Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Срібне молоко - Шевчук Валерий Александрович - Страница 39
Тоді отаман пошепотівся зі свідками і видав декрета, що його й проголосив:
– Запобігаючи, щоб у селі Одудячому не множилося лихого порубства і щоб Ганна Дударчучиха та дяк Григорій Комарницький були од злого повстягнені і надалі до спросности не вдавалися, наказуємо обох значною публікою, тобто стовповим в'язанням, скарати з публічним биттям, яке має учинити потерпілий Максим Дударчук при заплаченні вини належитої панської та урядової. А дяка, окрім того, після карання закопати по пахви при дорозі із села, де стоятиме, поки знайдеться спочутлива душа, котра його із землі вигребе й відпустить на всі чотири сторони.
– Але ж, панове, – змолився дяк, – не маю чим платити вини, неімучим бувши!
– Заплачу за нього я! – твердо сказала Ганна. – Бо він своє діло вчинив справно, і сердя до нього не маю.
І поки все це відбувалося, в покій, у якому відбувався суд, налилося вже стільки світла, що зуби в присутніх побіліли, а очі з чорних стали ясно-сірі, за винятком Ганни, в якої чорними так і залишилися. І всі на хвилю завмерли, ніби впали у мертву хвилину, і зробилися сонні й байдужі, а мали обличчя брезькі й ніби пориті, хоча ті лиця по-своєму й залишалися пласкими. Але одежа стала відновлювати попередні барви, отож усе перестало розкладатися на біле й чорне, а віднайшло властиву собі різнобарвність. А що дяк напустив у простір тютюнового диму, то той видався передранковим серпанком, котрий перед тим, як зійде сонце, окутує й пригортає траву, кущі, бур'яни та дерева. І вони всі в тому диму й у тому світлі цілком подобали на такі кущі чи дерева. «Яворові люди, – кволо подумав дяк Григорій Комарницький, – ось що воно таке!» При тому щодо себе твердо вже знав: він не яворовий.
– Гаразд! – першим вийшов з оціпеніння отаман. – Щоб не було проволоки, ходімо на майдан, і нехай Максим виконає екзекуцію.
Максима разом із ними не було, ніхто по нього не послав, як і по інших членів суду, і дяк утомленим та посірілим – бо отуманеним – мозком спогадав: як же той Максим довідається, що йому треба буде чинити екзекуцію? А ще подумав: добре, що їх битимуть у поранок, люди після нічних співів та гулів потомилися і тепер, напевне, хропуть по своїх хатах, отож оганьблення вони з Ганною дістануть, але не цілком публічне. Від цього йому трохи полегшало, і він уперше пильно позирнув на Ганну, бо доти оминав її зором, ніби придивився, чи й у неї посіріли від ранку очі. Ганна сиділа нерушно, ніби занурившись у себе, була вже не першої молодости, але краса не покинула її обличчя. Більше, лице те по-особливому розцвіло, при тому аж так, що дяк задоволено відзначив: хоча й був зловлений у гріху, але в красі не одурився, а тому й постраждати не буде так кривдно. І вони рушили з хати, а коли дяк спинився на ґанку, то побачив, що все топилось у м'яких колихливих хвилях, повітря освіжіло, стало соковите і напрочуд прозоре, хоч по землі й над нею і поколихувалися, і помахували сиві хвости. Але там, на небі, куди й звернув погляд Комарницький, уже відбувалося щоденне таїнство народження великого світила; всі хмарки, що там скупчилися, засвітилися й рівно, тепло палали, від чого на овид лягла жовтожара смуга: здавалося, саме від неї й розтікалося те світло. Отаман ішов, важко топлячи в куряві чоботи, попереду, за ним – він, дяк, за дяком – Ганна, а ззаду, як сторожа, – Юрко, Федір та третій осавулець. Усі топтали пиляку, але від ранкової роси вона стужавіла й не диміла. І ще здаля побачив дяк майдан, а на ньому, посередині, вкопаного стовпа, а довкола, власне, з одного і з другого боку, стояло дві юрби: одна, як пізнав наблизившись, чоловіча, а друга – жіноча, але втонули в цілковитій тиші, позавмиравши, отож випадало, що про екзекуцію в якийсь спосіб були сповіщені, а тим більше Максим, котрий стояв біля ганебного стовпа, звільна обіпершись на бучка і зовсім у їхній бік не дивлячись. І тоді пізнав дяк Григорій Комарницький, що пригода його – зовсім не пригода, а якась відома всім частка незнайомого йому дійства чи звичаю, де все стале й наперед визначене і де всі знають, що буде по тому чи перед тим. Коли ж так, то подібне, очевидячки, в цьому дивному селі не раз відбувалося: можливо, й попередній перед ним дяк пройшов тут таку екзекуцію, тільки він, Григорій, аж такий був дурний, що про те не зумів здогадатися.
