Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 7

як сказав, то наче ?скру в порох укинув. ”с? так ? загор?лись, бо м?щане вже давно на городове козацтво да на старшину важким духом дихали.

Ч ?, пек же його матер?! Ч закричало дес€теро разом. Ч “ак ми т?лько тод? кунпан?€ кармазинам, €к треба виручати њх ?з-п?д кормиги л€дськоњ?

Ч ѕхе, Ч каже господар, Ч €кого ж чорта нам коло них панькати?

Ч ди€волу кармазин?в! Ч загукала громада, роздрочившись, €к бугањ. Ч ¬они т?лько вм?ють бр€жчати шабл€ми; а тод? де були с? бр€зкуни, €к безбожний –адз?в?лл загуркотав ?з гармат у городськ? ворота?

«акип?в же й Ўрам, почувши так? реч?.

Ч ј ви ж, Ч каже, Ч прокл€т? салогуби, де тод? були, €к л€хи обгорнули нас п?д Ѕерестечком, мов горщок жаром? ?е ви тод? були, €к припекли нас з ус?х бок?в, що трохи не половина в?йська викип?ла? ¬и тод? бр€жчали не шабл€ми, а тал€рами да дукатами, що понабирали од козак?в за гнил? п?дошви да д?р€в? сукна! vа! ј –адз?в?лл прийшов, так ви, ока€нн?, не одв?товали йому й разу з гармати! ѕлюгав?њ страхополохи! ќддали самох?ть –адз?в?ллов? м?сто ?, €к т?њ баби, заголосили: Ђ«года!ї як же запалав ињв да почали литвини душити вас, що овечок, так хто п?дскочив до вас на п?дмогу, коли не козаки? Ѕ?долаха ?жеджел?й ?з жменею тих с?ромах улет?в у ињв, €к голуб у гн?здо за шул€ком; а ви п?дперли його, зайц? н?кчемн?њ? ?урень пок?йник був! я не Ћитву, € вас би с?к да рубав, б?сов? д?ти! я вас навчив би боронити, що одвоювали вам козаки!

Ч який гаспед одвойовував наше добре, опр?ч нас самих? Ч кричали м?щане. Ч ќдвоювали козаки!.. “а хто ж були т? козаки, коли не ми сам?? —е то тепер, з вашоњ ласки, не носимо ми н? шабель, н? кармазину. озацтво ви соб? загарбали, сам? соб? пануЇте, ридванами њздите, а ми будуй власним коштом ст?ни, пал?сади, башти, плати чинш, мито ? чорт знаЇ що! ј чом же би ? нам по-козацьки не причепити до боку шабл? та й не сид?ти, згорнувши руки?

Ч озаки сид€ть, згорнувши руки! Ч каже Ўрам. Ч ўоб ви так по правд? дихали! оли б не козаки, то давно б вас чорт ?злизав, давно б вас дос? л€хи з недол€шками задушили або татарва погнала до риму! Ѕезумн?њ глави! ?а т?лько козацькою одвагою держитьс€ на ¬крањн? предс€ –усь ? благочестива в?ра! ?ай њм ус?м козацьке право! —казали б ви се батьку Ѕогданов?: в?н би €краз потрощив об ваш? дурн?њ голови свою булаву! ?е в св?т? видано, щоб увесь люд жив при однаковому прав?? ”с€кому своЇ: козакам Ч шабл€, вам Ч безм?н да терези, а посп?льству Ч плуг да борона.

Ч оли ус€кому своЇ, Ч каже “арас —урмач (а пл€шкою махаЇ так, що аж гор?лка ллЇтьс€), Ч коли ус€кому своЇ, то чом же нам шаблю ? козацьку волю не назвати своЇю? ” козак?в не ставало в?йська, Ч ми с?ли на кон?; у козак?в не було грошей, Ч ми дали њм ? грошей, ? зброю; укуп? били л€х?в, укуп? терп?ли вс€к? пригоди, а €к прийшлось до розкв?танн€, то козаки зостались козаками, а нас у посп?льство повернено! ўо ж ми таке? ’?ба ми не т?њ ж козаки?

