Незвичайні пригоди Робінзона Кукурузо - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 19

Спати мені не хотілося — я вдень виспався. Вийшов я з куреня, сів на березі, обхопив руками коліна, а думки різні в голові копошаться — про село, про школу, про тебе (щось ти там зараз поробляєш — давно спиш, повинно бути)…

Молодий місяць через хмаринки вийшов, як шабля козацька, — висвітлив плесо тьмяно — срібним світлом. Невидимі качки просвистіли крилами над головою — і тихо. Вітру немає, і навіть завжди шарудливі очерети мовчать, не шепочуться між собою. Я дивлюся на плесо і думаю.

І раптом тінь лягла на плесо, довга — довга. Через очеретів виплив човен — без звуку, без єдиного сплеску, як привид. І це було найстрашніше (як уві сні). У човні на повний зріст стояв хтось високий і довгим веслом правил. Я закліпав — не примарилося чи… Ні! Човен плив прямо до острова. Збільшувався, збільшувався, як на екрані в кіно; у самого берега повернув і зник за прибережними кущами.

Серце моє забилося. Хто це? Водяний? Лісовик? Нечиста сила?… Та що я! Це ж тільки старі неписьменні бабки вірять у всю цю чортівню. А я вірю в радіо, в телевізор, у космічні ракети! Ні, дурниці, не треба боятися!.. І раптом я згадав Гуньку… Того самого блаженненького, ненормального Гуньку, який два роки тому пропав, зник у плавнях… Гунька! А що, якщо це Гунька! Що, якщо він теж, як і я, живе у плавнях на якомусь безлюдному острові! Гунька! Він же не в собі, він же нічого не тямить. Він може побачити мене, подумати, що я якийсь злий дух (чого б це, питається, звичайному, нормальному хлопцеві вночі робити в плавнях!), І задушить. Задушить — і нічого йому не доведеш. Хоч кричи, хоч плач, хоч благай… Наче черви поповзли в мене по спині — мокрі, слизькі й холодні. І немов петлю хтось затягував на шиї — здавило горло, дихнути важко.

Я завмер, прислухаючись. Навіть серце, здавалося, зупинилося, щоб я краще чув. Через кущів долинув сплеск, щось плюхнулося в воду — ніби когось з човна скинули. Може, це Гунька привіз когось і втопив… І тепер моя черга… Я не міг більше сидіти на місці. Зробив задерев'янілими ногами кілька кроків у темряву до куреня. І раптом на когось наштовхнувся… Хтось величезний вхопив мене цупкими руками за плечі. Я брикнув ногами, сіпнувся, впав. Хтось навалився на мене, дряпнув по обличчю і…

Тут розповідь Робінзона Кукурузо обривається, бо Павлуша в цьому місці ахнув, перебив, і почалася розмова, якого читач не зрозуміє, поки не почує про те, що сталося в той день і в ту ніч з Павлушею Завгороднім

Глава X

Глава, яку розповідає Павлуша Завгородній. Про те, що він робив у той день і в ту ніч

