Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Чорний іній - Строкань Валентин - Страница 33


33
Изменить размер шрифта:

40

«Отже, вовча ущелина випустила нас. — Щербо облизнув пошерхлі вуста. — Чому «вовча»? Назву дав — Вовча... Вовчі ворота... Тепер усю увагу — на сходження. Часу на розвідку, на попереднє подолання підходів нема. Навички? Індивідуальний досвід? Фізичні й моральні ресурси? У третьому дуже сумніваюся. Спрацьованість? Я та Сергій Ткачук. Хоча Джафар і Назаров теж не вперше в парі йдуть. Сиротін та Гаральд — ось хто тривожить. Переграємо. Я піду із старшиною, а Ткачука — до Сиротіна та норвежця. Потрійна зв'язка. Програємо у мобільності, зате страхування подвійне. Швидкість — завжди джерело аварійних ситуацій. Отже, треба поспішати не кваплячись. Негода ускладнює маршрут, а сил немає. Є тільки обов'язок виконати завдання. А перемагає, як відомо, той, хто зберіг резерви, — цей принцип діє й у горах. Вибір варіантів невеликий — вперед! Кажете, легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж нам отут? Це ще побачимо...»

— Увага! Працюємо в альпійському стилі: часу обмаль. Просуваємося трьома зв'язками: перша — Ткачук, Сиротін, Гаральд. Рух спрямовує середній партнер, який постійно перебуває на одночасній подвійній страховці. Перший і третій ідуть уторованим шляхом. Друга зв'язка — Джафар, Назаров. Третя — я та Лукашевич. Про маршрут ми не знаємо нічого. Візуально спостерігаються кілька скельних карнизів. На карнизах лідирує Ткачук. Обвід подвійною мотузкою. Страхування комбіноване. Сергію, будеш вішати на гаки додаткові карабіни чи петлі. Повторюю, підеш на подвійному мотузі. Засніжені гребені з карнизами проходимо нижче припустимої лінії можливого обвалу карниза, у зв'язці та із страхуванням. Страхування — на метр-два нижче шляху підйому. Виходити на гребінь забороняю. Вітер посилюється, та й видимість погана. До краю карниза не підходити.

«Нічого не забув? Наче все сказав... Зараз головне — страхування. Гарантія має бути стовідсоткова. Це єдине прийнятне число. Про решту потурбуються фашисти. А страхування — буденна справа. Але саме в цій буденності криється небезпека — такі пацани, як наш Жора, можуть стати її жертвами: втомився, мов собака, гака вбив, карабін навісив — і гаразд. А воно не гаразд...»

— Повторюю: пильнувати за страхуванням!

Щербо востаннє оглянув бійців, немов бажаючи передати їм свої вміння й досвід.

— Ну, з Богом!

Перша зв'язка подолала метрів тридцять прямовисної стіни. Щербо невідривно спостерігав за Сиротіним. Його не полишала тривога.

«Тільки комбіноване страхування... перевів мотуз у карабін нижнього гака... Не розслаблятися! Реакція повинна бути миттєва. От йолоп, неправильно організував страхувальний ланцюг... «знизу вгору через плече»! І мотуз, обминувши нижній гак, одразу втрапив у верхній карабін... Однієї точки перегину мотуза тут недостатньо... Граничні навантаження просто вирвуть його гак... Постривай, перевалимо через гребінь — я тобі вріжу! Так, Хомич вийшов на довжину мотуза. Тепер я! Тут монолітний скельний виступ... добре! Найнадійніше страхування... просовую петлю, навішую карабін... петлю поширше, вузьку не можна — виступ буде відколювати... так... в'яжу «грейпвайн»... У другій зв'язці першим іде Назаров. Теж на подвійному мотузі. Тут особливо стрімка ділянка... а вбив я їм усе-таки в голови... нормально йде. Залишилося метрів вісімсот. Це двадцять пунктів страхування. Чимало, хай йому грець. Ще години три копіткої праці... Сніг підтанув, це небезпечно. Тільки б Олексій не втратив пильності. Темп прискорив. «Легкі місця» пішли? Попередити? Ні, кричати не можна... Зрив? Цього разу обійшлося.

А що, в ущелині краще було? І в морі, і на кризі фіорду? Можливо... Хоча... доки дістанешся сідловини, видихнешся на негативних скелях і внутрішніх кутах. Тож працюємо виважено, з поправкою на ситуацію, щоб куті меду не передати».

