!.. мудрий, бо німий...

На даху

На даху треба дивитися в небо

І обережно ходити не треба,

Бо дах — то є місце, де ходить птах.

Це — дах.

На даху треба сісти на комин

І повдихати той дим, що виходить,

Бо дах — то є місце, де ходить птах.

Це — дах.

На даху добре...

На даху треба закрити очі,

Скакати у хмари білої ночі,

Бо дах є високо, але крил не треба

На дах...

Що треба на даху, я знаю добре,

Бо курс я пройшов ходіння по сходах,

Але я не хочу, щоб ще хтось сюди заходив...

Най буде дощ

Той вітер — то страшний дивак

І зовсім робить всьо не так.

Якби я силу його мав,

До купи хмари би збирав.

Най буде дощ,

Най миє нас,

Най змиє бруд

За весь той час...

Зимні краплі моїх сліз

Вкрили землю, як роса.

Хто не спав, не бачив снів,

А я завжди тільки спав.

Через то коли відкрив

Очі, сльози потекли.

Не спинити вже тих сліз,

Такі файні були сни.

Най буде дощ,

Най миє нас,

Най змиє бруд

За весь той час...

Втікає дим крізь пальці,

Не втримати його в руках.

І скільки не старайся,

Він собі як вільний птах.

А я так хтів тримати дим,

Затиснув пальці аж до крові.

Та залишились пусті

Мої скривавлені долоні.

Най буде дощ,

Най миє нас,

Най змиє бруд

За весь той час...

Наприклад

Так кожен день,

Постійно цілий час

Я роблю своє діло,

Ніц не маю до вас.

І кожен день я кажу

«Альо» в телефон,

І кожен день

Я плюю на шкло.

Наприклад...

І кожний ранок

Я виходжу на балкон.

Якісь бики мішають

Для будови бетон.

А я собі стою

В своїх зелених трусах.

Захочете дістати,

Я залізу на дах.

Наприклад...

А як я маю досить

Тих дурних муравлів,

Побути на їх місці

Я б ніяк не хотів.

Всі лазять десь

І носять собі

Всяку фігню.

Я ліпше йду додому,

Може, трохи посплю.

Наш останній танець

Ти танцювала так близько до мене,

Ти танцювала так довго,

Що я постарівся і чуть не вмер.

Ти танцювала небезпечно для себе,

Загасло світло, музика стала —

І що тепер?

То є наш останній танець...

Танцюй — покажи ще раз.

То є наш останній танець...

Не плач — поки маєм час.

То є наш останній танець...

Малюй тіні наших рук.

То є наш останній танець...

Забудь — просто йди на звук.

Ти танцювала так легко, як небо,

Ти танцювала так дивно, що я

Забувся і не зняв той фільм.

Ти танцювала, не жаліючи себе.

Останній вихід — публіка встала —

І що тепер?

Наше місто

Вчора на паркеті хтось забувся свої зуби,

Певно, Юрік трохи випив і, напевне, знов забуде.

Лампи не світили, було ще не дуже пізно,

В туалеті знов місились — то є наше місто.

Торбич на балконі випив зовсім небагато,

То для мене є смертельно, як два пальці обісцяти.

Колонки сильно гупали, стояли всі на місці,

Шкло і технологія, а збоку — наше місто.

П'ятниця, субота і неділя — порнографія,

Бо то є сателіт, а не просто фотографія.

Кнопки натискає Саня Скрябін, мій колега,

Треба вміти натискати, а не вмієш — то не треба.

Зоська має риби і я тоже хочу мати,

Я не буду ніц робити, буду риби годувати.

Я знаю, що в тістечках можна кожен день поїсти,

Ну, бо хулі тут робити, якщо то є наше місто?