Пафос - Ешкилев Владимир - Страница 32

«Форд» пригальмовує напроти ампірного амбару з бляшаними дракончиками абортальних ринв. Жура показує Корватові на дубові двері:

— Кафе «Пінґвін». Ти тут бував колись?

— Колись…

Його пам'ять розгортає ледь вибдяклу, ще не роздерту часом на окремі запахи, звуки, плями, ще подібну до панорамного сну, жовто-зелену світлину зали з дерев'яними панелями і шпалерами кольору свіжого пальмового листя. На столі — велетенська піца і горщики з окрошкою. А напроти — шатенка в чорній сукні, ЇЇ ледь скошені очі і губи: неспокійні, потріскані, припухлі від оральних надмірностей

шаленства…

Корват відганяє даліанське видиво відокремлених від обличчя, вставлених у прозору плівку минулого, губ; фронтально оглядає залу: багато відвідувачів, дві проститутки за кутовим столиком («Там, там ми тоді сиділи!» — знову йде в наступ пам'ять), цибата офіціантка зістрибує з барного табурета настільки вправно, що встигає задемонструвати і шляхетну взуту у «човник» стопу і смужку чорного бюстгальтера (бісектрису трикутного декольте).

— Коньяк в тебе палений? — питає її Жура.

Очі офіціантки вужчають. Атракційним порухом вона виймає з кишеньки блокнот, вигинає спину (окреслюються видовжені стегна) і спалахує відчуттям конкретного клієнта.

— Є найсправжнісінький Аlехаnder. Але він дорогий…

— А хіба я питав про ваші ціни?

— Вибачте, — посміхається офіціантка і обертається в бік бару. Бармен, отримавши від неї невловимий знак, ствердно хитає головою.

— Ось є для Вас вільний столик, — посмішка офіціантки яскравішає. — Меню я зараз вам покладу.

Корват і Жура сідають.

— Наразі замовимо піцу? — питає Вадим Борисович отримуючи меню. — Тут вони роблять непогану піцу «Бісмарк» називається.

— Коньяк Аlехаndеr, піца Віsmark, — смакує Корват назви. У нас так вийде ціла «континентальна вечеря». Один, нині вже спочилий у Бозі, російській літератор присвятив цьому словосполученню аж три довгі романи…

— Літератор! — розуміє Вадим Борисович. — Асоціації, гіперболи, метафори, цитати… Сидів би з нами тут нормальний бандит, мав би ти з ним довгі понятійні проблеми… — гортає меню. — Якщо ти літератор, то маєш бути хорошим психологом. От психолога мені якраз і потрібно.

— Якесь приватне дослідження?

— Майже.

— «Королівське м'ясо», «м'ясо по-мексиканськи», — вивчає перелік других страв Корват. — Забув! Тож ще триває піст…

Меню вщерть наповнене м'ясом.

Осеаnus Noх скоромного погріховіння.

— Я людина доросла (можна сказати: дуже доросла), ділова і прагматична, — визначає Вадим Борисович. — Ти, наскільки я бачу, теж дорослий, дечого досяг у цьому житті, і ми маємо вирішити з тобою сьогодні цю справу. З поїздкою за нашими жінками до Ізраїлю. Маємо вирішити тепер і остаточно… Мені тому потрібен добрий психолог, що хочу зрозуміти вчинки Анджели, щоб я знав: як і що робити. Може вона змінилась там, стала іншою. Певні моменти потрібно знати наперед, для оцінки ситуації. Інакше ми наштовхнемось на таке, чого не розуміємо, а часу для обмислювання, тим більше змін, вже не буде. Така поїздка — ніби десантна операція: має бути план місцевості і визначена мета, а під час десантування робитись все буде швидко, згідно з визначеним порядком денним. Інакше будемо мати великі неприємності з тамтешньою братвою. В нашому випадку має бути чіткий план, так би мовити, психологічної місцевості. Така собі програма мінімум, де все чітко враховано. Розумієш мене?

— Так.

Офіціантка ставить на стіл пляшку.

— Це не Аlехаndеr, — розглядає етикетку Жура, — це якийсь Аrtizan.

Він відкручує кришку з червоною корковою затичкою. Навіть на відстані Корват відчуває аромат. Коньячний аромат консервованого літнього полудня, застиглого спекою і комашиним дзиготінням над виноградниками південної долини.

— Пахне непогано, — констатує Жура. — Зрештою, я дуже сумніваюсь, що в нашому Станіславі є фірмовий Аlехаndеr-Меtаха. Кажуть, що жодної справжньої «метакси» Україна за останні десять років не купувала. А що тут написано… Ти французькою володієш?

— Les Тrois Сygnes. «Три лебеді», якщо не помиляюсь… Напевне, якийсь сертифікатний символ…

— Напевне… Ось вони тут навіть намальовані, ці лебеді. — Джура розвертає пляшку етикеткою до Корвата. — Колись був непоганий молдавський коньяк «Бєлий аїст». Коли я працював у комсомолі, це була найпопулярніша марка. А тепер «Бєлий аїст» — денатурат, фарбований чаєм… А що значить назва «Артізан»?

— Митець, робітник майстерні, крафтман, або щось таке.

— Бачиш, як вони, ці пінгвіни, тут вгадали! Ти — митець. І конина такої ж назви… За зустріч! — піднімає фужер Вадим Борисович.

Три лебеді дружно влітають Корватові у горлянку. Двохсотграмовий фужер пекучого густого питва легко (підозріло легко!) змиває його полуденні фармакологічні страхи. Він сам подивований такій жвавості.

— Як пожежник на суботнику! — сміється Жура. — Ти ж не квапся так. Ще ж розмовляти будемо. Про психологію… Ми будем долґо ґнать вєлосіпєд…

Корват якось відразу п'янішає. По Дєрібасовской надо ходіть постєпєнно. Він підморгує Журі:

— Психологією, кажете? No рroblem… Є такий давній тубільний анекдот. Сидить старий гуцул, пасе вівці, курить люльку. Аж бачить: виліта з ущелини здоровезний дракон і кричить: «На суботнік! На суботнік!» Гуцул хита головою, вийма з рота люльку і каже: «От клята тварюка, знов комсомольців сі нажерла!»

— Нормально! Видно, що ти — психолог, — знов сміється Вадим Борисович. — Я тобі про комсомол багато чого понараскажу, для твоїх романів. Чого там тільки не було!

— I небо в алмазах!

— Взути мене прагнеш?

— Я?… Та ж ні, аllоns dоns [33] . Жодним чином, — розводить руками найкращий друг реввоєнгакера, — слово «комсомолець» у даному типі (щоб не сказати, перепрошую на слові, топосі) висловлювання грає ролю роіntе аssаssіnе, тобто такої риски літературного твору, що є питомо згубною для його художньої вартості. Пхе, trouvaille 34 [34] …

— Вас, літераторів, важко зрозуміти, якісь ви занадто химерні, — погоджується з «trouvaille» Жура і зупиняє офіціантку широким владним жестом: