1Q84. Книга друга - Мураками Харуки - Страница 65

— Так-так! — хором підтримала решта карликів.

Коли скінчилася десятиденна кара відлученням, дівчина повернулася до громади. Знову почалося для неї колективне життя згідно з багатьма приписами, й вона вже не залишалася наодинці. Звісно, виплітати повітряну личинку разом з карликамивже не могла. Щовечора перед сном вона уявляла собі, як семеро карликів,сидячи навколо повітряної личинки, стараються зробити її більшою. Про інше не думалося. Навіть здавалося, ніби ця повітряна личинка залізла їй у голову.

Дівчина нестерпно хотіла дізнатися, що, власне, міститься всередині повітряної личинки і що з неї вийде, якщо настане відповідний час. Що й казати, жалкувала, що не зможе на власні очі побачити цієї сцени. «Я стільки допомагала плести личинку, що маю право бути присутньою, коли з неї щось вийде», — думала вона. І навіть серйозно міркувала над тим, чи не скоїти чогось й, отримавши покарання, вернутися у погріб. Та якщо вона навіть це зробить, карликиможуть не з'явитися у погребі. Мертву козу віднесли й десь поховали. її очі не блищать відбитим світлом зірок.

Аомаме читала про щоденне життя дівчини у громаді. Регулярні завдання, доручена робота. Як найстарша вона вела за собою молодших дітей і доглядала за ними. Скромна їжа. Іноді перед сном хтось з батьків читав їй оповідання. При нагоді слухала класичну музику. Загалом її життя ніщо не отруювало.

Карликинавідувалися до неї уві сні. Вони могли будь-коли приходити до людей під час сну. «Оскільки незабаром повітряна личинка трісне, то чи не хочеш прийти подивитися? — спокушали вони дівчину. — Прийди зі свічкою до погреба, коли смеркне, щоб люди не бачили».

Дівчина не могла стримати своєї цікавості. Вилізла з постелі, взяла приготовлену свічку й нишком, навшпиньки, зайшла у погріб. Там не застала нікого. На підлозі лежала тільки повітряна личинка. Набагато більша за ту, яку дівчина бачила востаннє, — завдовжки з метр тридцять чотири сантиметри. З неї струменіло тьмяне світло. З красивим обрисом, вона мала посередині звуження. Перед тим вона не була такою. Очевидно, відтоді карликизавзято попрацювали. До того ж, личинка вже почала розколюватися — уздовж утворилася акуратна щілина. Нахилившись, дівчина заглянула крізь неї всередину.

Вона відкрила в личинці саму себе. Побачила, що там лежить її власна гола фігура. її подоба лежала горілиць із заплющеними очима. Була, здається, несвідомою. І не дихала. Геть-чисто немов лялька.

— Це — твоя доота, — сказав Хрипкоголосий і відкашлявся.

Дівчина оглянулася — біля неї півколом стояли карлики.

—  Доота, — машинально повторила дівчина.

— А тебе називають мадзою, — сказав Низькоголосий.

—  Мадзай доота [20]— повторила дівчина.

—  Доотає представником мадзи, —сказав Різкоголосий.

— Я розділилася надвоє? — спитала дівчина.

— Та ні, — відповів Тенор. — Ти не розділилася надвоє. Ти залишилася повністю собою. Не турбуйся. Доота— це лише тінь душі мадзи,що набула людської подоби.

— А коли вонапрокинеться?

— Незабаром. Як тільки настане відповідний час, — сказав Баритон.

— Що робить ця доотаяк тінь моєї душі? — спитала дівчина.

— Виконує роль перцепієнтки, — відповів пошепки Тихоголосий.

— Перцепієнтки, — повторила дівчина.

— Тієї, що сприймає, — сказав Хрипкоголосий.

— Сприйняте передає реципієнтові, — мовив Різкоголосий.

— Тобто доота— канал зв'язку для нас, — сказав Тенор.

— Замість кози? — спитала дівчина.

— Мертва коза — це лише тимчасовий канал зв'язку, — сказав Низькоголосии. — А для зв'язку між нашим і твоїм світом потрібна жива доота.Як перцепієнтка.

— А що робить мадза? — спитала дівчина.

—  Мадзаперебуває біля дооти, — відповів Різкоголосий.

— Коли прокинеться доота? — спитала дівчина.

