Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 24

«найшов би ѕетро, €к одв?товати мужиковатому с?човому д?дов?, €кби коли перше; а тепер довга хвороба охолодила йому кров, що мусив в?н лучче змовчати, н?ж ?змагатись без путт€ ?з завз€тим д?дуганом.

—коро од€гсь ирило “ур, зараз батько ѕугач ?з своњм чурою встав, помоливсь до образ?в, под€ковав за хл?б, за с?ль да й п?шов ?з хати.

ј ирило “ур уклонивсь матер? да й каже веселенько:

Ч ѕрощай, матусю! ѕрощай, сестро! ѕрощай ? ти, брате! Ч обернувсь до ѕетра да й п?шов борж?й ?з хати.

ћатер? й сестр? здалось, що бачать його уже востатнЇ; кинулись за ним, хот?ли хоть обн€ти його на прощаннЇ. ј в?н скочив на кон€ да й почав його крутити да кидати на вс? боки, що н? мати, н? сестра не одважились ухопити кон€ за поводи або за стремена.

Ч оли ж тебе, брате, ждати нам у госг?? Ч спитала сестра. ј в?н њй:

“од? € прибуду до вас у гост?,

як виросте трава на помост?.

?а, стиснувши кон€ острогами, ? помчавсь од них, наче той вихор. «а ним пов?€всь ? батько ѕугач ?з своњм чурою. ј б?долашн? вернулись у хату да й заголосили, наче по мертвому.

Ч Ќе вбивайсь, пан?матко, Ч каже тод? ѕетро, Ч може, ще все гаразд буде. –омановського ут недалеко: ирило, може, хутко й вернетьс€.

Ч як виросте трава на помост?, Ч шепче сама соб? сестра ирилова.

Ч vолубчику м?й! Ч сказала ѕетров? стара “уриха. Ч «роби ти мен?, нещаслив?й матер?, таку ласку, п?ди до –омановського ута, до тих прокл€тих запорожц?в, та подивись, що вони з ним робитимуть. ќх, мабуть, в?н провинивсь перед товариством! ј в њх нема н? крихти жалост?. ѕ?ди ти, м?й голубе сизий, та спов?сти нас, що вони з ним чинитимуть! ’оч зв?сточку нам передай, чи ще в?н Ї на св?т?!

Ч ?обре, Ч каже ѕетро (жаль йому було сердешноњ бабус?), Ч п?ду, Ч каже, Ч немов принесу вам пот?шну зв?стку.

Ч ќ, поможи тоб?, господи! Ч кажуть разом обидв? да й випровадили його з молитвами.

XII

”рочище –омановського ут ? мала дитина показала б у т?й околиц?, а найб?льш тепер, €к ус€ке говорило про …вана ћартиновича (а в?н сто€в кошем у –омановського ут?). «робила той ут €кась р?чка самотека, павши у р?чку ќстер, у луз?. –осли там над водою стар? дуби з березами; вони й м?сце скрашали, ? холодок запорозьким братчикам давали.

?ще оддалеки зачув ѕетро глухий галас, мов на €рмарку. ѕ?д?йшов ближче Ч аж справд? тут неначе €рмарок. Ќазбиралось люду незчисленна сила, ? все то була с?льська чернь мужики, що поз?ходились грабовати Ќ?жень, €к приоб?щав њм Ѕрюховецький. ќб?дран? кругом, у чорних сорочках: мабуть, сам? бурлаки да гольт€паки, що, не маючи жодного притулку, служили т?лько по броварн€х, по винниц€х да ще по лазн€х грубниками. ” ?ншого сокира за по€сом, у того коса на плеч?, а другий прит€г ?з кол€кою. јж сумно стало ѕетров?, €к роз?брав, що воно Їсть отс€ купа голоти.

ѕом?ж людьми с€м-там сто€ть бочк?в з пивами, шир?тваси з медами та з гор?лкою, вози з мукою, сала, пшона ? вс€к? припаси. ”се то настачили, усердствуючи ?вану ћартиновичу, н?женськ? м?щане за те, що каже: ЂЌе знатимете п?д моЇю булавою жодного козака або козацькоњ старшини над собою паном: ус? будемо р?вн?ї. (?обре в?н пор?вн€в ”крањну!) Ќ?хто н? в кого не питавсь тут, що њсти або пити: ус€кому була сво€ вол€ Ч роби що хоч, €к у себе в господ?. ѕовикопували в земл? здоровенн?њ печ?, запалили огн?. “ут у винницьк?й кадц? м?с€ть т?сто троЇ разом ногами, а там печуть ц?лого вола, а там у здоровенних казанах вар€ть на таганах да на катр€гах кашу. ?им, наче хмара, ходить понад головами. ?нш? т?льки те й робл€ть, що пораютьс€ коло бочок да потчують ус€кого, хто стоњть або йде мимо, а ?нш? вже лежать повивертавшись, €к у холод мухи. Ѕезумна €кась рад?сть у вс€кого в очах ? в р?чах. ”сюди знай викрикують: Ђ?ван ћартинович, батько наш любий!ї «н?ме вгору в одн?й руц? чарку чи к?вш, а в друг?й шапку з голови да й репетуЇ, що ?ван ћартинович ? день ? н?ч побиваЇтьс€ за людським щастЇм.

