Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Жорстокий ліс - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 26
Що ж, люди є люди, і до останньої хвилини все людське їм притаманне.
— Давайте підсумовувати, — підвищив голос. — Ви, Антоне Івановичу, зараз чи вранці пробуєте зв'язатися з районною міліцією. Якщо не виходить, до району їде Петро Андрійович. Вербицький розмовляє з відпускником. Як його? Кажете, Кушнір? Якщо зможе просохнути, дамо йому карабін. З Суярком я розмовлятиму сам. Зараз прошу не розходитись. Андрійку, — гукнув, — тягни сюди зброю! Кулемет беру на себе, вам — по «шмайсеру».
— Карабіни нам, — обізвався від дверей Андрій.
— Дітям до шістнадцяти… — почав Бутурлак жартівливо, та одразу збагнув, що хлопці, мабуть, не сприймуть його жарту, й закінчив цілком серйозно: — Ви будете в резерві головного командування, і, якщо залишиться зброя…
— Прошу вас, — мовив Антон Іванович, — вибачаюсь, та я вже по-старечому, з карабіном… Не призвичаєний до тамтих торохтілок…
— Ми, вуйку, з вами поміняємось, — не витримав Андрій.
— Давайте відразу домовимося, — запропонував Вербицький, — начальником оборони села призначається лейтенант Бутурлак. Антоне Івановичу, ви тут найголовніший, не заперечуєте?
— Погоджуюсь з великою радістю.
— От і чудово! А то анархія якась починається — «поміняємось…» Усі виконуватимуть наказ, і крапка.
— Товариш Ротач — старший за званням, — не погодився Бутурлак.
— Тепер я вчитель, — заперечив Петро Андрійович. — Крім того, політпрацівник, а ви — стройовий командир. Вам і карти до рук.
Бутурлак розумів, що для суперечок нема часу.
— Село оголошується в стані облоги, — мовив напівжартома, та всі зрозуміли, що лейтенант зовсім не жартує. — Але це знаємо лише ми, і більш ніхто. Сувора військова таємниця! Вербицький, коли розмовлятимеш з Кушніром, нічого прямо не кажи. Якщо погодиться допомогти, веди до мене. Громадянку Груздьову затримаємо одразу. Тільки от що, Антоне Івановичу: казали, дочка в неї, то потурбуйтеся… До сусідів, чи що?..
— Та не кинемо ж одну, звичайно.
— От і гаразд. Зараз ми з Вербицьким трохи порадимось, а вранці я роздивлюся, де засідки робитимемо. Без цього, правду каже Богдан, кінець нам усім.
— Тобто, капець… — тихо засміявся Демчук.
— Зміст один. Але особисто я ще не хочу помирати. Вербицький, віддайте карабін, ось вам автомат і дві гранати. Тримайте і ви, Петре Андрійовичу. А вам, Андрію й Пилипе, доручаю вельми важливу справу. Будете легкою кавалерією. Сергійку, це й тебе стосується. Доберете ще трьох-чотирьох надійних хлопців і дівчат, подивіться, хто в село приходить і хто з нього… Зрозуміло, для чого?
— Ще й як! — відгукнувся Пилип. — Виявити, з ким бандери тримають зв'язок.
— Я завжди знав, що ти розумник, — осміхнувся Бутурлак, та, на жаль, у темряві ніхто не міг бачити, якою теплою була його усмішка.
Антон Іванович постояв у дворі, щоб очі призвичаїлись до темряви. Дощ усе йшов, і він насунув каптура старого брезентовика, щоб краще заличкуватися.
Закинув карабін за плече, дулом донизу, так, як носять іноді мисливці, помацав гранати в кишенях.
Подумав: скільки ще війна нагадуватиме про себе? Оце за день Андрій з Пилипом знайшли три автомати! А скільки ще калічитиметься на мінах та гранатах?
Оце, вирішив, покінчимо з бандерівцями, слід за цю справу взятися, бо накази наказами, а поки хлопчаки самі не усвідомлять, нічого не буде…
Антон Іванович поправив карабін і, тримаючись парканів, попрямував до сільради. Постояв на ґанку, шукаючи ключа по кишенях. Не знайшов і вирішив уже повертатися по нього, як нараз намацав у зовнішній кишені піджака. Вилаявся про себе: мовляв, старіємо, шановний, і робимось неуважними, обмацував же цю кишеню, шляк би її трафив…
Зрештою, подумав, усе це пусте, є ключ чи нема, зв'язок обірвався тиждень тому, і марно сподіватися, що вдасться додзвонитися до району.
Скрутив товсту цигарку, висік вогонь кресалом, прикурив.
