Сонячна машина - Винниченко Владимир Кирилович - Страница 37

Доктор Рудольф часом аж до ночi засиджується в бiблiотецi за газетами.

Париж танцює. Не карманьйолу й не бiскаю, о нi! Новий танець — планетарного миру.

Париж дасть землi нову, безкровну, свiтову революцiю.

Гей, земле, чуєш? Радiєш? Отож-то!

А тут же й iнша гримаса. Земле, начувайся: чуєш гуркiт величезного кiстяка — смертi? В Парижi танцюють танок великого знищення людей.

Ах, цi милi газети! Наче рiзнофарбнi скла береш i дивишся крiзь них на свiт.

Ось рожеве скло Таке поважне, офiцiозне, товстелезне.

«Всесвiтнiй Конгрес у Парижi! З'їзд прем!єрiв усього свiту! Єдина Республiка землi! Вiчний мир!»

I все таке рожеве рожеве, поважно нiжне, соромливо радiсне. Париж, Лондон, Нью-Йорк, Берлiн, Токiо, всi зморшки земної кори, всi її нарости, всi пiдземнi и надземнi каторги, все рожево, невинно, офiцiозно посмiхається. Кiнець стражданню, кiнець кровопроливанню, кiнець ворожнечi народiв, На землi мир i в чоловiцiх благоволенiє!

А от червоне. (Американське).

«Зоря золотого вiку Людства! Народи вирiшують свою долю? На порозi нової епохи! Пришестя месiї!»

I все палає червоним захватом, вогневою радiстю. Криваво, бурно, екстатично, ультрарекламно! Париж, Лондон, Нью-Йорк, Берлiн, Токiо, всi великi й малi ковбанi людського страждання, всi закапелки глупоти, всi тисячолiтнi гори забобонiв, обману, ненавистi, — все вкрите радiсним, вогневим, червоним ентузiазмом.

Але ж на другому кiнцi лиця людства раптом хмура, страшна гримаса. Японське скло, синє, понуре, грiзне!

«Новий похiд Заходу на Схiд! На порозi величезного нещастя людськостi! Схiд не буде колонiєю Заходу! Геть облуднi конгреси!»

I все — темне, принишкле, само сонце дивиться тьмяно, загрозливо. всяка радiсть — зморщена, задимлена, засинена безнадiйнiстю.

Париж, Нью-Йорк танцюють планетарний танок миру, а Токiо, Пекiн грiзно вимахують старою зброєю недобре зв'язаних рабiв Вони не хочуть бути краще зв'язаними. Хе, косоокi вiльнолюби!

Але Париж, проте, готується й танцює. Через тиждень Конгрес! На всiх вулицях будують арки, — там будуть проходити народи землi. (Парижани поки що пiд ними танцюють бiскаюi).

Конгрес через два днi! Арки iлюмiнованi! Повбиранi квiтками з усього свiту! Палац Свiтового Миру (старенький люксембурзький палац) щовечора горить усiма нацiональними вогнями всiх держав, нацiй i племен свiту. Вогнi, танцi, смiх, крики, алкоголь i поцiлунки не сходять до ранку з вулиць Парижа! Вiн кричить усiма мовами землi, вiн одягнений у всi фарби планети, вiн — свiтовий омнеїзм!

Нi, полiтика — це надзвичайно втiшна штука. Наука в порiвняннi з нею просто маленьке, поганеньке скло. А це брильянт, що одсвiчує тобi всiма фарбами, всiма вогнями. Одну й ту саму рiч ти можеш побачити в найрiзнiшому освiтленнi, в найрiзнiших лiнiях, обрисах I то в найщирiших, переконаних, справжнiх фарбах!

А скiльки вiдтiнкiв навiть в однiй i тiй самiй фарбi!

«Пролетарiат усього свiту повинен пiддержати цю останню акцiю свiтової буржуазiї! Капiталiзм у Парижi сам копає собi могилу. Париж для старого свпу є необхiднiсть, неминуча ло гiка, останнiй штрих для переходу до нового свiту! Хай живе Париж!»

«Пролетарiат усьою свiту повинен берегтися! Капiталiзм у Парижi куь новi ланцюги на працюючi класи Єдина Респуб лiка Землi й єднiсть капiталiстiв! Париж є загроза всьому свiтовi. Геть Париж!»

«Пролетарiат усього свiту повинен серйозно розважити над поставленою проблемою. Роззброєння свiту — вiчнi домагання працюючих. Розумiється, всяка армiя повинна бути скасова на. I геть i не геть Париж!»

Нi, це знаменита рiч — ця полiтика! Доктор Рудольф стра шенно нею цiкавиться. Щовечора вiн неодмiнно дивиться в ус; скла на Берлiн, Лондон, Париж.

Але вдень, щiльно позапинавши долiшнi завiски на вели чезних оранжерейних вiкнах, попихкуючи через верхню губу пiсеньками, щохвилини витираючи пiт великим рушником, вiн працює. Тодi вiн про полiтику не має змоги думати. Конгрес у Парижi, безумовно, важна рiч, але тiльки ввечерi. Тодi так пишно, так наввипередки горять на аеростатах i хмарах прокламацiї. На стiнах миготять радiоекрани вулиць Парижа, демонстрацiй пролетарiату всоого свiту за i проти Парижа, першi делегати перед Палацом Свiтового Миру.

