Якщо на землі є пекло. - Бойко Вадим Яковлевич - Страница 57

В’язні Освенціма знали багато такого, що стало відомо світові лише через декілька років, та й то завдяки історичному Нюрнберзькому процесові. Освенцімці, особливо підпільники, спілкуючись із громадянами майже сорока країн, звезеними в Освенцім на винищення, скрупульозно збирали інформацію, знали все, що відбувалося в різних країнах Європи. Чимало чого розпатякували й самі есесівці, вважаючи, що таємниці помруть разом з в’язнями в газових камерах. Однак сталось не так, як гітлерівцям гадалося...

Гітлерівці вивезли з Греції 70 тисяч чоловік. їх привезли в Освенцім тридцятьма ешелонами і трьома партіями: взимку 1942—-1943 років, навесні і наприкінці 1943 року. Вони й розповіли, що гітлерівці, окупувавши Грецію, відразу ж розгорнули там шалену агітаційну компанію по вербуванню греків та грецьких євреїв для «переселення на нові землі». «Новими землями» гітлерівці називали територію Радянського Союзу, нібито вже завойовану ними. Ці землі треба освоювати, тож з цією метою, мовляв, і вербують людей ділових, заповзятливих, ініціативних, спритних, здатних вдихнути життя в торгівлю, ремесла, економіку. Спішіть, поки не пізно,— аж захлиналися нацистські та ейхманівські пропагандисти,— інакше ми заселимо нові землі іншими, як в свій час європейці заселили Америку. На східні землі пожадливо дивиться уся Європа, так що бажаючих досить. Ось чому фюрер дав вказівку вирішувати це питання належним чином — серйозно, організовано, на найвищому рівні. Тому ми й створюємо наші вербувальні бюро, видаємо солідні документи на придбання земель, а також монопольне право на виробництво промислових товарів та сільськогосподарських продуктів, на торгівлю. Німецькі банки допоможуть нам, бо фюрер кревно зацікавлений в освоєнні східного простору. Але за землю треба платити, бо вона завойована кров’ю солдатів фюрера. Гроші у вас є, ми це знаємо, бо ви ж ділові, заможні люди. Ми пропонуємо вам благородний бізнес, бо добре знаємо, кому пропонуємо. Адже євреї і греки здавна славились своїми діловими якостями, особливо ви, євреї іспанського походження [23]. Тих, хто ухилятиметься від пропозицій, німецька адміністрація розглядатиме як злісних саботажників і симулянтів, котрі хочуть зірвати реалізацію епохальних накреслень геніального фюрера...»

Це було нечуване шахрайство, але, як не дивно, шістдесят тисяч євреїв іспанського походження, які «здавна славилися своїми діловими якостями», і десять тисяч греків охоче клюнули на цей страхітливий обман. Вони вибрали дорогу у вербувальні бюро штандартенфюрера Адольфа Ейхмана, віддавши їй перевагу перед дорогою н партизани. А партизани в Греції діяли з перших днів окупації, бо цьому сприяли кліматичні і природні умови, незначна кількість окупаційних військ,— Гітлер змушений був майже всі збройні сили рейху кинути на Східний фронт. Отже, була можливість влитися в партизанські загони, повести боротьбу за визволення. Але ці 70 тисяч торгашів і бізнесменів, охоплені жадобою наживи, вибрали шлях, запропонований гітлерівцями. «Навіщо нам партизани, навіщо ризикувати життям — ми ж бізнесмени! Нехай ідуть в партизани ті, хто хоче опинитися па шибениці. Гітлер пройшов Європу — це ж сила! А наша справа — торгівля. Німці пропонують вигідне діло — поїдемо!»

І поїхали. Але потрапили не на обітовані землі, а в газові камери Освенціма. Про все це жертви обману — грецькі євреї і греки — розповідали освенцімським в’язням щиро, і гіркі, пекучі сльози розпачу і каяття текли по їхніх змучених лицях. «Якби ж ми знали, якби ж ми тільки знали, що збираються з нами зробити! Яка підлість!» — вигукували вони, ридаючи.

Адольф Ейхман діяв за принципом Адольфа Гітлера: чим більше брехні і чим більший обман, тим більше шансів, що простачки повірять у цей обман. І справді, 70 тисяч грецьких простачків повірили. Проводячи в Греції операцію «переселення», гітлерівці сподівалися, по-перше, пограбувати евреїв і багатих греків, по-друге, знищити тих і тих, не допустити, щоб вони влилися в партизанські загони, по-трете, зміцнити свій тил, а по-четверте, за вилучені у жертв коштовності закупити через швейцарські банки в різних країнах дефіцитні стратегічні матеріали, необхідні для ведення війни. І справді, їм удалося одним пострілом убити одразу кількох зайців...

