Перламутрове порно - Карпа Ирена - Страница 25

А спочатку було доста смішно.

— Привіт! — сказала я, припершись до неї до хати на інтерв'ю.

— Здраствуйтє. — підкреслено офіційно відказала вона, сидячи з ногами на дивані й цоркаючи кнопочкою мишки на леп-топі.

— Катакана Клей. — сказала я, здається, сама собі (о, а чо? Так радісно почути вдале ім'ячко черговий раз!), бо її та інформація не зачепила.

— Ну добре, — знизала плечима я і впхала лупу в велике крісло. Я завжди так усьо — без запрошення. Ну та бо пес ся всрав, нє?

— Давайте толька бистра, — каже звізда.

— Тю, так це ж від вас залежить… — я вже не знаю, чи то я до неї на «ви» під таким напором офіціозу почала звертатися, чи то я включаю до своєї цільової авдиторії ще одну жінку, що знаходиться з нами в кімнаті. Подружку, маму чи сестру звізди.

— Ну, тобто, без чаю… — нервує якось дівчинка.

— Послухайте, — нє, ну мені справді доводиться стримувати наглючий свій регіт, — п я й сама собі чаю куплю зараз вийду. Нема потреби так про мене турбуватися. Почнемо?

Ну, чаю мені таки дали…

1,5 години з Русланою [62] на вирішення цього запитання

Я ненавиджу робити інтерв'ю. Найгівняніше інтерв'ю мого житія було з Аніло Рак. Спаліть той номер МОЛОКА. J Після того я зареклася від цих записувань на диктофон завчених спічей дєвучок-пріпєвучок. (Копірайт спічів продюсерський та прес-аташівський). Але ж раптом випала нагода попатякати з Русланою, а це ж просто зірка мого дитинства. Пам'ятаю, церковна громада нашого містечка дружно ненавиділа Руслану за «збочене виконання» колядки «Свята Ніч». Власне, за цю колядку прогресивна частина містечка її й обожнювала.

Руслана — Маленька Принцеса в дуже недоречних замшевих черевиках до синього шовкового костюму. За це її ганьбили типу модні чуваки вже в Києві. Саме ці неоковирні черевики мене якраз і впирали, здаючись непідробно ПРИНЦЕСЯЧИМИ. А потім якось я потрапила до офісу хіт-параду «12-2», і грішним ділом почула, як моя світла-наївна-українсько-символьна принцеса Руслана голосом стерви-кар'єристки комусь каже: «Так, тут «Світанок» третій трек, да, паставь ево». Маммма… як вона могла?! Сказати ОТАК про… «Світанок»!!! Я довго ходила спустошена й розчарована у Світовому Добрі, а моя порядна галицька родина просто нагло не вірила, коли я цитувала їм таку сумну оказію.

Все. Після того Руслана щезла з мого дитячого серця надовго. З'явилася була в полі зору під час ЄВРОБАЧЕННЯ і на гадці під час Революції. На це інтерв'ю я йшла в улюбленій футболочці «На коліна, ублюдки!» і з диктофоном Єгора Кіріянова. Диктофон використала, а… футболку не показала. Бо ні Руслана, ні її подруга (сестра?) що була з нею разом у помешканні, ублюдками не виявилися, що взагалі з людьми буває дуже рідко. Скажу більше — МАЛЕНЬКА ДИКА ПРИНЦЕСА повернулася в моє велике і червоне серце, натрусивши там добрячу купу порошку Приємного Враження. А таке на мене, злу й цинічну, справити практично неможливо.

Окі-докі, харе триндіти, ось вам ліпше спіч Руслани (ну, і трохи мого…)

Соя: Пам-парам. Ти розпочала Рік України у світі…

Руслана: Ні, його Кличко розпочав. В березні… Чи в лютому? Так, він бився і так класно

переміг…

Так, але ж ти перша…

Руслана: Кличко!

Всьо. Ясно. Ти фанатієш від Кличка.

Руслана: Ні, у нас із ним взаємне фанатіння в цьому році.

