Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Повернення з зірок - Лем Станислав - Страница 23
Ми їхали довго, всю дорогу мовчали. Споруди центральної частини міста змінили химерні ансамблі передмістя: під невеликими штучними сонцями стояли оточені зеленню будинки, виконані в плавних лініях, надуті, мов фантастичні подушки з розкинутими крильми; межа між їх внутрішньою і зовнішньою частинами губилася; плоди фантасмагорії, невгаваючих творчих пошуків в ім’я створення чогось такого, що не було б повторенням старих архітектурних форм.
Глідер звернув з широкої доріжки, перетяв темний парк і зупинився біля хвилястих, наче скляний каскад, сходів. Піднімаючись по них, я побачив оранжерею, що простяглася біля моїх ніг.
Масивні ворота безшумно відчинилися. Величезний хол з галереєю, блідо-рожеві щити ламп без підставок або шнурів; у похилих стінах — вікна-ніші, ніби відчинені в інший світ, а в них — не фотографії, не ляльки, а сама Аен, величезна Аен в обіймах чорнявого чоловіка, що цілував її на тлі каскаду сходів, Аен у білому миготінні сукні, а поруч — вона схилена над бузковими квітами завбільшки з її обличчя. Йдучи за нею, я побачив її іще раз в іншому вікні — вона була сама, з безтурботною дівочою посмішкою на обличчі, мідне волосся мінилося вогнем.
Зелені сходи. Біла анфілада кімнат. Срібні сходи. Наскрізні коридори, а в них — невпинний і неквапний рух, ніби цей простір дихав, стіни тихо розсувалися, утворюючи прохід там, куди прямувала моя провідниця; здавалося, що нечутний вітер закругляє схили галереї, вирізьблює її, а все, що я досі бачив, було лише передпокоєм, початком, сіньми. Через кімнату, сповнену ніжним сніжно-холодим сяйвом, таку білу, що навіть тіні в ній здавались молочними, ми зайшли до іншої, меншої кімнати. Після непорочної чистоти попередньої — її бронза вражала, як крик. Тут не було нічого, крім притемненого світла, що йшло звідкись знизу; Аен махнула рукою — стемніло ще більше; підійшла до стіни й кількома рухами, немов чарами, викликала в ній опуклу округлість, яка одразу ж почала зростати і утворила щось на зразок подвійного крісла. Я розумівся на топології досить, щоб оцінити, в яких шуканнях народилася лише одна лінія спинки.
— У нас гість, — промовила Аен.
Стіна розсунулася, з’явився низький накритий столик і підбіг до Аен, мов собака. Світло в кімнаті згасло: за помахом її руки у ніші над кріслами (неможливо словами змалювати ці крісла!) з’явилася маленька лампочка. Аен нахилилася над столиком і запитала, не дивлячись у мій бік:
— Блар?
— Можна, — відповів я. Ні про що не розпитував: не міг не бути дикуном, але міг, принаймні, бути мовчазним дикуном.
Вона подала мені конусоподібну чарку на високій ніжці, що світилася червоно, як рубін. Сама взяла другу. Ми сіли. Занадто м’яко — сидиш, мов на хмарці. Рідина мала смак невідомих мені свіжих фруктів, у ній були якісь малесенькі грудочки, що несподівано й приємно лопались на язиці.
— Смачно? — спитала вона.
— Так.
Можливо, це був якийсь ритуальний напій. Для обранців, наприклад, або ж, навпаки, для вгамування особливо небезпечних. Але я вже пообіцяв собі ні про що не розпитувати.
— Краще, коли ти сидиш.
— Чому?
— Ти страшенно великий.
— Я знаю.
— Ти навмисне намагаєшся бути неввічливим?
— Ні, у мене це й так виходить. Вона тихо засміялася.
— До того ще й дотепний, — додав я. — Безліч позитивних якостей, правда?
— Ти не такий, як усі, — промовила вона. — Скажи мені, як це так? Що ти відчуваєш?
— Не розумію.
— Неправда. А може, ти вдавав? Ні. Це неможливо. Не зміг би так…
— Стрибнути?
— Я мала на увазі не те.
— А що?
Очі в неї звузилися.
— Не знаєш?
— Ну, знаєш! — відрізав я. — А зараз хіба уже цього не роблять?
— Роблять, але не так.
— То що, вибачай, у мене це так добре виходить?
— Ні, не дуже… але так, наче ти хочеш… Вона не закінчила фрази.
— Що?
— Сам знаєш. Я це відчувала^
— Я був злий… — признався я.
— Злий! — невдоволено повторила вона. — Я думала… сама не знаю, що я думала. Ніхто на це не зважився б. Знаєш?