За гроші, золото і діаманти обмануті жертви купували у вербувальних бюро земельні ділянки на «нових землях». Обмежень, ясна річ, не було ніяких, і хто мав золото, той міг «купити» будь-яку ділянку — хоч сто тисяч гектарів. Взамін за коштовності видавалися солідні документи на гарному гербовому папері з водяними знаками і залізничний квиток на проїзд. Усе це була «липа», за винятком хіба що квитка на проїзд. І коли завербовані добровольці, опинившись в Освенцімі, показували ці документи, есесівці сміялися мало не до сліз, знущалися з греків як хотіли, навіть придумали пісеньку про грецько - єврейських ослів. Із Салонік у Берлін безпечно летіли шифровки, а з Головного імперського управління безпеки в Освенцім — вказівки Рудольфу Гессу: мовляв, зустрічай дорогих гостей, та не забудь гарненько їх потрусити — бо ж гості при гаманцях. Ясна річ, освенцімські есесівці про це не забували. Із одежі й речей, привезених з Греції, із тисяч низок сушеного інжиру «канадці» [24]  без кінця витрушували золото. І на землю до ніг есесівців сипалися й сипалися золоті монети усіх чеканок світу, як казковий золотий дощ. За це золото грецько-єврейські гешефтмахери збиралися поскуповувати усі східні, тобто радянські землі, і розгорнути на них бурхливу діяльність. Ці плани лопнули, як мильна булька.

В Освенцімі більшість греків і грецьких євреїв відразу ж потрапили в газові камери, а решта — відправлені в арбайтскоманди. Незнання німецької мови і концтабірних порядків ускладнювало їхнє становище, а суворий клімат, голод, епідемії, нестерпні умови і непристосованість зніженого організму — усе це прискорювало їхню загибель. За два тижні їх не стало. Тільки ліченим одиницям пощастило пережити освенцімське пекло, та й то лише тим, хто на дні цього пекла зумів знайти шлях до антифашистського підпілля, до колективної, організованої боротьби за життя.

Головним організатором операції «переселення» в Греції, як і в багатьох інших країнах окупованої Європи, був Ейхман. Його правою рукою і головним виконавцем був Дітер Вісліцені. їм також допомагали постійний представник Ейхмана штурмбанфюрер Рольф Гюнтер, гауптштурмфюрер Брунер і, нарешті, військовий радник доктор Мертен — начальник військової адміністрації при головнокомандуючому в Салоніках. Ними командували поперемінно то Мюллер, то Кальтенбруннер, які підлягали безпосередньо Гіммлеру. Всі вони разом і кожен зокрема немало потрудилися над «остаточним вирішенням єврейського питання» і над створенням таборів смерті, у яких сатрапами і поплічниками було знищено дванадцять мільйонів чоловік — громадян 39 країн, представників майже всіх національностей і народностей світу...

Володя не знав грецької мови, однак з інтонації збагнув, який відчай охопив його сусідів. Спробував попередити їх, якраз зараз не можна ні ворушитись, ні розмовляти. Сказав німецькою, російською, польською, чеською, однак вони нічого не второпали. «Замовкніть!» — сказав ще й французькою. Та греки залопотіли ще голосніше й розпачливіше. Володю вразила їх недогадливість. «Чорт з вами, осли!» — вилаявся він, розізлившись.

Якраз пролунало «ахтунг!» — і на апельплацу почалося перераховування вишикуваних сотень. У морозній тиші було чути кроки — під чобітьми Боксера і Зеппа сухо, як крохмаль, рипів сніг. Начальство було вже близько, а двоє греків, підвівшись на ліктях, продовжували один одному щось тарабанити. Схоже було, що хочуть привернути увагу начальства — може, пожаліють! І вони таки привернули увагу.

Зепп, а що там за лялькова комедія під час апелю? Чи, може, тут приморський пляж? — долинув веселий голос Боксера.

Зараз я поворушу цих пляжників,— відповів Зепп, азартно ляснувши палицею себе по халяві.

Не поспішай, зробимо це удвох.

Вони підійшли до греків, які, плачучи, почали щось доводити Боксеру, чим страшенно розсмішили його.