Чорна рада - Кулиш Пантелеймон Александрович - Страница 15

?аль ѕетру стало Ћес?; уже хот?в вийти з-за куща, заступити отмичарам дорогу да й битись, не вважаючи н? на €к? чари; да вхопивсь, аж при йому нема шабл?.

”же вони й обминули його, а в?н ?ще стоњть, не знаючи, що чинити. јж ось Ћес€ зразу закричала, мов прокинувшись. ѕо гаю п?шла луна, а голос так ? пройн€в мого ѕетра до самого серц€. Ѕ?гом кинувсь в?н до подв?р’€, ухопив шаблю, допавсь кон€, скочив на нього охл€п. ¬асиль Ќевольник, прокинувшись, думав, чи не цигане пораютьс€ коло коней, да п?дн€в івалт.

Ч Ќе кричи, ¬асилю, Ч каже ѕетро, Ч а буди козак?в: украдено „ереван?вну з покоњв!

¬асиль Ќевольник п?дн€в ?знов галас на весь дв?р; а ѕетро, не слухаючи його, вињхав у хв?рточку, схилившись, да й помчавсь, €к вихор.

“им часом отмичари держали свою дорогу, посп?шаючи вибратись за ноч? з кињвськоњ околиц?. Ѕ?дна Ћес€, мабуть, добре ковтнула знахорчиного з?лл€ од переполоху: хил€лась, €к п’€на, ? н?чого не знала, що з нею д?Їтьс€; прокинулась т?лько, €к пройн€в њњ холодний в?тер з пол€. vл€не, аж вона серед пущ?, на руках у страшного запорожц€. —першу думала небога, що се њй снитьс€, дал? крикнула, да задармо. –озбишаки т?лько згл€нулись да всм?хнулись м?ж собою. ѕочала була благати, щоб не погубл€ли њњ, щоб пустили; так ирило “ур т?лько реготавс€.

Ч ўо за дурний, Ч каже, Ч розум у сих д?вчат!.. ўоб це €, п?сл€ такоњ прац?, випустив ?з рук самох?ть свою здобич! Ќ?, голубонько, сього в нас не буваЇ. “а й чого тоб? убиватись? ’?ба € не зум?ю кохати тебе так, €к ? хто ?нший? Ќе плач, моЇ серденько: привикнеш, дак житимеш за мною не зг?рш, €к ? за гетьманом. ??вка, кажуть, €к верба: де посади, там ? прийметьс€.

Ќе дуже вгамовалась Ћес€ од такого розважанн€; рвалась, кричала, зд?ймала до неба руки.

Ч ћоЇ ти коханнЇ! Ч каже тод?, одм?нивши голос, ирило “ур. Ч Ќе кричи, коли не нажилась на св?т?. “и думаЇш, €к нас наздоженуть, дак € тебе живу випущу з рук? „орта з два кому п?сл€ мене д?станешс€! ?ить, кажу! ќсь бач, €ка ц€ц€?

? блиснув њй перед очима турецьким запо€сником; а оч? так поставив проти нењ, що сердешне д?вча й помертв?ло од страху.

¬ињхали з пущ? на поле, аж уже на сход? сонц€ зор€ перемогаЇ м?с€ць. ѕочервон?ло небо; починав на св?т «айматись. ?орога то спускалась униз, то знов п?д?ймалась угору. «’њхавши на високий кр€ж, озирнувсь ирило “ур, аж ?з-п?д гаю хтось мчить навзаводи на сивому кон?. ¬?н зупинивсь да й каже:

Ч Ќе буду € ирило “ур, коли оцей њздець не за нами! ? коли хочеш знати, чи бистре в мене око, то скажу тоб? й хто се. —е молоде Ўрамен€. ѕ?шло по батьков?, €к орл€ по орлов?. ¬раг мене в?зьме, коли € не догадуюсь, €кий зар€д ?мчить так швидко сю кулю!

Ч ћоре, драгий побро! Ч крикнув „орногор. Ч „ого ж ми гаЇмось? ”тiкаймо!

Ч Ќе такий, брате, в його кiнь, щоб утекти нам iз отмицею. “а й на що воно здастьс€? Ќi, лучче станьмо та даймо бiй по-лицарськи.

Ч Ѕре, побро! ўо ж iз того буде? Ќас двоЇ, стрiл€ти нам проти його не приходитьс€, а на шабл€х Ўраменковi не врадиш ти н?чого. ј хоч ? врадиш, то нехутко, ще надб?жать та й одн?муть д?войку.

Ч «наю €, брате, Ч каже ирило “ур, Ч €к Ўраменко рубаЇтьс€; тим-то й не хочу у такому раз? показати йому свою спину. ѕогл€нь, погл€нь, €к махает шаблею! ћов запрошуЇ добрих при€тел?в у гост?. Ќехай € буду казна-що, а не запорожець, коли сьогодн? з нас один не достане лицарськоњ слави, а другий лицарськоњ смерт?!

Ч ?ак ти хочеш, побро, один на один битись?

Ч ј то ж €к? Ћучче мен? пром?н€ти шаблю на веретено, ан?ж напасти вдвох на одного!

“им часом ѕетро над’њжджав усе ближче да ближче, а €к побачив, що Ћес€ махав хусткою, то ще б?льш почав гнати кон€.

«апорожц? т?лько що перехопились через узенький м?сток над проваллЇм, що промила вода з одного байраку в другий. ирило “ур спустив бранку додолу ? передав побратимов?, а сам зл?з ?з кон€, роз?брав ветхий м?сток ? покидав пластини в провалле. ј на дн? в провалл? рине й реве вода, п?дмиваючи крут?њ береги.

