Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ґудзик - Роздобудько Ирэн Виталиевна - Страница 13
Раніше я гадав, що вона має сильно змінитися — розтовстіти чи всохнути — і тоді я подивився б на неї із прикрістю. Але навіть у напівтемряві було помітно, що ця жінка — прекрасна, елегантна і так само недосяжна. Можливо, риси її обличчя загострилися, а павутинка легких зморщок вкрила обличчя пеленою — не знаю. Я бачив інше. Тобто так, як і багато років тому, не міг адекватно сприймати її зовнішність, адже довкола неї так само існувала невидима аура, яка засліплювала мене, як і раніше.
Ба більше, розглядаючи її здалеку, я раптом зрозумів, що в усіх жінках, котрі були зі мною, шукав подібних рис. Збирав їх по крихітках. В одної був хрипкуватий голос — і я йшов за ним, інша — курила, ще інша нагадувала Лізу зростом і різкою поведінкою. О Господи, та я ж був банальним, як хлопчисько, котрий обирає наречену, подібну до власної матері!
Я спробував заспокоїтися й помітив, що вона не одна, її напарниця сиділа навпроти, обличчям до мене. Вони жваво розмовляли. Аби перемкнути увагу, я почав розглядати цю іншу. Вона була молодша, з рудуватим волоссям та світлими, майже прозорими сірувато-зеленими очима — такими ясними, що нагадували очі янгола з полотен іконописців. Завеликий рот царівни-жабки, тонкий ніс, гостре підборіддя. Взагалі, усе не дуже пропорційне, але досить миле.
«Царівна-жабка» була у звичайних синіх джинсах та темному светрі. Єдина деталь, що привертала увагу, — низка браслетів на зап'ясті, вони мелодійно дзеленчали від найменшого поруху, як китайські підвіски на вітрі. У Лізиній аурі дівчина здалася мені такою ж прекрасною, майже — красунею. Втім, мене це не обходило.
До їхнього столика підійшов офіціант, Ліза поклала до шкіряної обкладинки купюру, й вони підвелися. Пройшли повз мене.
Я перечекав кілька секунд і теж встав, попрямував за ними.
Біля гардеробу заховався, почекав, поки вони одягнуться…
Вийшов слідом. На вулиці Ліза сіла в авто, махнула рукою своїй супутниці й… усе. Я залишився обіч дороги, дивився, як чорний опель завернув за ріг.
А потім пішов за «царівною-жабкою». Не знаю чому… Тоді я про це не думав. «Царівна-жабка» видалася мені єдиною ниткою, котра може привести до клубка моїх не-справджених сподівань.
У дівчини була дивна хода — занадто стрімка, і це надавало їй шарму. Сумочка на довгому ланцюжку розгойдувалася, як маятник. Поволі я втягнувся у цей ритм і вже не стежив, куди ми йдемо, — просто йшов слідом, намагаючись потрапити в такт її кроків.
…Вона йшла.
Я простував за нею.
Я наздоганяв її, але вона не втікала.
Вона просто ще не знала про моє існування. Якби знала, сіла б у першу-ліпшу маршрутку і поїхала б.
І я б ніколи не наздогнав її…
Однак ми йшли — потилиця в потилицю, і мене вже охопив мисливський азарт. Що я робив у схожих випадках, років із десять тому? Я попорпався у кишенях, знайшов там свої ключі від квартири й кабінету і… кинув їй під ноги. Вона здригнулася від несподіванки, розгублено подивилася вниз. Я встиг нахилитися раніше:
— Дівчино, це ви загубили ключі? — І простягнув їй зв'язку.
— Дякую. Вибачте. — Вона швидким рухом вхопила ключі з моєї долоні, вони миттєво зникли в кишені її куртки. Швидкий погляд суворих зелених очей… Розворот на сто вісімдесят. І знову перед моїми очима застрибали її руді локони. Оце так! Що ж далі?
Я розгублено дивився їй у спину. Біля перехрестя її хода сповільнилася, а ще за пару кроків вона зовсім зупинилася. Відкрила сумочку, струснула її. Поплескала себе по кишенях, витягла ключі…
Дівчина стояла до мене спиною, але я зрозумів, що вона уважно роздивляється зв'язку. Потім вона повернулася і стривожено закрутила головою. Помітила мене, почала невпевнено наближатися.
У її очах відбивалися найрізноманітніші емоції. Коли вона зовсім порівнялася зі мною, її обличчя нарешті набуло правильного виразу: воно було усміхненим.
— Це ви навмисне? — запитала вона і простягнула мені ключі.
— Так, — не відмовився я.
— І що це означає?
