Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Повернення з зірок - Лем Станислав - Страница 7
— Кінець кінцем ми мало знаємо одне одного, — сказала вона.
Схоже було, що так вона почуває себе вільніше. Посміхнулася. Часом виглядала дуже гарною, особливо коли мружила очі, а нижня губа, відкриваючись, оголювала білі зуби. В обличчі у неї було щось єгипетське. Єгипетська красуня. Чорне волосся. Більш ніж чорне. А коли стягла з плечей пухнасте вбрання, я побачив, що вона взагалі не така вже й худа, як це мені спочатку здалося. Але чому вона це зробила? Чи це щось означало?… Вона промовила:
— Ти хотів щось розповісти.
— Так, — відповів я і відчув хвилювання, ніби від моїх слів залежало бозна-що. — Я… був пілотом. Останній раз був тут… не злякаєшся?
— Ні. Кажи.
Її очі заблищали.
— Сто двадцять сім років тому. Тоді мені було тридцять років. Експедиція… Я був пілотом, у польоті до Фомальгауту. Це значить двадцять три світлових роки. Ми летіли туди й назад — сто двадцять сім років за земним часом і десять — за корабельним. Чотири дні тому повернулись… «Прометей» — мій корабель — залишився на Місяці. Звідти я прибув сьогодні. Оце й усе.
Вона дивилась на мене. Мовчала, її губи сіпнулись, розтулилися, стулилися знову. Що було в її очах? Здивування? Розпач? Страх?
— Чому ти нічого не говориш? — не витримав я. Кашлянув.
— То… скільки ж тобі насправді років?
Я примусив себе посміхнутися. Це була вимушена посмішка.
— Що значить — насправді? Біологічних — сорок, а за земним часом — сто п’ятдесят сім…
Довга мовчанка і раптом:
— А жінки там були?
— Зачекай-но, — сказав я. — У тебе є що-небудь випити?
— Що ти маєш на увазі?
— Що-небудь міцне. Алкоголь… чи його вже не п’ють?
— Дуже рідко… — відповіла вона зовсім тихо, ніби думала про щось інше. Руки її безвольно звисали і торкалися металевої блакиті сукні.
— Я тобі дам… ангехену. Хочеш? Ах, правда, ти ж не знаєш, що це таке.
— Ні, не знаю, — відповів я з несподіваною злістю. Вона підійшла до бару й повернулася з невеликою пузатою пляшкою. Налила мені. Там був алкоголь — небагато, було щось іще, з своєрідним терпким присмаком.
— Не гнівайся, — сказав я, вихиливши кухоль і наливши собі вдруге.
— Я не гніваюсь. Ти не відповів мені. Може, не хочеш?
— Чому ні? Скажу. Нас було всього двадцять три чоловіка на двох повітряних кораблях. Другий — то «Улісс». По п’ять пілотів, решта — вчені. Зовсім не було там жінок.
— Чому?
— Через дітей, — пояснив я. — Не можна возити дітей на таких кораблях, а коли б навіть і можна було, ніхто б не схотів їх брати. Раніше ніж в тридцять років не полетиш. Треба закінчити два факультети плюс чотири роки тренувань — усього дванадцять років. Одним словом, тридцятирічні жінки, як правило, мають дітей. Були ще й інші міркування.
— А ти? — запитала вона.
— Я був неодруженим. Вибирали неодружених, звичайно, добровольців.
— Ти хотів…
— Так. Звичайно.
— І не…
Замовкла. Я знав, що вона хотіла сказати, й мовчав.
— Це, мабуть, дуже страшно… отак повернутися… — сказала вона майже пошепки й здригнулася. Раптом глянула на мене, щоки її вкрилися густим рум’янцем.
— Слухай-но, те, що я говорила раніше, було просто жартом. Насправді ж…
— Про тих сто років?
— Так. Я сказала це, аби щось сказати. Це не мало…
— Та годі тобі, — буркнув я. — Ще трохи розмов про це — і я справді відчую цей вік.
Вона мовчала. Я примусив себе не дивитись на неї. В тій іншій, неіснуючій кімнаті за склом величезна чоловіча голова беззвучно співала; я бачив, як тремтіла від напруження темно-червона шия, бачив спітнілі щоки, все обличчя, яке похитувалося в нечутному ритмі.
— Що ти робитимеш далі? — тихо запитала вона.
— Не знаю. Ще не знаю.
— У тебе немає жодних планів?
— Ні. У мене є трохи… ну, премія така. За весь цей час. Коли ми відлітали, в банку було покладено на моє ім’я… не знаю навіть скільки. Нічого не знаю. Слухай, що це таке — кавут?