Ну ОК. Ти перемогла на Євробаченні, незважаючи на тогочасний загальнонаціональний комплекс меншовартості. Пригадується коментатор, котрий наперед «вибачався» за твій невдалий виступ: типу, ой, так Руслана погано звучала на визвучці і те де…

Руслана: а я не знаю, що він коментував, до речі. Хочу дуже цього пацана побачити. Проблеми на визвучці були у всіх — технічні. А той партізан мимо нашої бригади пробіг. Від УТ був коментатор? Я до сих пір не бачила концерту…

Ну і наша воно тобі, ги-ги? (Тут до мене долинає слово «трава» з боку подруги-сестри. Тоді ж мене доречно пригощають чаєм;)

Руслана: Це в мене маму часто питають: «Чим ви лікуєте Руслану?» А вона: «Травками». Журналісти: «ТРАВКАМИ?!!» Ну, тоді вона й починає перераховувати: звіробій, душиця, ромашка…

Кльово, що символом України таки стало твоє лице, а не якого-небудь там Аніло Рака чи Таїсії-Повалісії… (Руслана з жахом округлює очі. Наш чєлавєк) — М-да, — вже й сама дивуюся своїй жахливій фантазії, — в них однаково не було шансів. А все ж… Усі так стібали твою тексту: «АЖАСТ МЕЙБІ, АЙМ КРЕЙЗІ». Це ж тішу «очі-ночі» чи «любов-кров».

Руслана: Да, це був знамєнітий текст. З точки зору лірики — дійсно попса, ми до нього особливих вимог не мали. Йшли на це свідомо — мені потрібен був простий текст. Хоча би з огляду на те, що я інгліш, гм, стаді, ги-ги…

Класно! — (Мене впирає її «ги-ги» навіть більше, ніж героїчне бажання вивчити англійську)

Руслана:…потрібно було, щоби я розуміла, про що співаю. А взагалі, в «Танцях» для нас важлива не смислова нагрузка, а такі речі, як «ШІДІРІДІДАНА», щоби ви могли вигукувати їх, коли танцюєте. Це примітивний текст, але не банальний. Він не має ні філософської, ні сюжетної нагрузки. ЦЕ — ЕМОЦІЯ. Зараз пів-Європи співає: «Джаст мейбі айм крейзі» -і нічого…

(ну, французи взагалі, напевно, й цього тексту не розуміють. Не слажилося в них із англійською. Жалко пацанів. Ну, хоч Руслана їх порадує):

Руслана:… ми вже рекордно довго тримаємося у франко-фламандських чартах. Такого ше не було. А взагалі, «Wild Dances» — це пісня-перформанс.

(Як з'ясувалося, з біса вдалий перформанс — не, брати і сестри? В європейських чартах Руслана зависає значно добше за Бру Спірс, а в Чехії і Словаки їй світить Золотий Альбом. Бідна Бру ридає у кутку…)

А покажи, будь, ласка, що тобі дали на WorldMusicAwards.

Руслана: Ось таку штуку дали. — (Ставить тії нас столик золотого дяпана з м'ячиком в руках. Я його вам зразу фоткаю). — Ще його отримали Ашер, Селін Діон (мамма. Скільки можна страждати?!), Авріл Лавін, Алісія Кейс… Хто ж іще? Боже, не пам'ятаю навіть, з ким язажигала.

Карочє, всі самі модні і жирні.

Руслана: Ну, такі — жирнуваті.

Пам'ятаю, багато твоїх, гм, посилань було наШакіру…

Руслана: Ми шукали, де брама Шакіри. Хотіли повісити їй на ту браму мій плакат.

Типу, прибити щит на ворота Константинополя?

Руслана: Типу да. Наступного разу знайдемо її обов'язково це зробимо. По приколу. В неї весною має виходити новий альбом — а тут на брамі таке-во.

Добриє ви.

Руслана: Да, добриє…

(Руслана гигоче при цьому так, що в її стовідсотковій ОФІГЕННОСТІ в мене немає вже жодного сумніву).

Руслана: До чого я це говорила? Ми ж пері живали, що нас Штати можуть простібать з таким текстом, а нічого подібного. Ми на Awards так всіх класно довбанули драйвом, потужним саундом та енергетикою, що…

(що, думаю, в пари-трійки америкосів пропала схильність до патологічного ожиріння. Хоча є в Америці й дещо добре):

Руслана: ми там робимо всю музику своїй

А наша? В вас у Львові така студія кльова… Це. реальна потреба чи просто хороший понт?

Руслана: студію ми вже перевезли сюди. Ми тут робимо матеріал, а технічні всі параметри доробляємо в Америці. Я перепробувала дуже багато студій — поки що Штати реально вставляють. А ще там є така традиція — коли виходить зірка першого ешелону — всі в партері підіймаються і починають плескати. Ну, ясно там, на Вітні Хьюстон всі обридалися, на Селін Діон всі обридалися, на Майкла Дуґласа всі встали, на Ашера всі попідскакували…, На Памелу Андерсон всі так «сдєржанно», на Роббі Вільямса взагалі ніяк не відреагували…