Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Убити пересмішника... - Ли Харпер - Страница 45
— Нічого.
Втрутився суддя Тейлор:
— Розкажіть нам, що сталося. Ви ж можете розповісти, як усе було.
Мейєла втупила в нього очі і розплакалася. Затуливши рот руками, вона голосно схлипувала. Суддя Тейлор дав їй поплакати, потім сказав:
— Досить. Кажи правду і нікого не бійся. Я знаю, що все тут для тебе незвичне, але боятися нічого і соромитися теж. Чого ти так злякалася?
Мейєла промимрила собі щось у долоні.
— Що таке? — запитав суддя.
— Його,— сказала вона і, схлипуючи, показала на Аттікуса.
— Містера Фінча?
Вона енергійно кивнула головою.
— Не хочу, щоб він і мене допікав так, як мого батька. Причепиться тобі — лівша, лівша...
Суддя Тейлор почухав сиву голову. Мабуть, йому вперше доводилося вирішувати таке важке питання.
— Скільки вам років? — запитав він.
— Дев’ятнадцять з половиною,— сказала Мейєла.
Суддя Тейлор покашляв і марно спробував говорити заспокійливо.
— Містер Фінч і не думав тебе лякати,— мовив до дівчини,— а коли б він навіть захотів це зробити, то я ж для того тут і сиджу, щоб цього не дозволяти. Ти вже доросла дівчина, сядь рівно і розкажи су... розкажи нам, що з тобою трапилося. Як умієш, так і розповідай.
— Може, вона дурнувата якась? — запитала я пошепки Джема.
Джем скоса подивився вниз, на свідка.
— Поки що важко сказати,— відповів він,— Дурнувата чи не дурнувата, а суддю розжалобити зуміла. А може, вона просто... словом, не знаю.
Заспокоївшись, Мейєла кинула на Аттікуса насторожений погляд і, звертаючись до містера Джілмера, почала говорити:
— Ну, я ж кажу, сер, я була на ганку, і... і він проходив мимо, і, розумієте, у нас на подвір’ї стояв старий шафанер, батько притяг звідкись на дрова... батько велів мені порубати його, а сам пішов у ліс, не знаю чого, я трохи квола була тоді, а тут він іде...
— Хто це «він»?
Мейєла вказала на Тома Робінсона.
— Будь ласка, висловлюйтесь конкретніше,— попросив містер Джілмер.— Секретар не може занотовувати до протоколу ваші жести.
— Отой,— сказала Мейєла.— Робінсон.
— Що було далі?
— Я й кажу йому: «Зайди, чорномазий, розрубай шафанер, дам п’ятак». Скільки там тієї роботи для нього — раз плюнути. Він зайшов у двір, а я пішла в хату по гроші, обернулась, а він переді мною і прямо на мене. Він ішов за мною слідом. Схопив мене за горло, почав лаятися всякими словами, непристойності казати... Я відбивалася, кричала, але він душив мене за горло. І бив мене...
Містер Джілмер зачекав, поки Мейєла трохи зосередиться: вона скрутила в мотузок свою мокру від поту хусточку, потім розгорнула і стала витирати нею обличчя — пожмаканою, брудною. Вона чекала на запитання містера Джілмера, але той мовчав, і вона вела далі:
— Він повалив мене на підлогу, придушив і... заволодів мною.
— А ви кричали? — запитав містер Джілмер,— Ви кричали, відбивались?
— Аякже! Кричала щодуху. Відбивалась і кричала з усієї сили.
— А що було далі?
— Далі я не все добре пам’ятаю, але пригадую: стоїть ваді мною батько і кричить: «Хто це тебе? Хто це тебе?» Потім я, здається, зомліла, а коли прийшла до пам’яті, містер Тейт підвів мене з підлоги і допоміг добратися до відра з водою.
Поступово у Мейєли з’явилася впевненість, проте не схожа на батькову. Він був зухвалий, вона — насторожено-улеслива, як кішка, що не спускає очей з нори і ледь помітно ворушить хвостом.
— Ви кажете, що відбивалися від нього що було сили? Руками і ногами? — запитав містер Джілмер.
— Ну ясно,— сказала вона достоту, як батько.
— Ви впевнені, що він таки заволодів вами?
Мейєла скривилась, і я злякалася, що вона знову заплаче. Але вона сказала:
— Він що хотів, те й зробив.
Містер Джілмер витер рукою свою лисину і цим нагадав, що день жаркий.
— У мене поки що все,— сказав він привітно,— але ви лишайтеся на місці. Я гадаю, що страшний містер Фінч теж захоче дещо спитати у вас.
