Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович - Страница 25

Ще кілька маніпуляцій на щиті управління, і перед спостерігачами в туманному сяйві показався кістяк невідомої істоти. Широкі кігтисті лапи скарлючилися під тулубом, довгий хвіст вигнувся кільцем. Впадала у вічі незвичайна товщина й масивність кісток з широкими перекрученими кінцями, з наростами для прикріплення могутніх м’язів. Череп із стуленою пащею вищиряв великі передні зуби. Його було видно зверху, і він здавався важкою кістяною брилою з нерівною, поритою поверхнею. Ляо Лан змінив глибину фокуса і збільшення — весь екран зайняла голова стародавнього плазуна, який жив двісті мільйонів років тому на берегах річки, що колись тут протікала.

Кришка черепа складалася з надзвичайно товстих — щонайменше двадцять сантиметрів завтовшки — кісток. Над очними ямами стирчали кісткові нарости, такі самі виступи прикривали зверху западини на скронях і опуклості черепних дуг. На потиличному краї видавався великий конус з отвором величезного тім’яного ока. Ляо Лан захоплено скрикнув.

Дар Вітер, не відводячи очей, дивився на незграбний, важкий кістяк стародавньої тварини. Збільшення м’язової сили спричинилося до потовщення кісток скелета, що несли велике навантаження, а збільшена вага скелета вимагала нового посилення м’язів. Так пряма залежність в архаїчних організмах заводила шляхи розвитку багатьох тварин у безвихідь, поки якесь важливе вдосконалення фізіології не давало можливості усунути давні суперечності й піднятися на новий щабель еволюції. Здавалося неймовірним, що такі істоти могли бути в рядах предків людини з її прекрасним тілом, яке відзначається надзвичайною спритністю і точністю рухів.

Дар Вітер дивився на товсті надбрівні виступи, що свідчили про тупу лють пермського гада, і бачив поруч гнучку Веду з її ясними очима на розумному жвавому обличчі… Яка дивовижна різниця в організації живої матерії! Він мимохіть скоса подивився, намагаючись розгледіти риси Веди під шоломом, і коли знову обернувся до екрана, то на ньому було вже інше зображення. Широкий параболічний плаский, як тарілка, череп земноводного — стародавньої саламандри, приреченої лежати в теплій і темній воді пермського болота і ждати, поки щось їстівне не припливе на доступну відстань. Тоді — швидкий ривок, широка паща закривалась, і… знову безмірно терпляче безглузде лежання. Щось дратувало Дар Вітра, пригнічуючи його доказами безмежно довгої і жорстокої еволюції життя. Вітер випростався, і Ляо Лан, вгадавши його стан, запропонував їм піти відпочити в будинок. Невгамовна, цікава до всього Веда насилу відірвалась од екрана, побачивши, що вчені поспішили ввімкнути машини для електронного фотографування І одночасного звукозапису, щоб не витрачати марно потужного струму.

Веда лягла на широкому дивані у вітальні жіночого будиночка. Дар Вітер ще трохи повештався по утрамбованому майданчику перед будинком, перебираючи в пам’яті враження.

Північний ранок умив росою запорошені за день трави. Незворушний Ляо Лан повернувся з нічної роботи і запропонував відправити своїх гостей до найближчої авіабази “ельфом” — маленьким акумуляторним автомобілем. База стрибаючих реактивних літаків була розташована всього за сто кілометрів на південному сході, у нижній течії річки Тром-Юган. Веда попросила з’єднатися з експедицією, але на розкопках не знайшлося радіопередавача достатньої потужності. Відтоді, як наші предки зрозуміли шкоду від радіовипромінювань і запровадили суворий режим, спрямовані променеві передачі потребували значно складніших пристроїв, особливо для переговорів на далекі відстані. Крім того, дуже скоротилось число станцій. Ляо Лан вирішив зв’язатися з найближчою спостережною вежею скотарів. Такі вежі підтримували зв’язок між собою скерованими передачами і могли повідомити все що завгодно на центральну станцію свого району. Юна практикантка, яка збиралася вести “ельф”, щоб приставити його назад, порадила заїхати дорогою на вежу: тоді гості зможуть переговорити самі по ТВФ — телевізіофону. Дар Вітер і Веда зраділи.

Поривчастий вітер змітав набік сіру куряву, куйовдив густе підстрижене волосся дівчини-водія. Вони вмістилися на вузькому тримісному сидінні.