ј тут кобзар? швенд€ють пом?ж людьми, ?грають на кобзах, на бандурах да сп?вають ус€ких п?сень. ѕробираючись пром?ж купами, надививсь ѕетро ус€чини. ќтеЇ тут буде юрба, що знай танцюють та см?ютьс€. ѕобравшись у боки, вибивають п?д бандуру гопака весел?њ злидн?; а коло њх, повит€гувавши шињ, сто€ть кругом та дивл€тьс€, чудуючись, наче на вертеп абощо. ј там сто€ть, збившись у купу, понур? голови. ѕотупивши оч?, похилившись на кињ або на косовища, стар? гольт€паки слухають кобзар€. ?граЇ в?н њм, сид€чи посеред, п?добгавши ноги, €к л€хи ”крањну плюндровали або €к батько Ѕогдан збирав козацтво пом?ж людом да ставав супротив дук ? шл€хти. ?нш?, п?двипивши вже добре, прег?рко плакали, слухаючи п?сню; т?лько ? м?ж веселими, ? м?ж смутними купами одна ходила з серц€ до серц€ думка: Ѕрюховецького величали другим ’мельницьким, що ?ще раз стаЇ за ¬крањну супротив њњ ворог?в ? даруЇ миров? волю.

ћинаючи ? тих, що скачуть, ? тих, що плачуть, ѕетро протовпл€всь усе дальш, чи не вздрить червоних жупан?в запорозьких. ўо глибше в кут, то все був люд од€гн?ший, були тут уже й м?щани в личаках ? в син?х каптанах, було й городове козацтво в блакитних да в зелених жупанах, а кармазинн? шаровари або жупан запорозький хоть би один. ??йшов в?н ? до самого коша, до в?щового раднього м?сц€. “ут скр?зь було вир?вн€но ? посилано п?ском гарно. Ќе видно було н? димних печей, н? бочок, н? воз?в з припасами; т?лько козацьк? намети кругом сто€ли. ? сюди й туди, ? вдовж ? впоперек знай швенд€ють люде. vом?н такий, €к у тих бдж?л у ульн?. “епер т?лько постер?г ѕетро, що запорожц? тут не одр?зн€лись одежею од простоњ с?роми. «нати њх було х?ба по довгому оселедцю з-п?д шапки да по шабл€х ? п?стол€х: шабл? й п?стол? були в де€ких дорог?њ.

«упинивсь ? розгл€даЇ добрих молодц?в, чи не вздрить ирила “ура. јж дивитьс€ Ч ?де збоку чолов?к середнього росту й в?ку, а за њм ? по боках його ц?ла юрба ус€кого люду Ч ? запорожц?, ? городове козацтво, ? м?щане, ? прост? мужики-гречкос?њ. Ђ?ван ћартинович! ?ван ћартинович!ї Ч знай круг його гукають. ѕетро й постер?г, хто се такий, ? почав придивл€тись, що там за Ѕрюховецький. ўо ж? ¬?н думав, що сей пройдисв?т ?зробивсь тепер таким паном, що й через губу не плюне, думав, що весь у золот? да в блаватас?; аж де тоб?! „олов?чок сей був у коротк?й стареньк?й свитин?, у полотн€них штан€х, чоботи шкапов? попротоптуван? Ч ? пучки видно. ’?ба по шабл? можна б догадуватис€, що воно щось не просте: шабл€ аж гор?ла од золота; да й та на йому була мов чужа. ? постать, ? врода в його була зовс?м не гетьманська. “ак наче соб? чолов?к простенький, тихенький. Ќ?хто, дивл€чись на нього, не подумав би, що в с?й голов? вертитьс€ що-небудь, опр?ч думки про смачний шматок хл?ба да затишну хату. ј €к придивишс€, то на виду в його щось наче ще й при€зне: так би, здаЇтьс€, с?в ?з ним да погуторив де про що добре да мирне. “?лько оч? були €к?сь чудн? Ч так ? б?гають то сюди, то туди ?, здаЇтьс€, так усе й чигають ?зп?дтишка чолов?ка. ?де, трошки згорбившись, а голову схилив набiк так, наче каже: Ђя нi од кого нiчого не бажаю, тiлько мене не чiпайтеї. ј €к у його чого поспитаютьс€, а вiн одвiтуЇ, то й плечi, наче той жид, пiдiйме, i набiк одступить, що б ти сказав Ч вiн ус€кому даЇ дорогу; а сам знiтитьс€ так, мов той цуцик, ускочивши в хату.

ќтакий-то був той Ѕрюховецький, такий-то був той гадюка, що наварив нам г?ркоњ на довг? роки!

Ч ??тки моњ! Ч каже тоненьким, ницим голоском. Ч „им же мен? прохарчити вас, чим вас зод€гти? Ѕачте, € й сам увесь оббивсь, €к крем’€х!

Ч Ѕатько ти наш, ?ване ћартиновичу! Ч озвались запорожц?. Ч јби твоЇ здоров’€, а ми м?ж добрими людьми не загинемо.

Ч ѓй-богу, правда! Ч крикне, покриваючи вс?х, один м?щанин. (’то ж той м?щанин? Ч ињвський “арас —урмач. Ќањхало до ?ванц€ виборних з ус?х город?в на чорну раду). Ч ѓй-богу, Ч каже, Ч правду добр? молодц? говор€ть! “а аби твоЇ, пане гетьмане, здоров’Ї, а ми тебе ? хл?бом, ? одежею обмислимо Ч ? тебе, ? твоЇ товариство, не попускай т?лько нас н?кому ув обиду!

Ч ќй, боже м?й милосердний! Ч каже здихнувши Ѕрюховецький. Ч Ќащо ж ? живе наш брат запорожець на св?т?, коли не на те, щоб сто€ти за православних христи€н, €к за р?дних брат?в своњх? „и нам золото, чи нам ср?бло, чи нам панськ? будинки треба? Ќе про те ми, братц?, гадаЇмо. јби добрим люд€м було добре жити на ¬крањн?, а ми проживемо ? в злидн€х, проживемо ? в земл€нц?, на одному хл?б? та вод?. —казано: Ђ’л?б та вода Ч то козацька њдаї.