— Обвинувач не повинен настроювати свідка проти захисника,— манірно зауважив суддя Тейлор,— принаймні під час судового засідання.
Аттікус підвівся, всміхнувся, однак не підійшов до свідка; він розстебнув піджак, засунув великі пальці в пройми жилета і повільно попрямував через усю кімнату до вікна. Виглянув на вулицю і, певно, не побачивши нічого цікавого, повернувся й підійшов до свідка. Мій багаторічний досвід підказував мені: Аттікус намагається розв’язати якусь проблему.
— Міс Мейєла,— сказав він усміхаючись,— поки що у мене немає найменшого наміру вас лякати. Давайте познайомимося. Скільки вам років?
— Я вже казала, дев’ятнадцять, я он судді казала.— Вона кивнула головою на суддю Тейлора.
— Так, мем, ви казали, це правда. Ви вже вибачайте, міс Мейєла, роки беруть своє, і пам’ять стала не та, що колись. Якщо мені спаде на думку запитання, на яке ви вже відповідали, прошу відповісти ще раз. Домовилися? Гаразд.
Судячи з виразу обличчя Мейєли, не можна було сказати, що вона прийняла умови щирого співробітництва, які запропонував Аттікус. Дівчина дивилася на Аттікуса очима, повними люті.
— І слова не скажу. Ви глузуєте з мене.
— Що ви сказали, мем? — запитав приголомшений Аттікус.
— Глузуєте з мене.
Суддя Тейлор втрутився:
— Містер Фінч не збирається глузувати з вас. Що з вами?
Мейєла глянула спідлоба на Аттікуса і звернулася до судді:
— А чого ж він обзиває мене — мем, міс Мейєла! Я не стерплю цього! Знайшов дурну!
Аттікус знову підійшов до вікна, даючи змогу судді Тейлору втихомирити свідка. Суддя Тейлор не належав до числа людей, які викликають співчуття, і все-таки мені стало шкода його, коли він намагався розтлумачити Мейєлі що й до чого.
— У містера Фінча просто така звичка,— пояснював суддя.— Ми з ним працюємо в цьому суді уже багато років, містер Фінч завжди і з усіма розмовляє так чемно. Він не глузує з тебе, він просто хоче бути ввічливим з тобою. Така вже він людина.
Суддя відкинувся на спинку крісла.
— Аттікус, прошу, а в протоколі відзначте, що з Мейєли ніхто не глузує, хоч вона й іншої думки.
Напевно, подумала я, її ще ніхто ніколи не називав «мем» або «міс Мейєла», коли вона сприймає як образу звичайне ввічливе звертання. Що ж у неї за життя? На це запитання я незабаром дістала відповідь.
— Отже, ви кажете, вам дев’ятнадцять років,— почав знову Аттікус.— Скільки у вас братів, сестер?
Він підійшов ближче до свідка.
— Семеро,— сказала вона, і я подумала: невже всі вони схожі на того, котрого я бачила в школі в перший день занять?
— Ви найстарша?
— Так.
— Мати давно померла?
— Не знаю... давно.
— В школу ви ходили коли-небудь?
— Я читаю і пишу не гірше за батька.
— Ви довго ходили до школи?
— Дві зими... чи, може, три... не пам’ятаю.
Поступово я починала розуміти, до чого веде Аттікус.
За допомогою запитань, які містер Джілмер не міг опротестувати — він не міг сказати, що вони несуттєві чи не стосуються справи,— Аттікус впевнено розкривав перед присяжними умови, в яких жили Юели. Ось про що дізналися присяжні: отримуваної допомоги не вистачає, щоб прогодувати сім’ю, до того ж не виключено, що господар просто пропиває гроші — трапляється, по кілька днів десь бродить і повертається додому напідпитку; в цих місцях рідко буває холодно настільки, щоб треба було взуватись, а коли й буває, то можна придумати чудове взуття із старої автомобільної шини; воду Юели носять відрами з рівчака, що тече біля звалища, і того місця намагаються не засмічувати; що ж стосується особистої гігієни, то тут кожен дбає про себе: хочеш помитися — неси відро води; менші діти завжди застуджені, до того ж у всіх короста; приходила сюди кілька разів леді, все питала Мейєлу, чому не ходить до школи, і записувала відповідь; але ж двоє в сім’ї уміють читати й писати, інші хай сидять удома, вони в господарстві потрібні.
— Міс Мейела,— сказав Аттікус так, ніби робив над собою зусилля,— у такої молодої дівчини, як ви, певно, є друзі, подруги. З ким ви товаришуєте?
- Предыдущая
- 45/70
- Следующая