Він відчув, як свинцем наливаються руки, ковтнув в'язку слину і почав протягувати мотуз у черговий карабін. А поперек ниє, нехай би його! Наближаємося до кризової позначки... Це не виступ, сволота! Це така собі, легка й загладжена кривизна... Спробуємо ноги поставити інакше... зачепитися за край маленької шпари... тільки кінчики пальців і входять... і то непогано, вважай, ще метр подолали. Піт очі заливає... Мабуть, це найважчий відтинок маршруту. Одноманітний, монотонний, він примушує напружуватися. Далі рельєф іще цікавіший... ще праворуч... структура стіни підказує саме цей напрямок... Добре. Так... тепер старшина чіпляє мотуз... підтягується... Зрив страхувального кінця! Пролетів метрів чотири й зачепився... Хитнуло вперед... Складаюся майже навпіл, здається, жили зараз луснуть! Спокійніше, Хомичу! Я на місці! Ось так, зачіп... пішов. Нормально. А всередині наростає біль. Холодно... пальці ледь ворушаться. Попереду західне ребро! Погані ці гребінці, мов леза... можуть мотуз перервати... особливо під навантаженням. Доведеться молотком оббити... Далі зручна ніша. Роззирнутися... Хомич не відводить від мене погляду... Добра ніша! Стоп! Перепочинок. Відновити дихання... Надто прямолінійно ми оцінюємо маршрути. Адже один шлях залежно від обставин може мати далеко не однакові ступені складності. Що про ці скелі сказали б ті самі брати Абалакови? Стан того, хто сходить, погода, широта, зрештою... Зараз усе проти нас. А начальники про це не думають. Їм хіба поясниш? От паскудство. Інколи підступає така відчайдушна безвихідь — хоч вий... Чаю б гаряченького... з шипшиною. А попереду — складний, довгий, небезпечний траверс, південний схил — суцільна крига. Ткачук пішов за перегин... Гаральд видає мотуз наосліп... Ривок! Ткачук «зісмикнувся»?! Гаральд недовидав... синхронність порушилася. Як Ткачук? На ногах? Дякувати Богові! Метрів десять летів... Майстер Сергій. Молодець!

Встромляю айсбайль... навантажую трохи — аби зберегти рівновагу. Добре. Тут підступна вертикаль... шпари снігом забиті, кригою затягло... Ніхто ще не бував на цих страшних стінах — ми перші, може, й останні. Вже недалеко... до півночі дійдемо до самого нутра цього масиву. Нутро похмуре, треба сказати... Від нього такою холоднечею віє, що душу виморожує... Тільки б цю перетинку подолати... а там плато... Добре, хоч мороз, каміння не «літає». Тут полиця... а там? Добряча задирка, сантиметрів зо два. Гладенька. Далі потяглися тільки дрібні зачіпки... правіше, тепер сюди, ще праворуч... перегин... і... все? А далі? От уляпався! Далі шляху нема, проґавив!.. Потрібен гак! А гаки скінчилися! Проґавив, холера! Тепер виплутуйся... Але ж не може так бути... має бути продовження. Стоп. Не панікуй! Назад? Як добре було б назад, на полицю... але ж не можна! Не вийде. Там шпарина, звідси не роздивишся, але ж наосліп не втраплю, тільки сили витрачу... Закладку!»

Швидким сліпим рухом, не відриваючи погляду від дрібної поперечної шпаринки за півметра від себе, він зняв з поясного карабіна невелику втулку з кільцем й увігнав її в шпарину.

«...Надто легко ввійшла... То й що? Вибору нема! А якщо зірвуся? Хомич страхує... а там по дорозі ребро рашпилем... мотуз треться об гострий перелом... Перепад? Метрів двадцять. Багато! Ривок буде дай Боже. Навіть Хомич не втримає, зірву і його... полетимо разом. Ні, літати не можна!..»

Чоло вкрилося холодним потом.

«Спокійно. Не панікуй. Час?.. Скільки я тут підвішений?.. Тихо. Проштрикнув мотуз... Ну!»

Він залишив опору й, повільно навантажуючи втулку вагою свого тіла, потяг мотуз на себе. «Тримає? Начебто так...»

Почав підтягуватися, обережно пересуваючи ноги вздовж стіни, підтягуючись угору й праворуч. Там був рятівний камін!

Раптом почув скрип. Це рипіла втулка. Інстинктивно, шостим чуттям зрозумів, що за якусь секунду вона вискочить із свого гнізда! Опанував страх. Він завмер і тієї ж миті відчув, як усі його нутрощі сплелися в тугий жмут. А десь унизу, під сонячним сплетінням, раптом стало порожньо й нудотно. Конвульсія страху болем відгукнулася в скронях і пальцях рук, вибухнула шаленою жадобою до життя, напоїла небувалою енергією, точністю рухів, ясністю думки. Вибух страху вивів його із стану відчуженості, повернув волю до опору, змусив рухатися далі. Він зважився на відчайдушний кидок праворуч, і розчепірені пальці намацали заглибину. Він просунув долоню в заглибину, стиснув кулак замість гака, так — досяг каміна! Наступної миті втулка з легким шурхотом випала зі шпари.