Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Я, «Побєда» і Берлін

Скрябин Кузьма

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Я, «Побєда» і Берлін - Скрябин Кузьма - Страница 33

Изменить размер шрифта:

Загублений рай

До себе в хату входиш через вікно,

Напам'ять знаєш це недобре кіно.

Читаєш ти газети, тихо кричиш,

Тобі не треба ніц, хіба коли спиш.

Холодні сльози свої не витирай

І мову риб ніколи не забувай...

Нікого злого ти сюда не пускай —

В загублений рай!

Ті свої сни нікому не віддавай

І всьо, що маєш, ти від них заховай...

Вони всі хочуть зла, ти скоро тікай —

В загублений рай!

І знов хтось брудний залізає на трон,

Слюною з рота плює в твоє вікно...

То параноя тихо косить всіх нас,

А голі стіни в хаті слухають джаз...

Зламані крила

Десь там, глибоко в тобі,

Тіло, сковане льодом,

Просить, а ти не чуєш,

Сонце сама замуруєш над ним.

Десь там по коридорах

Ходиш, втоплена в сором,

Плачеш, ніхто не знає,

Де ти — сон заховає твій біль.

Мала в руках і об землю розбила,

Було так близько — не долетіла,

Кинула вниз свої зламані крила...

Десь там, на краю міста,

Темно, розбиті вікна,

Холод на вухо скаже —

Потім жити не страшно.

Попелом страху очі закрила,

Голосу тіла чути не вміла,

Світло закрили зламані крила...

Змучений

(Я не маю сил)

Голосом людей,

Стуками дверей,

Десь поїхав ліфт —

Я змучений...

Запахом рослий,

Звуками тварин,

Пиво, як вода —

Я змучений...

Я не маю сил,

Ще десь треба йти,

А я не маю сил...

Скільки днів робив

Сам не знаю що,

Я вже як дурний —

Я змучений...

Хворий кожен день,

Хворий кожну ніч,

Бачу твої сни —

Я змучений...

І буде так

Я п'ю молоко і заїдаю хлібом,

А збоку мій кіт миє руки з милом.

І добре є нам, нема що говорити,

Закрийте вікно, щоб мух не напустити.

І буде так цілий час...

Я люблю твій дім, я люблю твої ноги,

Вдихаю той дим, що вижити поможе.

Три рази на день мию свої зуби,

Я, може, дурний, складаю всьо до купи.

І буде так цілий час...

І так то вже є

Не надіявся я на це, так то вже є.

То був хтось, кого я знав і міг зрозуміти.

Не знаю, що тепер зробити,

Не знаю, ким ти є тепер.

То, що говориш, звучить так,

Що відчуваю я знов когось чужого.

Не знаю, з чого почати,

І не хочу того знову почути.

Не вірю вже...

Це тільки знаю, чув це вже все раніше —

І не вірю вже...

Пам'ятаю твій голос,

Перш ніж надто сталося,

Бачив то й був певний,

Що все було таке молоде й нове.

То відбувалося вже пару років раніше

І так то вже є...

Коханки приходять, відходять.

Здається тобі, що вже знаєш,

А то є зовсім не правда...

Не знаю, від чого почати,

Не хочу вже то слухати.

Не вірю вже...

Чув то вже все раніше...

І тільки то одно знаю,

Знаю, що вже не повірю.

І не вірю вже...

І так то вже є...

Коханки приходять, відходять.

Здається тобі, що вже знаєш.

А то є зовсім не правда...

Казка

Давай заснем і тихо звідси підем,

І буде добре і не буде так зле,

Бо коли спиш собі, то бачиш той світ

Таким, як він ніколи б бути не міг.

Багато бачив я тих ваших казок,

І злим буває добрий Дідо Мороз,

І не велика є людина гора,

І в короля ніколи грошей нема.

Багато бачив я тих ваших чудес,

І добра фея любить тільки себе,

І Білоспіжка вже продалась давно.

Та ваша казка — то попсуте кіно.

Коралі

Я дуже рано встав, нікого не чекав,

Скоро сів на машину і додому почесав.

Я сам не знаю чо', і то ніхто не знає того,

Маю досвід, маю досвід...

То небо надоїло, що не може вже висіти,

Собаки, люди, свині, заминайте вже отут.

Беріть лопати в руки, бо вже треба щось робити,

Кожен косить, кожен косить...

На дорозі трохи ями, не люди, а плями,

Всі жиють в одному місті вечорами і днями.

Ти гуляй собі помалу, не чіпай нічо, заки

Ніхто не просить і не просить...

На вокзал, на вокзал приміський, треба зал,

Гроші в касу запихаю, з-за кишень нічо не вкрали.

Електричку доганяю, на газеті засинаю,

Я читаю, я читаю...

То я іду додому...

То я їду додому...

А то мої колеги — дуже файні музиканти,

Не дайте хліба з'їсти, тільки дайте щось заграти.

Та ніхто не має грошей, але настрій то не псує,

Поговорим, поговорим...

На вулиці зараза і на воді зараза,

Нема кого здурити — всі вже мудрі на відмазу.

Тут кожен собі має своє радіо-FM,

То є добре, то є добре...

Тут кожен день туман, тут кожен день дощ,

Кобітки ходять парами туда-сюда по площі.

Аптека є за рогом, непочатий край роботи

Молодому, молодому...

Я трохи постарію, я трохи посивію,

Я багато обкурив, ну а ще більше не хотів.

Ніхто не зрозуміє вже,

Чого я так завжди хотів додому...