Мільйонери з порожніми кишенями - Берна Поль - Страница 26

— Одним менше! — тріумфував Рудик.

— Заберіть череваня! — гукнув Смішко.

— Номер другий! — оголосив диктор.

Він перевів стрілку хронометра на нуль і спитав те саме в худого, мов тріска, чолов'яги, який, бачилось, ще дужче зіщулився. Хронометр показав сто секунд, а він мовчав.

— Скажіть яку завгодно цифру! — посміхнувся сфінкс серед загального сміху.

— Сто літрів!

— Вибуваєте!

— Двома менше! — скрикнув Шарлюн — він аж тремтів, спостерігаючи цей незвичайний поєдинок.

Настала Філіпова черга. Шестеро лицарів затамували дух і мало не ткнулися носами в екран. Сфінкс ласкаво звернувся до наймолодшого фіналіста конкурсу й поставив йому те саме запитання. Хронометр зацокотів знову.

— Близько десяти тисяч літрів! — вигукнув упевнено Філіп. — Стільки ж уміщає цистерна ваговоза.

— Він з глузду спав! — простогнав уражений Фріске.

— Браво, юначе! — гукнув сфінкс. — Ви лишаєтесь на другий тур.

Злива оплесків прокотилася залою.

— Десять тисяч літрів! — проказав Рудик, повертаючись до Шарлюна. — Ти це знав?

— То все бридня! Хіба ж у моєму тілі вміститься десять тисяч літрів крові?

— Йолоп! — промовила Сандрін. — Йдеться про кількість крові, що її перепомповує серце. І то за цілу добу!

— Ану замовкніть, зараз відповідатиме здоровило.

— Оцей може влучити, — шепнув Смішко. — Він на взір тупак, але не варто покладатися на перше враження.

Здоровило за тридцять секунд дав точну відповідь: десять тисяч п'ятсот двадцять літрів. У залі засміялися.

Голомизько відповів зразу, як і Філіп. Бородань схибив і, ясна річ, вибув.

— Шкода, — промовив Рудик. — Він мені подобається.

Учений відповідав по-вченому, почавши з купи технічних подробиць. По ста двох секундах диктор нагадав:

— Швидше відповідайте! Наведіть остаточну цифру. Лекцію скінчите іншим разом.

Учений назвав правильну цифру на сто двадцятій секунді. Його вітали оплесками. Він лишився четвертим конкурентом. Сфінкс повернувсь до Філіпа:

— Ви згодні подвоїти?

— Так, — відповів Філіп.

— Ще б пак, — недобре всміхнувся Шарлюн. — З двома тисячами недалеко поїдеш.

— Друге запитання! — виголосив сфінкс. — Тепер трохи математики. Яке найбільше число, що його можна виразити трьома цифрами.

Тінь розгубленості промайнула в Філіпових очах, відтак він опанував себе.

— Дев'ятсот дев'яносто дев'ять! — підказав йому Смішко.

— Це не так легко, — промовив Шарлюн. — Таке нікчемне запитання — не що інше, як пастка.

Стрілка хронометра оббігла циферблат. Філіп одкрив нарешті рота:

— Це цифра дев'ять, піднесена до дев'ятого степеня, що його так само піднесено до дев'ятого степеня.

— Браво! — вигукнув сфінкс. — Ви виграли чотири тисячі франків.

Зала несамовито плескала в долоні.

— Для мене це китайська грамота, — признався Шарлюн. — Але нема чого казати — Філіп має в голові трохи лою.

— Дивіться на здоровила! — прошепотіла Сандрін.

Здоровило притьмом відповів, не змигнувши й оком. Голомизько ж вочевидь був лютий ворог математики. Він одкрив широкого рота, довго мовчав, а тоді ледь видушив: «Дев'ятсот дев'яносто дев'ять». Його духом виряджено з кабіни.

— Вже четвертий! — гукнув Смішко, мало не падаючи із стільця.

Вчений заходився просторікувати так само, як і перше.

— Ви ходите навколо відповіді околясом, — глузливо промовив сфінкс. — А стрілка тим часом обертається. Нагадую — лишилося двадцять секунд.

Учений з розчарованою міною сказав точну алгебраїчну формулу й забився в куток кабіни.

— У Філіпа лишилось тільки двоє суперників, — сказала Міке, ледве переводячи дух. — Ще одне невелике зусилля — і він звалить вченого та здоровила.

— Тримайся, Філіпе! — прошепотіли приятелі.

— Третє запитання! — мовив диктор до Філіпа. — Ви подвоюєте, юначе?

Філіп кивнув головою. — Чудово! Ну ж бо, скажіть мені результат математичної дії отаких цифр.