Радiорупори на палацах i по скверах громовими гунявими голосами вигукують промови, iнтерв'ю цих великих осiб.

От вiн часом заходить до Макса. Вечорами цей чудачина переважно дома сидить. Вiн пише книгу про красу. О нi, не про гiмалайську красу. Трошки про iншу. Про брудну, негарну, непомiтну, буденну, зацьковану, закривавлену, замучену — велику красу. Про ту красу, яка сама лiвою рукою забиває цвях на правiй руцi свого розп'яття, не дивлячись нi в дзеркало, нi в iсторiю, i яка одним пiдставляє лiву щоку, а другим — кулак у зуби.

От про яку красу пише книгу Макс вечорами, коли розпалене спекою небо й камiнь Берлiна шугають i пашать духотою, коли залiзнобетоновi будинки потiють i зорi клiпають од крику й блиску реклам про Свiтовий Конгрес.

Макс не може спокiйно говорити про цю всесвiтню подiю Свiтовий Конгрес? Це та бутафорiя, яку подихаюча буржуазiя з такою помпою будує собi перед загином? Конгрес Миру, який рiшатиме всесвiтню вiйну? Тiльки слинявi соцiал-демократи ще здатнi щиро бути дурнями й вiрити в цю цинiчну комедiю. Конгрес, на якому захiдний iмперiалiзм, що задихається вiд самого себе, має схопити за голову схiдний? У цьому є наближення соцiалiзму? Га? Чи в тому, що буржуазiя добалакається до способiв навiки обеззброїти пролетарiат? Га?

Це вже зовсiм чорне скло. Чорно кривава гримаса без тiнi рожевостi.

«Народи вирiшують свою долю»

Ах, нахабнi Ах, цинiки! Ах, соцiал-демократичнi йолопи, як вони вуха порозпускали! А хто ж то в вiллi французького короля, банкiра Фуж!є, диктує всiм прем!єрам свiту ту «волю народiв»! О, то собi невеличке приватне зiбрання. От собi, знаєте, позлiталися з рiзних країн. Заходу приятелi й друзi та спочивають на березi зеленого бретонського моря. Зовсiм собi приватна невеличка, але чесна компанiйка, серед яких Уїллем Брайтян, нафтяний король Америки, Азiї й Європи; брати Фуж!є, королi Францiї, Фрiдрiх Мертенс, король Нiмеччини; англiйськi королi й магнати. Всього душ тридцять. Дурниця. Вони абсолютно не мають нiякiсiнького вiдношення до Конгресу. Вони — не депутати парламентiв, не мiнiстри, не голови комiсiй, не президенти держав. Просто собi нiщо, нулi. I приватнi знайомi. Катаються на яхтах, купаються, одне слово, одпочивають. I хiба що часом побалакають мiж собою про те та це, а мiж iншим i про Конгрес. А потiм iз делегацiями. I дивись, яка кумедна рiч усе, що говорять мiж собою отi нулi, приватнi знайомi, все те дивом якимсь у всiх промовах на Конгресi що до слова повторяється Якi чулi «народи» до своїх приватних пророкiв. Га?

А ще цiкавiше, що в горах Швейцарiї, в затишному шале, з якого видно шапку Монблану, зiбралася собi друга невеличка, але також чесна й цiлком приватна компанiйка з Японiї, Китаю, Iндiї, Австралiї, Африки. А на чолi її стоїть король бавовняних плантацiй Японiї, Китаю й Iндiї з островами. Японець, крихiтний японець Кутуяма, i так само компанiйка ця нi в що не втручається, самi їхнi народи рiшають свою долю, а вони тiльки так собi теж приватне часом побалакають iз своїми делегацiями. Але в схiдних народiв виявляється також велика чулiсть до приватних розмов своїх королiв. Вони також до слова повторюють швейцарськi балачки.

От яка дивна iсторiя!

А ще знаменитiше, що цi приватнi компанiйки охороняє така непролазна зона шпигiв, жандарiв, полiцiї й вiйська, що за десять кiлометрiв до них не можна наблизитись чоловiковi з чужого мiста. Га? Цiкаво?

Ах, йолопи, ах, зрадники, пiдлизи, розпусники!

А Берлiн горить, миготить, гуркоче, пашить нiчною спекою. А там десь, за Берлiном, є старий, тихий, зачучверiлий сад. I в тому саду нема нi свiтових конгресiв, нi пiдлиз i розпусникiв, нi рупорiв i екранiв iз залами Палацу Миру, з ораторами, з знаменитостями, юрбами, овацiями, арками й парадами. Там тихо й самотньо. Там є тиха робiтнч, де ранiше жили квiти. Тепер там живе те, вiд чого гаснуть усi екрани, конгреси, чеснi компанiйки, розпусники, вiд чого душа холоне тривожним болем сумнiву й несмiлої радостi. Там, у тому саду, є ще. Нi, там бiльш нiчого нема.