Смертна ніч - Азимов Айзек - Страница 5

— Як ти, Манделе, міг дозволити, щоб такий винахід залишався власністю ексцентричної особи? Знання у нього в разі потреби слід було відібрати Психічним Зондом.

— Це його вбило б, — запротестував Мандел.

Але Ерт уже ні на що не зважав. Він хитався взад-вперед, міцно притиснувши руки до щік.

— Передача маси! Єдиний порядний спосіб, яким повинна подорожувати цивілізована людина. Єдиний можливий спосіб. Єдино мислимий спосіб. Якби я тільки знав! Якби я міг бути там! Але ж цей готель аж за тридцять миль звідси.

Райджер, який слухав, не приховуючи роздратованості на своєму обличчі, нарешті не витримав:

— Наскільки мені відомо, звідси є пряме сполучення просто з Конвент-Холлом. Туди можна дістатися за десять хвилин.

Ерт закляк і дивно поглянув на Райджера. Його щоки почали надиматися. Він зірвався на ноги й прожогом вискочив з кімнати.

— Що з ним у біса стряслося? — здивувався Райджер.

— Хай йому чорт! — пробурмотів Мандел. — Мені слід було попередити вас.

— Про що?

— Доктор Ерт не користується ніякими транспортними засобами. Невротична фобія. Він пересувається виключно пішки.

Каунас обвів напівосвітлену кімнату спантеличеним поглядом.

— Але ж він екстратеролог, чи не так? Знавець форм життя на інших планетах?

Тальяферро підвівся, підійшов до моделі нашої Галактики, приваблений внутрішнім сяйвом зоряних систем. Йому ще не доводилося бачити Галактичний Диск у такому масштабі і в такому детальному виконанні.

— Так, він екстратеролог, — сказав Мандел, — але ніколи не був на жодній з досліджуваних планет і ніколи не побуває. Я сумніваюся, щоб за останніх тридцять років він хоч раз побував далі як за милю від цієї кімнати.

Райджер розреготався.

— Може, вам це видається смішним, — сердито спалахнув Мандел, — але я радив би добирати слів у розмові з доктором Ертом.

За якусь хвилинку знову з’явився Ерт.

— Прошу мені вибачити, панове, — пошепки сказав він. — А тепер можемо взятися до нашої проблеми. Може, хтось із вас надумав зізнатися?

Губи Тальяферро саркастично скривилися. Цей опецькуватий, ув’язнений у власній квартирі екстратеролог не такий уже й грізний навіть на вигляд, аби змусити будь-кого зізнатися. Зрештою, обійдеться й без талантів цього детектива, якщо він взагалі їх має.

— Докторе Ерт, — запитав Тальяферро, — ви маєте зв’язки з поліцією?

Неприховане самовдоволення, здавалося, розпливлося на рум’яному обличчі Ерта.

— Офіційно зв’язків з поліцією я не підтримую, докторе Тальяферро, але наші неофіційні взаємини вельми плідні.

— В такому разі поділюся з вами деякою інформацією, яку ви зможете передати поліції.

Ерт мовчки втягнув черево і смикнув за полу своєї сорочки. Пола вилізла із штанів, а Ерт повільно протер нею скельця окулярів. Лише повністю упоравшись з цією процедурою й ретельно насадивши окуляри знову на ніс, він урешті запитав:

— І чим саме ви збираєтесь поділитися?

— Я назву вам ім’я присутнього під час смерті Вільєрса, того, хто перезняв його доповідь.

— Ви розгадали цю таємницю?

— Я обмірковував її цілий день. Сподіваюся, що докопався. — Тальяферро, здавалося, насолоджувався ефектом від своїх слів.

— Отже?

Тальяферро глибоко вдихнув. Справа мала бути нелегкою, хоч він готувався до цього вже кілька годин.

— У всьому, безсумнівно, винен, — сказав він, — доктор Х’юберт Мандел.

Мандел втупився у Тальяферро, важко дихаючи від раптового обурення.

— Послухайте, докторе, — голосно почав він, — якщо ви маєте хоч будь-яку підставу для такого безглуздого…

Тенор Ерта птахом впурхнув у паузу:

— Нехай каже, Х’юберте, вислухаймо його. Ти ж підозрюєш його, і ніхто не має права заборонити йому підозрювати тебе.

Мандел сердито замовк.