На чистому синьому небі ледь маячив тонкий силует спостережної вежі. Незабаром “ельф” зупинився біля її підніжжя. Широко розкинуті металеві ноги підтримували пластмасовий навіс, під яким стояв такий самий “ельф”. У центрі крізь навіс проходили напрямні штанги ліфта. Крихітна кабінка витягла всіх по черзі повз жилий поверх на самий верх, де їх вітав засмаглий, оголений до пояса юнак. Помітивши раптове замішання незалежного водія, Веда зрозуміла, що догадливість юної практикантки має глибоке коріння…

Кругла кімнатка з кришталевими стінами помітно погойдувалась, і легка вежа монотонно гула, як туго натягнута струна. Стеля й підлога кімнати були пофарбовані в темний колір. Вздовж вікон стояли вузькі столи з біноклями, лічильними машинами, зошитами для записів. З висоти дев’яноста метрів було добре видно величезну ділянку степу, до меж видимості сусідніх веж. Звідси постійно стежили за стадами, провадили облік кормових запасів. Зеленими концентричними кільцями лежали в степу дійні лабіринти, через які двічі на добу переганяли молочні череди. Молоко, що не скисало, як у африканських антилоп, зливали тут на місці і заморожували в підземних холодильниках, тому воно могло зберігатися дуже довго. Перегін череди здійснювався за допомогою “ельфів”, що були в кожній вежі. Спостерігачі могли під час чергування вчитися, тому більшість з них були учнями, які ще не закінчили освіту. Юнак провів Веду і Дар Вітра гвинтовими сходами в жилий поверх, що висів між схрещеними балками на кілька метрів нижче. Приміщення тут мали глухі звукоізолюючі стіни, і мандрівники опинилися в цілковитій тиші. Тільки безупинне погойдування нагадувало про те, що кімната міститься на великій висоті.

Другий юнак саме порався біля радіо. Складна зачіска і яскраве плаття його співрозмовниці на екрані показували, що зв’язок установлений з центральною станцією — ті, що працювали в степу, носили легкі короткі комбінезони. Дівчина на екрані з’єдналася з поясною станцією, і незабаром в ТВФ вежі з’явилось сумне обличчя і маленька постать Міїко Ейгоро — головної помічниці Веди Конг. В її темних розкосих, як у Ляо Лана, очах виникло радісне здивування, і маленький рот трошки відкрився од несподіванки. За секунду на Веду і Дар Вітра вже дивилося незворушне обличчя, що не виражало нічого, крім діловитої уваги. Піднявшись нагору, Дар Вітер застав дівчину-палеонтолога за жвавою розмовою з першим юнаком і вийшов на кільцевий майданчик навколо скляної кімнати. Волога прохолода ранку давно змінилася жарким днем. Степ розіслався широко, вільно під пекучим і чистим небом. Дар Вітер знову пригадав свою неясну тугу за північною вологою землею своїх предків. Спершись на поруччя хиткого майданчика, колишній завідувач зовнішніх станцій тепер, як ніколи раніше, відчув здійснені мрії людей стародавніх часів. Рука людини відсунула далеко на північ сувору природу, і живлюче тепло півдня розлилося по цих рівнинах, що лежали, заціпенілі під холодними хмарами.

Веда Конг увійшла в кришталеву кімнату і повідомила, що далі їх узявся везти радіооператор. Дівчина подякувала історикові довгим поглядом. Крізь прозору стіну було видно широку спину Дар Вітра, що непорушно застиг у спогляданні.

— Ви замислилися, — почув він позаду, — може, думали про мене?

— Ні, Ведо, я думав про одне положення староіндійської філософії. Воно твердить, що світ створено не для людини, і сама людина тільки тоді стає великою, коли розуміє всю цінність і красу іншого життя — життя природи…

— Ви не доказали, і я не розумію.

— Мабуть, не доказав. Я б додав до цього, що тільки людина може розуміти не лише красу, але й важкі, темні сторони життя. І тільки їй доступна мрія й сила зробити життя кращим!

— Я зрозуміла, — тихо сказала Веда і після довгої мовчанки додала: — Ви змінилися, Вітре.

— Звичайно, змінився. Чотири місяці рити простою лопатою важке каміння і напівзотлілі колоди у ваших курганах. Мимоволі почнеш простіше дивитися на життя, і його звичайні радощі стануть милішими…