І він зразу написав на чорній, оберненій до глядачів таблиці, три дев'ятки на такий манір: [[9]9]9.

— Це неможливо! — гукнув Філіп, приголомшений.

— Ми пропали, — пробелькотіла Сандрін.

— Це таки пастка! — кинув Шарлюн.

Сфінкс жестом угамував гомін у залі й повернувся до Філіпа.

— Ваша правда! — об'явив він. — Але скажіть, чому саме неможливо?

Філіп тепер щиро сміявся в своїй кабіні.

— Дуже просто, — відповів він. — Ця дія дала б триста сімдесят мільйонів цифр. Ціле життя довелось би їх писати або проказувати…

Злива «браво!» вітала цю відповідь.

— Ви виграли вісім тисяч франків, — промовив сфінкс. — Ну, далі!

Здоровило й цього разу не схибив, але загаявся з відповіддю на півтори хвилини. Здавалось, він розгубився і вже не був такий певний себе, його теж привітали оплесками.

Настала черга базіки-вченого. Він, бачилося, й трохи не збентежився і враз відважно почав:

— 387. 420. 489. 872. 518. 229. 341. 117. 765. 675. 688. 981…

За дві хвилини пролунав гонг, — і вчений вибув з гри. Глядачі реготали.

— Ви добре почали, — безжально мовив сфінкс. — Але, зважаючи на ваш вік, не встигнете скінчити до самої смерті. Тож раджу вам міркувати проворніше.

— Заберіть ученого! — гукнув Смішко.

— Ну, далі! — пробурчав Шарлюн, кинувши лютим оком на здоровила.

— Ви згодні подвоїти ставку? — спитав сфінкс у Філіпа.

— Згоден!

— Тепер трохи історії…

Лицарі, тісно притулившись одне до одного перед телевізором, нічого не бачили й не чули довкола. Душею вони були вкупі з Філіпом, шанси котрого зростали від запитання до запитання, кожне з яких могло проте вибити його з сідла.

Хвилин із десять Філіп мужньо відбивав підступні атаки усміхненого сфінкса. Він не схибив жодного разу. Здоровило теж тримався, але згубив уже свою незворушність, і його грубе, плескате обличчя залисніло потом, Філіп був нервовіший, імпульсивніший, кожне запитання било його ніби електричним струмом. На щастя, незабаром він з полегкістю осміхнувся, і лицарям одлягло від серця.

— Виграли двісті п'ятдесят шість тисяч франків! — оголосив сфінкс після восьмого запитання. — Згодні подвоїти?

— Подвоюй! — заволали лицарі, тупаючи ногами.

— Подвоюю! — відповів Філіп, начебто їх почувши.

Сфінкс знав, з ким мав до діла. За два роки цієї гри він допевнився — десь на двадцятій хвилині в суперників щоразу з надмірної напруги макітриться голова, і найбезглуздіші запитання заганяють їх у глухий кут.

І він спитав:

— Де сіють клобук, у горах чи на долинах, на піску чи на грунті?

Філіпові очі широко розкрилися. Якусь мить здавалось — земля захиталася йому під ногами. Хронометр одцокав п'ятдесят, сто секунд. Глядачам у кав'ярні Вьє забило дух.

— Клобук, — прошепотіла Сандрін. — У кожному разі, він у нас не росте…

Аж ось Філіпове лице проясніло: йому сяйнула думка.

— Клобук — не рослина! — мовив він обурено. — Це чернечий одяг з каптуром.[17]

— Виграли п'ятсот дванадцять тисяч франків! — гукнув сфінкс. — Ще один тур, і мільйон — ваш. Розляглися шалені оплески.

— П'ятсот дванадцять тисяч франків! — повторив Шарлюн. — Це майже стільки, скільки нам треба, а решту можемо навіть настарцювати! Могікани врятовані!

— Ще ні! — зітхнув Рудик. — Якби Філіп не подвоїв в наступному турі…

— Далі! — гукнув сфінкс.

Він підійшов до кабіни, де сидів геть упрілий здоровило.

— Скажіть нам, любий мосьє, де сіють клобук? — спитав він якнайлюб'язніше. — На долинах чи в горах? На піску чи на грунті?

Здоровило й гадки про те не мав. Цей таємничий клобук якось випав з його енциклопедичних розвідок. І він навмання мовив:

— І на грунті, й на піску, з березня по вересень.

— Вибуваєте! — невмолимо гукнув сфінкс.

— Заберіть здоровила! — закричали хором шестеро лицарів.

— Чи ви нарешті замовкнете? — гукнув мосьє Вьє, заглядаючи в двері.

Філіп у своїй скляній кабіні на порожній сцені здавався дуже самотнім і ще тендітнішим, як завше.