Ну й махорку подарував йому Бутурлак! Не те, що їхній гіркий сільський самосад, від якого дере в грудях. Солодка й запах неземний, таку б курив до кінця днів своїх, ще б справжнього газетного паперу і більш нічого… Бо хліба трохи є, риба ловиться, картопля росте непогано, чого чоловікові ще треба? Тільки гарну смачну цигарку!
Антон Іванович глибоко затягнувся. Видихнув дим і прислухався. Здалося, ніби хтось пройшов вулицею. Може, Вербицький? Але ж Богдан залишився з Бутурлаком — домовляються про якісь військові справи. Ох і поталанило ж їм із цим лейтенантом! Що б робили без нього, лячно навіть подумати…
Демчук перегнувся через поручні ґанку, вдивляючись у темряву. Ні, це не Вербицький, нікого нема, тільки дощові краплі вибухають бульками в калюжах.
Згадка про Вербицького порушила душевну рівновагу, навіяну гарною цигаркою. Вони разом мусять іти до Груздьової, потім садовити її у підвал під сільрадою, без галасу й пліток на все село тут не обійтися, але що поробиш — треба! Влада не повинна бути доброю до всіх і мусить суворо карати ворогів.
Але ж треба відрізняти чесну людину від покидька, знеобачки можна дров нарубати стільки, що все життя шкодуватимеш!
Демчук відімкнув двері, скинув на порозі брезентовика, повісив на цвях, акуратно витер об ганчірку ноги й запалив свічку. Любив у всьому порядок і осудливо дивився на тих, хто ввалювався в сільраду, як у корівник, не знявши капелюха й не витерши ноги.
Сів на зручний, реквізований у Северина Романовича Жмудя стілець, присунув телефон і покрутив ручку.
Дивно, але зразу почув у трубці далекий дівочий голос. Боячись, що він зникне, так і не почувши його, мало не закричав, прикривши мікрофон долонею:
— Альо, дівчино, це острожанський голова балакає, ви чуєте мене?
— Гарно чую вас, товаришу, — долинуло у відповідь.
— Це райцентр? — уточнив Антон Іванович.
— Ні, Заозерне.
— А з районом маєте зв'язок?
— Будь ласка, хто вам потрібний?
— З начальником міліції з'єднайте мене, дівчино, і тримайте зв'язок, бо справу маю серйозну, й щоби чогось не трапилося…
— З'єдную з комутатором райцентру, — почулося у відповідь, і ці слова прозвучали для Антона Івановича як найліпша музика.
— Альо… альо!.. — закричав, почувши в трубці якийсь шерех, та ніхто не відгукувався, і Антон Іванович раптом спітнів од хвилювання. — Альо… альо!.. — кричав, але трубка мовчала. Почав крутити ручку телефону, і одразу трубка обізвалася знову:
— Капітан Ярощук слухає.
— Товаришу капітан, — Антон Іванович зрадів так, що ледь не почав загикуватись. — З Острожан Демчук Антон Іванович вас турбує, маємо нагальну справу, і лейтенант Бутурлак просив терміново побалакати з вами…
— Давайте, що там у вас? — голос капітана звучав сонно, і Демчук зрозумів, що телефоністка включила квартиру Ярощука й розбудила його. Але не став вибачатися, не тому, що був людиною невихованою, просто не мав часу — знав, що зв'язок може кожної хвилини перерватися.
Говорив, намагаючись бути якомога лаконічнішим:
— Маємо повідомлення, товаришу капітан, що завтра вночі бандерівці атакуватимуть село. Перепрошую, але є неприємна звістка, здається, з'явився Коршун. Має схованку з документами в школі і намагатиметься заволодіти ними.
— Які документи і яка схованка? — не зрозумів Ярощук. — Ви щось плутаєте…
— Я кажу все правильно. Коршун обладнав свого часу в нашій школі схованку, де зберігаються якісь їхні документи. По них він і вернувся. Напад завтра вночі. Бутурлак очолив оборону села, і ми триматимемось до останнього. Але лейтенант просив передати, що потребуємо допомоги.
— Звідки ви знаєте, що саме завтра на село буде вчинено напад? І про Коршуна? — запитав Ярощук.
— Від певної людини. — Демчук не став розповідати про підслухану Сергійком розмову. — І все точно, як я кажу.
— Гаразд… — капітан уже прийняв рішення. — Сьогодні вранці до Острожан виїде мій помічник з двома солдатами. Ви зрозуміли мене?
— Красно дякую, товаришу капітан, нам трьох вояків вистачить. То я вже можу не турбуватися й не телефонувати?
- Предыдущая
- 26/40
- Следующая