— Кавута? — поправила вона… — Це… такі заняття, пластування — нічого особливого, але з часом можна дістатися до реалю…
— Стривай… то що ти, власне, робиш?
— Пласт, ну хіба ти не знаєш, що це таке?
— Ні.
— Як би тобі… просто, там роблять сукні, взагалі одяг, усе…
— Кравецтво?
— Що це значить?
— Шиєш щось?
— Не розумію.
— О небо, чорне й блакитне! Проектуєш моделі одягу?
— Ну… так, у певному розумінні. Не проектую, а роблю.
Я облишив цю тему.
— А що таке реаль?
Це справді їй допекло. Вперше вона подивилась на мене, як на істоту з іншого світу.
— Реаль це… реаль… — повторила вона безпорадно. — Це такі… історії, їх дивляться…
— Це? — я вказав на скляну стіну.
— Та ні, це телебачення.
— Так що? Кіно? Театр?
— Ні. Я знаю, що таке театр. Це було колись, раніше. Знаю: там були справжні люди. А реаль штучний. Тільки неможливо відрізнити. Хіба що коли зайти туди до них…
— Куди зайти?…
Велетенська голова поводила очима; відкидалась назад, дивилася на мене так, ніби її надзвичайно розважала ця сценка.
— Слухай-но, Наїс, — несподівано для самого себе промовив я, — або я вже піду, бо дуже пізно, або…
— Я б воліла…
— Але ж ти знаєш, що я хочу сказати.
— То скажи.
— Гаразд. Я хотів розпитати тебе іще про деякі речі. Про великі, найважливіші. Я вже трохи знаю — чотири дні просидів в Адапті на Місяці. Але то, як кажуть, я чув дзвін… Що ви робите, коли не працюєте?
— Можна робити багато чого, — сказала вона. — Можна подорожувати справді або мутом. Можна розважатися, ходити до реалю, танцювати, грати в терео, займатися спортом, плавати, літати — що тільки душа забажає.
— А що таке — мут?
— Це майже як реаль, тільки що до всього можна доторкнутися. Там можна ходити по горах, по всьому… сам побачиш, про це неможливо розповісти. Але мені здається, що ти хотів запитати про щось інше?…
— Ти маєш рацію. Як зараз між жінками й чоловіками?
Вії у неї затремтіли.
— Я гадаю — так, як було завжди. Що тут могло змінитися?
— Усе. Коли я відлітав — не думай, що я хочу сказати щось погане, — дівчина, як от ти, не привела б мене до себе так пізно.
— Справді? Чому?
— Бо це мало б певний сенс.
Хвилину вона мовчала.
— А звідки ти знаєш, що його не було?
Мабуть, у мене й справді був кумедний вигляд. Я не зводив з неї очей. Вона перестала посміхатися.
— Наїс… як це… — пробурмотів я, — ти береш абсолютно незнайомого типа і…
Вона мовчала.
— Чому ти не відповідаєш?
— Бо ти нічого не розумієш. Не знаю, як тобі це пояснити. Це, бачиш, нічого не означає…
— Ага. Це нічого не означає, — повторив я. Мені не сиділося. Я підвівся. Майже скочив, забувши, що не можна. Дівчина здригнулася.
— Вибач, — сказав я й почав міряти кроками кімнату. За склом розкинувся парк у променях ранкового сонця; серед дерев з блідо-рожевим листям ішло троє хлопців у сорочках, що виблискували, як зброя.
— Чи тепер одружуються?
— Звичайно.
— Нічого не розумію! Поясни мені це. Розкажи. Ти бачиш чоловіка, який тобі подобається і, не знаючи його, одразу…
— Але що ж тут розповідати? — неохоче промовила вона. — Невже й справді тоді, в твої часи, дівчина не могла впустити до своєї кімнати жодного чоловіка?
— Могла, звичайно, і навіть з такою думкою, але… не через п’ять хвилин після того, як його побачила…
— А через скільки хвилин?
Я подивився на неї. Вона запитувала цілком серйозно. Ну, так звідки їй знати? Я знизав плечима.
— Йшлося не лише про час, але… але дівчина мусила спочатку щось побачити в ньому, пізнати його, покохати. Спочатку вони дружили…
— Зачекай-но, — сказала вона. — Здається, ти… нічого не розумієш. Адже я тобі дала брит.
— Який брит? А, оце молоко? Ну то й що з того?
— Як то що? Чи, може… не було бриту?
Вона зареготала. Аж падала зо сміху. Раптом замовкла, глянула на мене й страшенно почервоніла.
- Предыдущая
- 7/53
- Следующая