Залишив я, значить, Робінзона Кукурузо на острові і попрямував додому. Не встиг я проплисти півдороги, як сталося зі мною пригода. Дивлюся, в човні щось дуже багато води — майже половина. А хвилі немає, і бортом я не зачерпував. Що таке? Став придивлятися, глядь — а в днище, якраз посередині, дірка (три пальця всунути можна), і вода звідти б'є, навіть булькає. Ми колись саме з цією діркою найбільше і намучилися, березовий затичку вганяли, мастикою замазували. І ось вилетіла ця затичка і невідомо куди поділася, вода б'є, як з труби, що в задачах з арифметики — «через одну трубу вливається, з іншої виливається». З тією тільки різницею, що тут лише «вливається». І відповідь у цій задачі один, і дуже для мене неприємний. Не пройде і п'яти хвилин, набереться води до країв і… Без човна до села не допливу — дуже далеко. Та й стебла латаття, і водорості такі, що вмить ноги і руки обплутають, і від мене залишаться тільки бульбашки на воді. Замерзло у мене все всередині, затремтіло, а зверху піт виступив. «Невже кінець? — Думаю. — А я ж тільки в шостий клас перейшов. Я жити хочу. Я вирости хочу. І льотчиком стати… І на Гребенючка одружуватися (якщо нікого іншого не зустріч)лишив я, значить, Робінзона Кукурузо на острові і попрямував додому. Не встиг я проплисти півдороги, як сталося зі мною пригода. Дивлюся, в човні щось дуже багато води — майже половина. А хвилі немає, і бортом я не зачерпував. Що таке? Став придивлятися, глядь — а в днище, якраз посередині, дірка (три пальця всунути можна), і вода звідти б'є, навіть булькає. Ми колись саме з цією діркою найбільше і намучилися, березовий затичку вганяли, мастикою замазували. І ось вилетіла ця затичка і невідомо куди поділася, вода б'є, як з труби, що в задачах з арифметики — «через одну трубу вливається, з іншої виливається». З тією тільки різницею, що тут лише «вливається». І відповідь у цій задачі один, і дуже для мене неприємний. Не пройде і п'яти хвилин, набереться води до країв і… Без човна до села не допливу — дуже далеко. Та й стебла латаття, і водорості такі, що вмить ноги і руки обплутають, і від мене залишаться тільки бульбашки на воді. Замерзло у мене все всередині, затремтіло, а зверху піт виступив. «Невже кінець? — Думаю. — А я ж тільки в шостий клас перейшов. Я жити хочу. Я вирости хочу. І льотчиком стати… І на Гребенючка одружуватися (якщо нікого іншого не зустріч)». Ні. Ні в якому разі не можна гинути. Треба негайно до якого?то — острову пристати, дірку закрити і воду вичерпати. Натиснув я на весло. А кругом суцільні очерети — землю не видно. А вода все прибуває і прибуває — вже під колінами мені лоскоче. Я головою на всі боки кручу — сушу, землю виглядаю. Нарешті помітив острівець і з усіх сил — туди. Пристав якраз вчасно, бо від човна моєї залишилося тільки сантиметра два над водою — така собі рамочка з бортів пливе, — в середині вода і зовні вода, і рівень тієї води однаковий. А я в цій рамочці як портрет. Ще б трохи, і ніхто б мого портрета більше не побачив. Вискочив я, почав човен тягти — треба ж воду вилити. Тягну, а вона не тягнеться. Тягну, а вона не тягнеться. Ніби цвяхами до дна прибита. Що робити? Невже не витягну ніколи?! Що ж це виходить? Виходить, що я теж на безлюдному острові. Ой — ей — ей! Я не хочу! Я додому хочу. У мене ж немає нічого з собою. Голий пуп під сорочкою. Навіть ножика немає в кишені. Я ж не готувався зовсім. Це Кукурузо готувався. У нього все є. Їжі ціла торба, ліхтарик, навіть рушниця, не кажучи вже про вудках і черв'яків. І острів він вибрав хороший. А це хіба острів! Це кізяк якийсь, а не острів. І за розміром, і за якістю. Ні деревця, ні кущика. Навіть суші справжньої немає. Сісти ніде. Суцільний бруд смердюча. Якщо жити на ньому, так тільки як лелека, одну ногу підібгавши. А я не лелека. Я п'ятикласник, в шостий перейшов. Я не можу жити на цьому острові. Помру я тут. Люди! Де ви?! Караул!. Ні. Ні в якому разі не можна гинути. Треба негайно до якого?то — острову пристати, дірку закрити і воду вичерпати. Натиснув я на весло. А кругом суцільні очерети — землю не видно. А вода все прибуває і прибуває — вже під колінами мені лоскоче. Я головою на всі боки кручу — сушу, землю виглядаю. Нарешті помітив острівець і з усіх сил — туди. Пристав якраз вчасно, бо від човна моєї залишилося тільки сантиметра два над водою — така собі рамочка з бортів пливе, — в середині вода і зовні вода, і рівень тієї води однаковий. А я в цій рамочці як портрет. Ще б трохи, і ніхто б мого портрета більше не побачив. Вискочив я, почав човен тягти — треба ж воду вилити. Тягну, а вона не тягнеться. Тягну, а вона не тягнеться. Ніби цвяхами до дна прибита. Що робити? Невже не витягну ніколи?! Що ж це виходить? Виходить, що я теж на безлюдному острові. Ой — ей — ей! Я не хочу! Я додому хочу. У мене ж немає нічого з собою. Голий пуп під сорочкою. Навіть ножика немає в кишені. Я ж не готувався зовсім. Це Кукурузо готувався. У нього все є. Їжі ціла торба, ліхтарик, навіть рушниця, не кажучи вже про вудках і черв'яків. І острів він вибрав хороший. А це хіба острів! Це кізяк якийсь, а не острів. І за розміром, і за якістю. Ні деревця, ні кущика. Навіть суші справжньої немає. Сісти ніде. Суцільний бруд смердюча. Якщо жити на ньому, так тільки як лелека, одну ногу підібгавши. А я не лелека. Я п'ятикласник, в шостий перейшов. Я не можу жити на цьому острові. Помру я тут. Люди! Де ви?! Караул!