Я приховав посмішку.
— І це тобі так сподобалося?
— Як ти цього не розумієш? Світ живе без страху, а тебе можна боятися.
— Іще хочеш? — запитав я. її губи розтулилися, вона знову дивилася на мене, мов на якесь страховисько
— Хочу!
. Вона присунулася ближче. Я взяв її руку й поклав на свою, її пальці ледь виходили за межі моєї долоні.
— Чому в тебе така тверда рука? — запитала вона.
— Це від зірок… Вони гранчасті. Ну а тепер спитай: «Чому в тебе такі страшні зуби»? Вона посміхнулася.
— Зуби в тебе звичайні.
Говорячи це, вона підняла мою руку. її обличчя було таке зосереджене, що я пригадав свою зустріч з левом і, замість образитись, посміхнувся, бо, кінець кінцем, це виглядало страшенно наївно.
Аен підвелася, налила собі чогось з невеликої темної пляшечки й випила.
— Знаєш, що це таке? — запитала вона, примружуючи очі, наче ця рідина пекла її. У неї були величезні вії, напевно, штучні. У акторок завжди штучні вії.
— Ні.
— Нікому не скажеш?
— Ні.
— Перто…
— Та невже? — сказав я про всяк випадок. Вона розплющила очі.
— Я тебе бачила ще раніше. Ти йшов з таким старезним дідуганом, а потім повертався сам.
— То був син мого молодшого колеги, — відповів я. «Найдивніше те, що це майже правда», — промайнула в мене думка.
— Ти привертаєш увагу. Знаєш?
— Що поробиш.
— Не лише тому, що ти такий великий. Ти й ходиш інакше і дивишся так, ніби…
— Що?
— Ніби весь час чогось чекаєш.
— Чого?
Вона не відповіла. Змінилася на обличчі. Важко дихаючи, подивилась на власну руку. Кінчики пальців тремтіли.
— Вже… — промовила Аен стиха і посміхнулася. Не до мене. її усмішка стала натхненною, зіниці розширились. Вона відкинулася назад, її голова лягла на сіре узголів’я, мідне волосся розсипалося по ньому. Вона дивилась на мене в якомусь трансі.
— Поцілуй мене.
Я обняв її, і це було жахливо — бо хотів і не хотів; мені здавалося, що вона перестає бути собою, що будь-якої миті вона може перетворитися в щось інше. Вона куйовдила пальцями моє волосся, її дихання, коли вона відривалася од мене, було як стогін. «Один з нас несправжній, підлий, — думав я, — але хто: вона чи я?» Вона була страшенно далеко. Я цілував її прекрасне обличчя, і навіть невимовне блаженство, що настало потім, не згасило моєї мовчазної спостережливості. Слухняна, навіть догідлива спинка стала подушкою для наших голів. Це було як присутність когось третього, і ми, наче знаючи про це, не промовили більше ні слова. Я вже засинав, обіймаючи Аен, а мені ще здавалося, що хтось стоїть і дивиться, дивиться…
Коли я прокинувся, вона ще спала. Ми були в іншій кімнаті. Ні, у тій самій. Але вона якось змінилася: частина стіни розсунулася, пропускаючи бліде світло нового дня. Над нами ще горіла лампочка. Я обережно відсунувся на край ліжка. Аен пробурмотіла крізь сон щось подібне до «Алан» і продовжувала спати.
Я пішов через великі порожні зали, звернені вікнами на схід. Промені ранкового сонця відбивалися в прозорих меблях тремтливим червоним полум’ям. Крізь відчинені двері я побачив чийсь силует: це був сіро-білий, позбавлений обличчя, робот, його торс випромінював ледь помітне світло — там, усередині, горів рубіновий вогник, ніби лампадка перед образом.
— Я хочу вийти, — сказав я.
— Будь ласка, прошу вас.
Срібні, зелені, блакитні сходи. У високому, як церква, холі я розпрощався одразу з усіма обличчями Аен. Робот розчинив передо мною двері. Я наказав йому викликати глідер.
— Будь ласка. Може, ви бажаєте поїхати домашнім?
— Хай буде домашній. Я хочу їхати в готель «Алькарон».
— Так і буде. До послуг.
Хтось уже говорив ці слова. Але хто? Я не міг пригадати.
Високими сходами (щоб ніхто не забував, що це палац, а не просто будинок) ми разом спустилися вниз. Саме сходило сонце. Я сів у машину. Коли вона рушила, озирнувся. Робот усе ще стояв у смиренній позі, схрестивши на грудях руки.
- Предыдущая
- 23/53
- Следующая