Ч ўо оце ти твориш, побро? Ч питав „орногор.

Ч “е, щоб Ўрамен€ перш доказало, що зг?дне воно битись ?з ирилом “уром.

Ч Ѕре, побро! оли думаЇш, що через провалл€ йому не перескочити, покиньмо його, а сам? добере ось скор?ш до тайника.

Ч ?ге! ћоже, у вас у „орн?й vор? так робл€ть, а в нас над усе Ч честь ? слава, в?йськова справа, щоб ? сама себе на см?х не давала, ? ворога п?д ноги топтала.

ѕро славу думаЇ лицар, а не про те, щоб ц?ла була голова на плечах. Ќе сьогодн?, дак завтра пол€же вона, €к од в?тру на степу трава; а слава н?коли не вмре, не пол€же, лицарство козацьке вс€кому розкаже!

“им часом, €к низовий розбишака м?зковав про лицарську славу, ѕетро мчавсь на його з шаблею. ”же близько. як ось к?нь Ч тиць! «упинивсь над проваллЇм, уперсь передн?ми ногами да аж захр?п, настороживши уш?.

Ч vе-ге-ге! Ч каже по другий б?к, см?ючись, запорожець. Ч ћабуть, не по нутру тоб? так? €рки!

Ч ?родова душа! Ч кричить йому ѕетро. Ч “ак-то одд€чив ти пану гетьману за гостину!

Ч «а гостину? Ч каже. Ч ќт велике диво? ” нас у —?ч? прињжджай хто хоч, устроми ратище в землю, а сам с?дай, њж ? пий хоч тр?сни Ч н?хто тоб? ложкою очей не поротиме. ј с? городов? кабани усе мають за власне, що перш? забрались у баштан!

Ч ёда ти беззаконний! Ч кричить ѕетро. Ч “ебе обн?мають ? ц?лують за вечерею, а ти умишл€Їш ?зраду!

Ч vа-га-га! Ч зареготав ирило “ур. Ч ’то ж њх, дурн?в, силовав мене ц?ловати? я њм кажу у в?ч?, що вкраду притьмом панночку, а вони здуру мене обн?мають. ?а що про те балакати? ќсь лучче перескоч через р?вчак, то ми з тобою покажемо отсьому юнаков?, €к б’ютьс€ козаки!

ќбернув ѕетро кон€, роз?гнавсь Ч думав €краз перемахнути, Ч а к?нь ?знов зам’€всь. «агл€нувши в про-валлЇ, €к там рине вода, аж затрусивсь да й посунув назад, жарко хропучи ? вод€чи очима.

ј вражий запорожець аж за боки беретьс€, регочучи.

Ч ќто про€ва, а не лицар! Ч гукаЇ. Ч ѕодив?тьс€ на такого лицар€! ??вка ось на кон? вдвох ?зо мною перескочила через р?вчак, а в?н приб?г та й задумавсь!

Ч я б тоб? швидко затнув пельку, Ч каже ѕетро, Ч €кби не забув ухопити п?стол?.

Ч «роду € не п?йму в?ри, Ч одв?товав ирило “ур, Ч щоб син старого Ўрама бивсь по-розбишацьки, маючи в руках чесну панну шаблюку! ћоже б, ? € зум?в би зсадити тебе з кон€ кулею, та, отже, жду, поки ти надумаЇшс€, чи скакати, чи додому вертатис€.

Ч ѕрокл€та шкура! Ч каже ѕетро, зскочивши з свого кон€. Ч ¬овки б тебе њли! ќб?йдусь € й без твоњх н?г!

?а й од?йшов назад, щоб роз?гнатись. ?огадавшись, що в?н задумав, Ћес€ затулила од страху оч? ? молилась богу, щоб допом?г йому. “?лько дарма вона л€калась. ’то б не спогл€нув на його високий зр?ст, на тонкий да хисткий стан, хто б не завважив молодецьку силу у руках ? в ногах, ус€к би сказав, що не зовс?м ?ще лихо. —правд?, роз?гнавшись, скакнув ѕетро ? €краз дос€г до другого берега. јж тут берег п?д ним Ч хруп! ќдколовсь, ? вже козак похиливсь назад. «агув би €краз головою в саме проваллЇ, да ирило “ур прискочив ? вхопив його за руку.

Ч ћистець, братику, њй-богу, мистець! Ч каже весело шибайголова. Ч Ќе дармо йде про тебе лицарська слава. Ќу, тепер € рад з душ? стукнутись ?з тобою шабл€ми.

Ч —лухай, при€телю, Ч каже, дишучи важко, ѕетро, Ч не буду € з тобою битись; тепер мо€ рука на тебе не п?дн?метьс€.

Ч як се? “и одступаЇшс€ од бранки?

Ч Ќ?, одступлюсь перше од душ?!

Ч ?ак €кого ж гаспеда ти од мене хочеш?

Ч ќддай, брате, мен? њњ без бою. Ќе будем марно кров? проливати.

Ч vа-га-та! Ч зареготав запорожець. Ч ќто ще чудас?€! Ѕогдане, чи чуЇш? ур€чий же в тебе, пане ѕетре, мозок: не зовс?м ти п?шов по батьков?. який би враг примусив мене жартовати ?з гетьманом, коли б сам куций д?дько не зас?в мен? в серце? Ќ?, пане-брате, пол€гти од твоЇњ шабл? байдуже, а оддати бранку Ч ой-ой-ой!.. Ўкода й казати! vод? дармо балакати! —тукнемось так, щоб аж ворогам було т€жко, ? нехай лучче про нас кобзар сп?ваЇ п?сню, ан?ж роз?йтись чортзна по-€кому!