Тим часом їх прив'язали до стовпа, поставивши по різні боки, але так, що стояли обличчям до обличчя – дяк і Ганна – з оголеними спинами, бо перед цим наказали до половини оголитися, і Ганнині перса виявилися такі великі, що торкалися дякових грудей, і так учинилося їхнє останнє тілесне поєднання, щоправда, переділене стовпом. Відтак Максим Дударчук зворухнувся, взяв дубчака навперейми й згукнув гостро:
– Не я б'ю, а моя ураза вас б'є! – і вдарив дяка так, що в нього перед очима застрибали обличчя цих яворових людей, і червона, а не жовтожара смуга на окоємі, і дорога, що текла до тієї смуги, і задимлені хвостаті поля, що починалися за хатами, і самі хати. Але не закричав, тільки прикусив губу. В цей час Максим ударив Ганну, й вона не закричала, тільки побачив Комарницький, що її чорні очі розрослися на півобличчя й закипіли, як смоляні. А коли це сталося, чоловіки витягли з-за пазух дудки й заграли, заскімлили, а жінки й дівчата знову зладжено заспівали про яворових людей, які не пускають перехожих через свої мости.
Тоді вдруге опустився на дякову спину бучок, але сильніше, і дяк не витримав і закричав просто в наставлене до нього Ганнине обличчя, аж відвернулася, бо заслинив їй видочка. Вдруге вдарено і її, але не кричала, тільки засміялася вискуче, ніби прийняла солодку ласку. Відтак Максимовий бучок загуляв по їхніх спинах знову і знову, дяк репетував уже не стримуючись, і так само не стримуючись реготала Ганна. А дуди лили в освітлений першими променями сонця простір якусь тужливо-несвітську мелодію, а жіночі голоси стали такі високі й чудові, ніби сягали неба, а ще нездоланно гострі, бо ранили дяка так само, як Максимові бучки, відтак дяк захарчав і почав падати в чорну прірву, знепритомнівши, а насправді безсило звісившись на линвицях.
Бити перестали, зникла музика, затих спів, а може, все те продовжувало лунати, але дяк у нетямі того не чув, а тільки те, що на нього вилили цебро крижаної води, від чого миттю отямився й уздрів перед собою не Ганнине скорчене від реготу обличчя, а таки небо, ясне й синє, в якому і втопив знетямлений зір.
Його взяли під пахви і звели, якісь лагідні руки натягували на нього сорочку, тілом дяковим бив дріж, а в очі вдарило раптом м'яким і лагідним промінням.
– Зможеш іти сам? – спитав отаман, бо Григорій стояв похитуючись, ніби його гойдав, геть-но порожнього й висохлого, вітер.
– Відпустіть мене, люди, – прожебонів, роззираючись і не мігши затримати зору на жодному з облич, що плавали й пострибували навдокіл. – Відпустіть, і заприсягнуся, що більше ніколи не завітаю до вашого села.
– А ми тебе й не присудили до кари на горло, – черство сказав отаман. – Хай тебе відпустить той, котрий пожаліє й помилує, а ми тільки виконуємо декрета.
Отож Юрко Дудар і Федір Дудчак узяли дяка під руки й повели між двома рядами розставлених людей, а попереду так само важко опускав у згуслу куряву чоботи поважний і незворушний отаман. Ззаду ступав третій осавулець, а за ними охочі з людей, а охочими виявилися всі, окрім Максима та Ганни, які залишилися на майдані, причому Ганна зовсім не виглядала важко побитою, а щось весело говорила до свого чоловіка, той же так само весело скалив до неї зуби. Дяк це побачив краєм ока, коли спробував озирнутися, й поволікся дорогою чи, може, його поволокли, і він більше дивився на власні ноги, аніж навдокіл. А ті ноги йшли, перечіплюючись, хоча дорога рівна, зачіпали куряву, і та вже й диміти починала, огортаючи його босі ноги сивим борошном.
Так його вивели із села, тоді Юрко та Федір узяли до рук, перед тим поплювавшйна долоні, рискалі. Юрба яворових людей знову розділилася: чоловіки заграли, а жінки заспівали; дяк же, сидячи в траві, безтямно витяг люльку, набив тютюнцем і кволо випустив із себе дим, але так, що більше того диму залишалось у ньому, аніж виходило, а що виходило лишень ледь-ледь, то з рота витікала тільки легенька струмка.
- Предыдущая
- 39/48
- Следующая