Тальяферро, не дозволяючи своєму голосові затинатися, повів далі:

— Це, докторе Ерт, навіть важко назвати підозрою. Докази абсолютно очевидні. Четверо нас знали про передачу маси, але тільки один з нас — доктор Мандел — був очевидцем досліду. Тільки він знав, що метод реальний. Тільки він знав, що доповідь на цю тему дійсно існує. Трьом з нас було лише відомо, що. Вільєрс у більшій або меншій мірі неврівноважена людина. Звісно, ми могли припустити, що він дійсно винайшов метод передачі. Тому й відвідали Вільєрса об одинадцятій, гадаю, щоб переконатися в цьому, хоч прямо ніхто з нас так не казав. Але під час візиту він поводив себе ще гірше, ніж звичайно. Просто як божевільний.

Зважте, що фахова обізнаність, отже, і мотиви переважають у доктора Мандела. Тепер, докторе Ерт, уявіть собі таке. Той, хто був у Вільєрса опівночі, бачив, як у нього почалася агонія, і копіював його доповідь сканером (не будемо поки називати імен), мав би страшенно перелякатися, побачивши, що Вільєрс явно повертається до життя й навіть намагається подзвонити по телефону. Тоді наш злочинець, впавши у паніку, усвідомлює одну річ: треба позбутися речових доказів злочину.

Йому треба було сховати непроявлену плівку з доповіддю, й слід було зробити це так, щоб ніхто її не знайшов і щоб згодом, коли він опиниться поза підозрою, знову забрати плівку. Віконний карниз видався йому тим, що треба. Він швиденько відчинив вікно, поклав плівку надворі і покинув кімнату. Тепер, хай би навіть Вільєрс вижив або ж телефонний дзвінок досяг мети, то залишається лише голослівна заява Вільєрса, а переконати всіх, що це лише маячня людини з хворобливою уявою, було б неважко.

Тальяферро замовк з почуттям, схожим на тріумф: тут було важко щось заперечити.

Венделл Ерт увесь час позиркував на нього і підбивав великими пальцями складених на череві рук висмикнутий перед сорочки.

— А суть цього всього? — врешті озвався він.

— Суть полягає в тому, що вікно відчинили й плівку поклали у відкритому просторі. Так от, Райджер десять років провів на Церері, Каунас — на Меркурії, я — на Місяці, і це все за винятком коротеньких відлучок, яких було не так багато. Вчора ми кілька разів скаржилися один одному, як важко знову акліматизуватися на Землі.

Всі ми працюємо на об’єктах у безповітряному просторі. Назовні ніколи не виходимо без скафандрів. Опинитися без них у незамкненому просторі для нас є немислимим. Ніхто з нас не відчинив би вікна без гострого внутрішнього опору. А ось доктор Мандел постійно живе на Землі. Для нього відчинити вікно є лише справою невеличкого фізичного зусилля. Отже, він міг це зробити. Ми ж не могли. Ergo, це зробив він.

Тальяферро сів і злегка посміхнувся.

— Клянуся Космосом, так воно й було! — з ентузіазмом вигукнув Райджер.

— І зовсім не так! — прокричав у відповідь Мандел напівпідвівшись, ніби збирався кинутись на Тальяферро. — Я заперечую всю цю жалюгідну вигадку. А як бути з тим, що я маю запис телефонного дзвінка Вільєрса? Там є слово «однокурсник». Вся стрічка незаперечно доводить…

— Вільєрс був при смерті, — перебив його Тальяферро. — Більшості із сказаного, як ви самі згадували, не розібрати. Тому я питаю вас, докторе Мандел, навіть не чувши запису, чи правда, що голос Вільєрса був спотворений до невпізнанності?

— Так, — спантеличено відповів Мандел.

— Я певен, що так. Немає рації не припускати в такому разі, що ви могли заздалегідь сфабрикувати стрічку разом з тим клятим словом «однокурсник»…

— Боже милий, — не втримався Мандел, — та звідки я міг знати, що на Симпозіумі є однокурсники Вільєрса? Звідки міг я довідатися, що їм відомо про передачу маси?

— Вільєрс міг розповісти вам. Гадаю, що так і було.

— Слухайте, — сказав Мандел, — ви бачили Вільєрса живим об одинадцятій. Медичний експерт, оглянувши тіло Вільєрса одразу ж після третьої години ночі, дійшов до висновку, що смерть настала щонайменше на дві години раніше. Це не підлягає сумніву. Отже, Вільєрс помер між двадцять третьою і першою годинами. Минулого вечора я був на вечірній конференції. Щонайменше десяток очевидців засвідчить місце мого перебування за кілька миль від готелю між 22.00 і 2.00. Неупередженість кожного з них поза всякими сумнівами. Цього вам вистачить?