Я знизав плечима. «Царівна-жабка» усміхалася, в її очах стрибали сонячні зайчики, хоча на вулиці було похмуро. Але я міг би дати голову на відсіч, що зеленкувата райдужна оболонка її очей світилася, як скельце в лісовому джерелі.
— Я хочу запросити вас на каву.
— Я щойно пообідала, — просто сказала вона. — І каву пила…
— Що ж мені робити? — вдав розпач я.
— Я не знаю. А що ви зазвичай робите у таких випадках?
— Тобто?…
— Ви ж — великий вигадник. Має ж бути ще якийсь варіант…
— Звичайно! — отямивсь я. — Ще є — чай, морозиво, кіно, цирк, боулінг, більярд…
— Я обираю більярд! — вигукнула вона.
— Чудово, — я взяв її за руку, а вільною проголосував таксівці, що якраз проїжджала повз нас.
Ледве ми всілися на заднє сидіння, як дощ забарабанив у лобове скло. Вона засміялася й потисла мені руку:
— Ви мене просто врятували!
Вона була відверта й безпосередня, як веселе цуценя.
Я бачив її наскрізь. Вона була цілісна й справжня, мов… яблуко, що переповнене життєвими соками та круглою дитячою радістю. А ще я подумав, що Ліза назавжди залишиться для мене зітканою з молекул-знаків і ніколи не стане чимось вагомішим, ніж крапля води, відблиск вогню чи запах листя…
Я повіз свою нову знайому до клубу, де крім звичайного ресторану, була зала із більярдними столами. Я спостерігав, як азартно вона грає, як невгамовно стрибає довкола столу, як смішно висолоплює кінчик язика, коли поціляє в кулю. За пару годин я навіть втомився, а вона не вгавала, поки не навчилася заганяти кулю в лузу. Тоді запропонував їй повечеряти. Я знав, що в цьому ресторані готують дивовижний стейк по-ірландському, й замовив дві порції з овочами. Усе було так, ніби ми давно знайомі. Це трохи непокоїло мене, але вона почувалася цілком природно, хоча зовсім не скидалася на легковажну — не кокетувала, поводилася рівно й подружньому. А коли принесли стейк, активно взялася до справи. Мені було приємно дивитися, як вона їсть — із апетитом, із виразом непідробного блаженства на обличчі. Ми пили вино. І я раптом зауважив, що протягом усього часу ми мало розмовляли, подивувався тому, що це зовсім не заважає нам. А ще — ми так і не познайомилися, не назвали своїх імен, ніби це не мало жодного значення! І мені це також страшенно подобалося, здавалося незвичним. Зрештою, яка різниця? Чудовий вечір, м'яке світло, зелений оксамит скатертин, чудова безіменна дівчина навпроти… Необтяжливе спілкування без обговорювання подальших дій. Я дізнався, що вона вчиться «на художника», добре малює, любить шоколад. Вона дедалі більше подобалася мені. Питання про її супутницю я залишив на потім, зараз це було б недоречно.
Наприкінці вечора я вже розумів, що мені не варто використовувати цю дівчину, а йти до Тенецької іншим шляхом.
Коли я провів її до під'їзду, сталося найдивніше. Вона сама потягнулася до мене й поцілувала в щоку…
— Дякую. Мені було дуже добре. Коли у мене під ногами задзеленчали твої ключі, я подумала — ти тільки не смійся! — що це дзвін небесний… — Вона трохи помовчала, а потім рішуче вимовила несподіване: — Якби ти зі мною одружився, я б відчула себе найщасливішою у світі!
Дивно, ці відверті слова спрямували мої думки в інший бік — а чом би й ні?… Чого ще я чекаю від життя? Для чого працюю, вигадую усю цю телемаячню? Кому я потрібен? Зрештою, коли це все має чимось завершитися, чи весело мені буде дивитися на самотні стіни свого будинку? А ще: жодна жінка не говорила зі мною ось так — всі чекали ініціативи від мене, вередували, кокетували, вимагали, часом — погрожували… Нудьга…
— Ти не вважай, що я — кретинка, — продовжувала вона, — я просто ЗНАЮ, що так має бути. А звідки знаю — не знаю… — Вона посміхнулася. — Зі мною таке трапляється. Ось, наприклад, я знаю, що у тебе в кишені дві запальнички і… — вона замислилася, уважно дивлячись мені в очі. — І носовичок — вчорашній, із крихтами тютюну…
Я, ніби зачарований, попорпався у кишенях. Одна фірмова запальничка була в джинсах, це я знав напевно. Із внутрішньої кишені піджака витяг ще одну — стару, зіпсовану. Про хустинку навіть немає мови. Усе було так, як вона сказала.
- Предыдущая
- 13/34
- Следующая
