Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Жорстокий ліс - Самбук Ростислав Феодосьевич - Страница 18
А Васюта з Горянським уже сховалися в кущах… Де ж Іванов?
Лише подумавши про сержанта, побачив його. Іванов стояв на узліссі, підвівши автомат, і строчив по кіннотниках, які скакали від рибальської хижі. Ще кілька хвилин, і бандерівці з'єдналися б.
Розвідники слідом за Демчуком взяли трохи навскіс, до осик, за якими починалися болота. Перед осиками росли рідкі дуби й вільхи, й весь час доводилось перебігати галявини. Бандерівці скористалися з цього, вдарили з флангу сильним автоматним вогнем. А зліва вже наближався другий коршунівський загін, і Бутурлак зрозумів, що бандерівці не відмовились од наміру з'єднатися тут, у дрібноліссі, й відрізати їм шлях до гущавини.
Наступну галявину переповзли, за нею починався рідкий осичняк, він поступово густішав, і під ногами уже хлюпало.
Демчук, не випускаючи Сергійкової руки, пробирався поміж дерев, за ним ішли Васюта з Горянським, трохи відстав Пилип, а замикали групу лейтенант з Івановим і Андрієм.
Бандерівці наступали їм тепер мало не на п'яти, і одна з автоматних черг прострочила стовбур осики за два кроки від сержанта. Іванов плюхнувся на мокрий мох, крикнув Бутурлакові:
— Давай, лейтенанте, відступай, я їх затримаю!
Бутурлак запетляв поміж тонкими осичками, та Андрій не побіг за ним.
— Вуйку, — крикнув сержантові, — не гайте часу, я тут залишусь… — Він підвів «шмайсера» й дав довгу чергу в бік галявини, звідки наступали бандерівці. — Відходьте, вуйку, швидше!
— Я тобі дам — відходьте… Голову зверну, — обізвався Іванов. — Біжи, поки не пізно!
Андрій подивився на нього з жалем.
— Але ж ви втонете в болоті, а я знаю стежку… — У кущах щось мелькнуло, послав туди чергу. — Я наздожену вас, скажете вуйкові Антону, аби зачекав біля п'яти осик.
— Я тобі зачекаю! Ану, марш звідси!
— Але ж я кажу… — хлопець осікся — збагнув, що сержант давно вже все вирішив. Усвідомивши це, Андрій рвонувся вперед, до кущів за галявинкою, звідки лунали черги бандерівських автоматів — біг і стріляв від пояса, не дивлячись, куди стріляє, щоб тільки почули, побачили — викликав вогонь на себе…
— Куди, божевільний? — почув розпачливий вигук за плечима. Припав до дубового стовбура, обернувся назад і побачив, що сержант біжить слідом.
Іванов наздогнав Андрія, схопив важкою рукою, притиснув до землі.
— Дурень, — видихнув, — теж мені — герой! Вмерти легко, це не геройство!
Андрій хотів пояснити йому, що він і не збирався вмирати, та не встиг, бо за два десятки кроків від них затряскотіло в кущах, і з них визирнув чоловік у кашкеті з тризубом.
Андрій натиснув на гашетку й ледь-ледь повів автоматом, встиг побачити, як кашкет звалився з голови бандерівця і він важко впав, ламаючи гілки.
— Лягай, — придавив його за плече Іванов, — і дивись ліворуч…
Андрій зрозумів: сержант визнав його.
Хлопець озирнувся й побачив, що Іванов стріляє в кущі, за якими перебігають бандерівці. Перевів погляд на хащі, звідки набігав отой у кашкеті з тризубом, але там уже нікого не було. Нараз він помітив, що кулі не зрізають гілок над їхніми головами і стрілянина віддаляється, за галявину.
— Вуйку, — почав збуджено, — чого вони?..
— Швидше! — сержант схопив його за руку, потягнув за собою. Вода чвакала під ногами, й скоро бігти не стало можливості — з трудом витягали ноги з глевкого багна.
А постріли віддалялися все далі й раптом затихли.
— Зустрі-ілися!.. — зловтішно протягнув Іванов і пояснив Андрійкові: — Дві групи в гущавині наскочили одна на одну! Шкода, рано розібралися… Могли б ще трохи постріляти…
Вода доходила їм до колін, і Андрій зупинився, щоб зорієнтуватися.
Вони перебрели озерце, обминули лісовий завал і нарешті вийшли на стежку, яка вела до п'яти осик. Точніше, стежки не було, та яка може бути стежка, коли навкруж гнила вода і осики віддзеркалюються в ній?