Ч ’?ба ж ми не т?њ ж козаки? Ч п?дхопила громада,

позакладавши ?з зневагою руки за по€си. Ч ’то жив ?з нами запан?брата, дак тепер гордуЇ нашим хл?бом-с?ллю!

Ўрам не раз починав говорити, так куди! vалас той так ? покриваЇ слова його.

Ч “а постривайте, постривайте, пани кармазини, Ч гукнув один товстопикий синьокаптанник, Ч швидко ми вам хвоста вкрутимо! Ќе довго гордуватимете нами! Ќалет€ть зозул?, що нас не забули… ?обр? молодц? не дадуть нам загинути. —правимо ми вам чорну раду; тод? побачимо, хто €ке матиме право!

Ч ќго, Ч каже Ўрам, Ч он воно куди д?ло хилитьс€!

Ч ј то ж €к? Ч кажуть, сто€чи козирем, м?щане. Ч Ќе все т?лько козакам на радах орудовати. —хаменулись ? на нас с?чов? братчики.

?а й огл€нулись на чубатого запорожц€. «апорожець сидить коло хати, да мов ? не в?н, мов ? не чуЇ, що круг нього наче море граЇ.

Ч ?ге-ге! Ч каже тод? Ўрам. Ч “ак це ?з Ќизу такий в?тер в?Ї!

?а й догадавсь, що вже вогню п?дложено, уже т?лько роздуть, то й зн?метьс€ пожежа по вс?й ”крањн?. —ерце в його зомл?ло, €к зм?ркував соб?, що то з того може за лихо уродитись! ?е д?лась зараз ? вс€ досада на м?щан!

Ч Ўановна громадо! Ч каже. Ч Ќе думав же € й не гадав, щоб ки€не пошановали отак мою стар?сть! „и давно ж ми були в вас ?з батьком ’мельницьким? “од? ви з хл?бом-с?ллю виходили до нас назустр?ч, з плачем ? рад?стю нас прив?тали; а тепер ось старого Ўрама, що поруч њхав ?з батьком Ѕогданом, отак зневажаЇте!

Ч ѕанотченьку ти наш коханий! Ч каже йому “арас —урмач, бо зараз така мова його вгамовала. Ч ’то ж тебе зневажаЇ? „и се ж проти тебе, батьку, говоритьс€? так?њ, що душать нас, уз€вши за ши€ку; а ти зроду н?кому злого не запод?€в. Ќе вважай на њх галас. ћало чого не буваЇ, що п’€ний сп?ваЇ! ѓдь соб? з богом, поклонись церквам божим, та й за нас, гр?шних, прочитай св€ту молитву.

ј „еревань тим часом усе ждав, поки замовкнуть, бо не любив н?€ких сварок; да ото €к побачив, що вже почав той гом?н утихати, вињхав ?з-за Ўрама да й каже:

Ч азнаЇ за що ви завелись оце, бгатц?! ?айте т?лько загл€нуть нам хоч у одну церкву, а тод? € отут ?з вами с€ду ? вже не знаю, хто переп’Ї мене в иЇв?, опр?ч пана в?йта.

ћ?щане вже вз€ли своЇ: з?гнали трохи криком серце; а „ереван€ таки й любили, ? шановали, бо був козак друз€ка: уже кому чи €ка нужда, чи що, то зар€туЇ й визволить. ќт ? давай уже хоть коло сього леститисьЕ

Ч ќце, Ч кажуть, Ч пан, так пан! ?ай, боже, ? пов?к таких пан?в! Ќема в нього н? крихти гордост?!

Ч «а те ж йому господь дав таку золоту й пан?ю, Ч казали де€к?.

