Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 5

Ч ќтсе буц?м би за достаток його кн€зем зовуть! Ч перебила „ереваниха. Ч ” його ж?нка Ч кн€гин€ з ¬олин?, л€шка. як руйновали наш? ¬олинь, так в?н соб? вподобав €кусь б?долашну кн€гиню; от ? самого прозвали кн€зем.

Ч н€зь vвинтовка! Ч зареготавши, каже „еревань. Ч “о були ¬ишневецьк?њ та ќстрозьк?њ, а тепер п?шли кн€з? vвинтовки… «най наших! ј добра, кажуть, людина з т?њ кн€гин?. ѕоњхав би до vвинтовки хоч зараз, коли б не далеко!

vутор€ть, попиваючи, аж ось Ч двер? рип! ? Ч так, €к сонце зас?€ло: ув?йшла в св?тлицю Ћес€.

Ч ќт мо€ й крал€! Ч каже „еревань, беручи њњ за руку:

¬ св?тлоньку входить,

як зор€ сходить.

¬ св?тлоньку вв?йшла,

як зор€ з?йшла…

ј що, бгате? „и н?чим же похвалитись на стар?сть „ереванев??

Ќ?чого не сказав Ўрам, т?лько дививсь на Ћесю. ј вона ж то сто€ла, п?д?йшовши п?д благословен?Ї, хороша да прехороша! ?ще трошки засоромилась перед поважним гостем, то й очиц? спустила в землю, а на виду аж с?€Ї. Ќа диво була в „ереван€ дочка, да й год?. “им-то ѕетро, €к побачив, то й умер, дармо що видав довол? св?ту!

Ч Ќу лиш, доню, Ч каже „еревань, Ч п?днеси нам по кубку, €к там кажуть, ?з б?лих ручок.

Ћес€ поблагословилась ? п?днесла. ? що то вже, €к хороше вдастьс€! „и заговорить, чи рукою поведе, чи п?де по хат? Ч усе не так, €к хто ?нший: так ус? й дивл€тьс€, ? так ус€кому на душ?, мов сонечко св?тить.

¬ипив старий Ўрам ?з б?лих рук од „ереван?вни да й каже „ереванев?:

Ч Ќу, брате ћихайле, тепер ? € скажу, що Ї тоб? чим на стар?сть похвалитись. ј „еревань т?лько см?Їтьс€.

Ч ј що ж, при€телю? Ч каже Ўрам дал?. Ч ’оть би мен? годилось би про одно вже помишл€ти, да, може, тепер година щаслива; щоб њњ нам не занедбати Ч чи не оддав би ти своЇњ Ћес? за мого ѕетра? ј „еревань йому:

Ч ј чом же не оддав би, бгате? Ќехай нашим ворогам буде т€жко! ’?ба ти не Ўрам, а € не „еревань?

Ч “ак чого ж довго думати? ?авай руку, свате!

?а й подали соб? руки, да й обн€лись, да й поц?ловались. “од? за д?тей, да й кажуть:

Ч Ѕоже вас благослови! ѕоц?луйтес€, д?ти!

ѕетро од радост? не знав, де в?н ? стоњть, мов сон йому снитьс€! ѕро що в?н т?лько подумав, зараз воно йому й Їсть. ј Ћес€ чогось н?би зл€калась да й каже:

Ч “атусю! ’?ба ж ви не бачите, що не вс? в хат??

ќбернувсь „еревань Ч немаЇ ж?нки. јж ось вона знов ув?йшла в св?тлицю.

Ч ћеласю! Ч каже „еревань. Ч „и бачиш, що тут у нас д?Їтьс€?

Ч Ѕачу, бачу, пишний м?й пане! Ч дала вона такий одв?т да зараз ? вз€ла од його дочку за руку.

vл€нув ѕетро: де ж та ласка у очах у Ћес?? ?е ж той жаль д?вс€, де д?лось те, чого не вимовиш н?€кими словами?.. ¬она схилила головку на материне плече ? перебираЇ в нењ на шињ дукати, а на ѕетра й не гл€не. vордо п?дн€лась њњ губка Ч не добрий знак дл€ залиц€нн€!..

Ч Ќу, н?чого сказати, панотче! Ч каже „ереваниха Ўрамов?, Ч Ўвиденько ви добуваЇте ?з своњм сином замки! ќт же ми вам доведемо, що ж?ноче царство стоњть кр?пше над ус? царства.

„еревань т?лько см?€вс€.

ј Ўраму було не по нутру.

Ч ¬раг мене в?зьми, Ч каже, Ч коли з ?ншим замком не скор?ш ?справишс€, н?ж ?з бабою! “?лько ж не знаю, що за одс?ч ви нам ?зробите? „им € вам не сват? „им син м?й не жених вам?

„еревань, сто€чи збоку, усе дививсь на Ўрама, розз€вивши рот, да слухав. як же Ўрам замовк, тод? в?н повернув шию до ж?нки, що то вона скаже.

ј та вже тод? медовим голосом:

Ч ѕанотче, пане полковнику, при€телю наш любий! Ќема на ¬крањн? чолов?ка, щоб не знав, чого стоњть старий Ўрам, ? €кий старшина, €кий полковник не оддав би дочки за твого пана ѕетра? Ќе к тому, панотченьку, тут р?ч. « дорогою душею рад? й ми оддать за його свою дитину; т?лько ж бо треба чинити таке д?ло по-христи€нськи. Ќаш? д?ди й баби, €к думали заручати д?тей, то перше њхали з усею с?м’Їю на прощу до €кого монастир€ да молились богу. ќт бог давав д?т€м ? здоров’€ ? талан на всю жизнь. —е д?ло св€те: зроб?мо ж ? ми по-предк?вськи.