— Через два або три дні, — відповів Тенор.

— Одного з цих днів, — сказав Тихоголосий.

— Старанно доглядай дооту, — мовив Баритон. — Бо це твоя доота.

—  Доотане може обійтися без догляду мадзи. Так їй важко довго прожити, — сказав Різкоголосий.

— Якщо мадзавтратить дооту, то залишиться без тіні душі, — додав Тенор.

— А що станеться з мадзою, яка залишилася без тіні душі? — спитала дівчина.

Карликиперезирнулися. Ніхто на це запитання не відповів.

— Коли прокинеться доота,на небі буде два Місяці, — сказав Хрипкоголосий.

— Другий Місяць відображатиме тінь душі, — сказав Баритон.

— Місяців буде два, — машинально повторила дівчина.

— Це своєрідний знак. Раджу часто й пильно дивитися на небо, — пошепки сказав Тихоголосий. — Пильно дивитися на небо й рахувати Місяці, — наголосив він.

— Так-так! — вигукнув Клакер.

— Так-так! — хором підтримала решта карликів.

Дівчина втекла.

Вона розуміла, що в цьому є щось помилкове, неправильне, страшно викривлене. Вона не знала, чого хочуть від неї карлики.Але власна фігура в повітряній личинці викликала в неї страх. Жити поряд зі своїм другим «я» вона не могла. «Треба тікати, — подумала дівчина. — І то якнайшвидше. Поки доотане прокинулася. Поки на небі не засяяли два Місяці.

У громаді заборонялося мати особисті гроші. Однак батько передав їй потаємно одну банкноту вартістю десять тисяч єн і дрібні гроші, сказавши: «Заховай її так, щоб ніхто не бачив». Він також передав їй написані на папірці адресу, прізвище й телефонний номер і порадив: «Якщо доведеться тікати, то за ці гроші купи собі квиток, сядь на електричку і вирушай туди».

Мабуть, батька щораз більше непокоїла можливість того, що в громаді невдовзі заворушиться щось погане. Дівчина довго не вагалася. Діяла притьмом. Навіть не мала часу попрощатися з батьками.

Вона витягла з пляшки, закопаної під землею, банкноту на десять тисяч єн, дрібні гроші й папірець. Під час уроку в початковій школі відпросилася до лікарського кабінету, бо, мовляв, погано почувається, вийшла надвір. Сіла на маршрутний автобус і поїхала на залізничну станцію. Там просунула у віконечко десятитисячну банкноту, купила квиток до станції Такао. Отримала решту. Вона вперше в житті купила квиток, отримала решту й сіла в електричку. Як треба діяти, вона запам'ятала завдяки докладним батьковим порадам.

Згідно з вказівкою, написаною на папірці, вона доїхала лінією Тюосен до Такао, зійшла з електрички і з телефону-автомата подзвонила за вказаним номером. Вона телефонувала давньому батьковому приятелеві, художникові, старшому від батька на десять років, який жив разом з дочкою в горах поблизу Такао. Його дружина вже померла, а дочка Курумі була молодшою від дівчини на один рік. Коли батьків приятель поговорив з дівчиною, що втекла з громади, по телефону, то негайно приїхав на станцію і радо її зустрів.

Наступного дня з вікна художникового дому дівчина побачила на небі два Місяці. Поблизу одного, звичного, виднів менший, схожий на висушену квасолю. «Доотапрокинулася, — подумала дівчина. — Другий Місяць відображає тінь душі». Дівчина затремтіла. Світ змінився. І от-от мало щось статися.

Зв'язку з батьками не було. Мабуть, ніхто в громаді не помітив, що дівчина втекла. Бо після неї залишилася доота— її друге «я». Звичайні люди не помітили відмінності між дівчиною та її доотою. Однак її батьки, звичайно, знали, що доота— це лише подоба їхньої дочки. Що дочка залишила її після себе, а сама втекла з громади. Знали, куди вона подалася. Однак ані разу нею не поцікавилися. Напевне, цим мовчанням давали знати, щоб вона не поверталася назад.

Іноді дівчина відвідувала школу. Новий зовнішній світ сильно відрізнявся від колишнього, у громаді, де вона виросла. Відрізнявся правилами, цілями і вживаними словами. Тому тут їй було важко знайти товаришів. До шкільного життя вона не могла звикнути.