Ч «а те ж йому дав ? дочку краще маку в город?, Ч добавили ще ?нш?њ.

Ч Ќу, пропуст?те ж нас, коли так, Ч каже Ўрам.

Ч ѕропуст?мо, пропуст?мо €сних пан?в! Ч сказав “арас —урмач да й розтовпив своњх гостей.

–озступились ? дали проњхати верховим ? ридванов?.

?овго њхав Ўрам, понуривши голову: т€жко стало старому на душ?. ?ал? здихнув важко, од серц€, да й каже, так н?би сам до себе:

Ч ¬скую прискорбна Їси, душе мо€, ? вскую смущаЇши м€? ”повай на господа!

ј „еревань, њдучи поруч, прислухавсь, що в?н соб? мимрить.

Ђ?, Ч думаЇ, Ч отже, мабуть, враж? личаки справд? допекли йому. “реба його розважитиї.

Ч Ѕгате, Ч каже, Ч ?ване! ”дар ти лихом об землю! „ого таки тоб? журитись?

Ч як чого? Ч каже Ўрам, Ч х?ба не чув, що на ум? в сих мугир?в? «адумали чорну раду ?родов? душ?!

Ч “а враг њх бери з њх чорною радою, бгате!

Ч ќт тоб? на! ј х?ба ж ти не бачиш, зв?дки сей в?тер в?Ї? —е вже коњть не хто, €к прокл€тущий ?ванець ?з низовими комишниками. “ак х?ба нам сид?ти, згорнувши руки, коли огонь уже п?дложено ? ось туж-туж пожежа схопитьс€ по ¬крањн?!

Ч ј що нам, бгате, до ¬крањни? ’?ба нам н?чого њсти або пити, або н? в чому хороше походити? —лава тоб?, господи, буде з нас, поки нашого в?ку! я, бувши б тобою, сид?в би лучче дома та њв би хл?б-с?ль з упокоЇм, ан?ж мен? битись на стар?сть по далеких дорогах та сваритись ?з м?щанами.

Ч ¬раг в?зьми мою душу, Ч закричав ?з серц€ Ўрам, Ч коли € ждав од „ереван€ такоњ реч?! “и Ѕарабаш, а не „еревань!

ўо ж би ви думали? „еревань так ? помертв?в од сього слова.

Ч ўо ж оце ти сказав, бгатику? Ч ледв? промовив через силу.

Ч “е, Ч каже, Ч що, так, €к Ѕарабаш казав ’мельницькому:

ћи дач? не даЇм,

¬ в?йсько польське не йдем:

Ќе лучче б нам з л€хами,

ћостивими панами,

ћирно проживати,

јн?ж п?ти луг?в потирати,

—воњм т?лом комар?в годувати?

“ак оце й ти говориш. Ќехай гине отчизна, аби нам було добре! Ќема ж тоб? тепер у мене й другого пр?звища, €к Ѕарабаш!

Ч Ѕгате ?ване! Ч каже „еревань, а сам аж тремтить. Ч –ок?в дес€ть назад правовавс€ б ти зо мною за се порохом та кулею. “епер € вже не той, т?лько ж ? нехай враг в?зьме мою душу, коли € хочу зостатьс€ з таким паскудним пр?звищем. ѕокажу € тоб?, що € не Ѕарабаш; њду з тобою за ?н?про так, €к от сиджу на кон?, Ч з ж?нкою, з дочкою ? ¬асилем Ќевольником, ? хоч би ти, €к кажеш, дл€ отчизни кинувсь ?з мосту в воду, то й € за тобою.

Ч ќтеЇ так по-козацьки! Ч сказав Ўрам, да аж печаль свою забув, €к побачив, що в „ереван€ ще не зовс?м заснуло козацьке серце. Ч ?ай же, Ч каже, Ч руку да об?щайсь от перед братством —агайдачного, що держатимешс€ за мене у вс€к?й дол?.