Та Андрій ішов упевнено — чув, як важко ступає позаду сержант, і думав, що вуйко Антон уже десь зовсім близько від тамтих осик.
ЧАСТИНАДРУГА
— Хлопці, Шелюка вбили!
Андрій побачив злякане хлопчаче обличчя над рядом соняхів, посаджених вздовж огорожі. Сергійко стояв на нижній жердині паркана й тицяв рукою в бік вулиці, що вела до озера.
— Якого Шелюка?
Більш безглузде запитання поставити важко, Андрій одразу зрозумів це, та слова вже вирвалися — він жбурнув сапку й, перестрибуючи через грядки, кинувся до паркана.
— Йвана, «яструбка», — почув.
— Обережно, картоплю витолочиш! — крикнув позаду Пилип.
«Під три чорти картоплю — Шелюка ж убили!» — подумав Андрій, та все ж перескочив картопляну грядку. Продерся крізь густо посаджені соняхи й з одного маху перестрибнув високий паркан.
Сергійко чухрав стежкою попід садибами вниз до озера, і Андрій подався слідом. Бачив, як сновигають чорні порепані Сергійкові п'яти, чув позаду збуджене дихання, обернувся й побачив Пилипа — за ним метляли рудуваті Вірчині коси. Трохи уповільнив біг і, коли Пилип наздогнав його, сказав з присвистом:
— А я його сьогодні бачив…
— Шелюка?
– Ішов з карабіном і косою до Гадючого яру. Там поблизу є дві гарних галявини.
— Угу… — кивнув головою Пилип. — Він і батька кликав, але той не зміг.
Ще здалеку побачили Білку й поруч неї дядька Антона. Плуганився обіч воза, важко припадаючи на ліву ногу, в одній руці тримав віжки, у другій — Шелюкового карабіна.
Андрій подумав, чому вуйко Антон не повісив карабіна за плече, адже так важко нести, і зупинився, вражений.
З воза звішувалася рука — велика рука з мозолями на долоні, вона безвільно гойдалася, і пальці залишали слід на піску.
За возом ішло кілька бабів, босоногі дітлахи бігли поруч, з цікавістю дивлячись на вбитого, оббігали старого Демчука, щось запитували, та вуйко Антон ішов мовчки, здається, нічого не бачив і нічого не чув, дивився просто поперед себе, іноді вйокаючи на Білку, та робив це за звичкою — хто ж підганятиме коней, коли на возі покійник?
Андрій дочекався, поки віз порівняється з ним, і пішов поруч мовчки, не спускаючи очей з руки, що мертво гойдалася попід возом.
— Хто його?..
Звичайно, це могла запитати лише Вірка. Андрій зиркнув на неї невдоволено, та одразу полагіднішав: що з неї візьмеш — дурне дівчисько, яке, мабуть, ніколи в житті й не чуло стрілянини.
— Бандери, хто! — відповів. Подивився на Вірчині великі зеленаві очі, які стали ще більшими від переляку, додав, наче міг цим хоч трохи заспокоїти: — «Яструбок» він, ну й…
Дівчина йшла поруч вузькою стежкою, торкаючись голим засмаглим плечем Андрієвої руки. Нараз хлопець засоромився й притишив ходу, пропустивши її вперед, — тепер Вірка йшла поруч Пилипа й зверталася до нього зі своїми наївними запитаннями.
Андрій на мить пошкодував, що вчинив так, але відразу забув і про дівчину, й про Пилипа, бо з воріт напроти кинулася жінка — заголосила пронизливо й тонко, і справжній розпач був у цьому голосінні.
— На кого ж ти залишив нас? — рвалося в жінки з грудей. Вона схопилася за край воза, намагаючись відкинути ватянку, котрою було вкрите обличчя вбитого, не вірила, що вмер, хотіла сама пересвідчитися. — Рідна кров моя!
Це була тітка Текля, Шелюкова сестра, і Андрій подумав, що справді їй тепер буде сутужно. Чоловік загинув на війні, дочекалася брата — двічі був поранений, десь під Курськом, а потім під Житомиром, та одужав і ось уже півроку, як повернувся до Острожан. Мешкав у сестри, і вона з своїми трьома дочками — одна одної менша — нарешті хоч зітхнула легше.
— Кляті іроди! — голос тітки Теклі злетів високо і там, на верхній ноті, захлинувся болем. — І піднялась у вас рука, вбивці криваві!
- Предыдущая
- 18/40
- Следующая