«нала „ереваниха, що сказати: так ? посадила Ўрама, мов горщок од жару одставила.

Ч Ќу, брате ћихайле, Ч каже в?н „ереванев?, Ч благословив тебе господь дочкою, да не об?див же й ж?нкою.

Ч vа-га-га! Ч каже „еревань. Ч ?ге, бгате. ћо€ ћелас€ не зневажила б себе ? за гетьманом.

Ч ѕо с?й же мов? да буваймо здоров?! Ч каже „ереваниха, п?дн?сши гост€м по кубку.

Ч ўоб нашим ворогам було т€жко, €к добре мовл€Ї м?й сват! Ч каже Ўрам.

Ч ј д?ти наш? нехай отак вибрикують! Ч додав „еревань, бризнувши з кубка на стелю.

Ч јм?нь! Ч каже „ереваниха.

Ќа т?м ? застр€ло сватанн€. —тар? вже б?льш ? не згадували, бо ? в „ереван€, ? в Ўрама була така думка, що ще посп?ють з козами на торг. Ќе так думав ѕетро: в?н зараз догадавсь, що „ереваниха б’Ї на €когось ?ншого з€т€, да й сама Ћес€ њм гордуЇ. ? вже йому тод? здалось, що н? дл€ чого б?льш ? на св?т? жити; а на душ? така пала туга, така печаль, що й сказати не можна!

Ћес€, викрутившись ?з того сватанн€, зникла з св?тлиц? ? не вв?йшла на вечерю; а п?сл€ вечер? зараз порозходились на спочинок.

—тарого Ўрама ? божого чолов?ка положили в св?тлиц?, а ѕетро, по-козацьки л?г у садку п?д чистим небом.

Ќе знаю вже, €ково-то йому п?сл€ того сватанн€ спалось. як же вернувс€ вранц? до св?тлиц?, то божого чолов?ка вже не було в компан?њ: поплентавсь д?дусь ?ще до сх?д сонц€ ?з ’марища. ”с? повд€гались у довг? подорожн? сукн? ? ждали т?льки старого Ўрама. “ой, сто€ перед образом, дочитував своњх молитов. ѕо ст?нах ? по полиц€х у св?тлиц? не видно було б?льш н? дорогоњ зброњ, н? ср?бних кубк?в, бо в тую неспок?йну старосв?тщину, одлучаючись, не кидай було плохо дома н?чого, а ховай по тайниках, по п?дземних скарбниц€х.

—тарий Ўрам звел?в синов? с?длати кон?; €к ось ? ¬асиль Ќевольник вињхав ?з-за садка з ридваном. ѕогодив тод? бог козакам надрать у своњх ворог?в ус€чини, що не один старшина, мов €кий дука, њздив ридваном. Ѕлищали м?д€н?, позолотист?њ герби на ридван? в „ереван€; мигот?ла в очах дорога горор?зьба Ч леви, струсев? п?р’€, булави з бунчуками; а тих, може, перевелось ? кодло, що сими гербами величались…

ћати з дочкою с?ли в ридван, а „еревань не покидав таки козакованн€ Ч поњхав на прощу верхи. Ўрам ?з ним держав перед того поњзду.

ѕетро хот?в њхати поруч ?з верховими, да й сам не знав, €к оставсь коло ридвана, мов прив’€заний, њде сердега мовчки ? голову понурив. ?ал?, надумавшись, ? каже:

Ч ѕан?матко! ”чора д?ло п?шло було на лад, да й розв’€залось ?з твоЇњ ласки. Ќе по правд? ви ?з своЇю Ћесею робите. я до вас ?з щирим серцем, а ви до мене з хитрощами. Ћучче б уже одр?зати попросту, да й год?. Ќу, що в вас на мисл?? —кажи, пан?матко, щиро, чи думаЇш ти оддати за мене Ћесю, чи в тебе другий Їсть на прикмет??

Ч ? Їсть, ? нема; ? нема, ? Їсть, Ч каже, см?ючись, „ереваниха.

Ч ўо отсе в вас за загадки? Ч аж скрикнув з досади ѕетро. Ч ”же коли рвати, то рви, не дьоргавши! —кажи мен?, пан?матко, щиро, кого ви соб? маЇте на думц??

Ч ?, паниченьку! Ч каже „ереваниха. Ч ѕотривай-бо трошки: ще рано брати нас на ?спов?дь!

«амовк ѕетро, понурив голову, а на виду побл?д, мов хустка: дон€ла йому до живого „ереваниха. ¬же й сама Ћес€, згл€нувши на мат?р, похитала головою.

”см?хнулась горда мати да й каже:

Ч Ќу, козаче, коли вже тоб? так пильно припало, то от тоб? ус€ ?стор?€. Ћес€ мо€ родилась у чудну планету; ще €к € нею ходила, приснивс€ раз мен? сон дивен-дивен на прочудо. —лухай, козаче, та на ус мотай. «далось мен?, н?би посеред пол€ могила; на могил? стоњть панна, а од панни с€Ї, €к од сонц€. ? з’њжджаютьс€ козаки ? славн? лицар? з усього св?ту Ч од ѕодолл€, од ¬олин?, од —?вери ? од «апорожж€. ¬крили, бачс€, все поле, мов маки зацв?ли по городах, вкрили да й стали битись один на один, кому буде та €сна€ панна. Ѕ’ютьс€ день, б’ютьс€ другий, Ч €к де не вз€всь молодий гетьман на кон?. ”с? склонились перед ним, а в?н до могили Ч да й пон€в €сную панну. “акий-то був мен? сон, козаче! ѕроходить день, другий Ч н?€к його не забуду. ”дарилась € до ворожки. ўо ж ворожка? як ти думаЇш?