Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ставка більша за життя. Частина 2 - Збих Анджей - Страница 7
Тим часом він вирішив якнайкраще використати свої козирі. їх він перевірив, розмовляючи по телефону з фон Больдтом. Спочатку поїхав було до штабу Головного командування вермахту, де працював генерал. Черговий офіцер зустрів його здивовано й сказав, що фон Больдта вже немає і що до нього додому можна телефонувати тільки у винятково важливих справах. Клосс відрекомендувався і попросив з’єднати його з генералом.
— Сьогодні я нікого не зможу прийняти, — почув він голос фон Больдта, коли Клосс відрекомендувався йому офіційно.
— Йдеться про завдання, яке ви, пане генерал, доручили обер-лейтенантові Штольпу, — сказав Клосс тихо і з притиском.
На другому кінці проводу запала мовчанка: старий пруссак, напевне, щось обмірковував.
— Приїздіть, — нарешті різко кинув він у трубку.
Біля брами стояв солдат вермахту. Почувши прізвище Клосса, він натиснув кнопку — двері відчинилися. На східцях, що вели до вілли, на нього вже чекав обер-лейтенант Штольп. Він стояв без кашкета, з забинтованою головою. “Він не повинен би мене впізнати, — подумав Клосс, — я ж намагався змінити голос… та коли й впізнає…”
— Пан генерал на вас чекає, — сухо промовив Штольп.
У вітальні Клосс скинув плащ і, повагавшись якусь мить, взяв чорний портфель з собою. Він згадав про пластикову “іграшку”, яка спокійно лежала між паперами на дні портфеля. Коли не буде іншого виходу… Клосса провели до величезної кімнати з важкими меблями, письмовим столом під чималим портретом Бісмарка. На стінах ще висіли портрети Гінденбурга і Клаузевіца. У своєму домашньому святилищі генерал фон Больдт не знайшов місця для портрета фюрера. Господар сидів у глибокому кріслі за письмовим столом, монокль злегка викривляв його обличчя. На Клосса він дивився так, як дивляться на не дуже дисциплінованих підлеглих, у яких вистачає нахабства порушувати спокій своїх начальників усілякими дрібницями. Девізом генерала Больдта здавна були слова: “У зоні, що підлягає моїй владі, не може статися нічого надзвичайного”.
Він не подав Клоссові руки, показавши тільки на стілець. Обер-лейтенант Клосс не збирався викладати перед ним своїх карт, принаймні відразу.
— Я приятель панни Інгрід Кельд, — почав Клосс і глянув на генерала, але на обличчі старого пруссака не ворухнувся жоден м’яз. — Я відважуюсь припустити, — вів Клосс далі, — що ви, пане генерал, маєте в своєму розпорядженні матеріали (він подумки відзначив, що думку сформулював невдало), які можуть вплинути на долю цієї молодої дівчини.
— Ви, напевно, збожеволіли! — промовив генерал, а Клосс подумав, що кожний прусський офіцер, побачивши генеральський гнів, геть утратив би відвагу. Проте він не був прусським офіцером, і непорушне обличчя Больдта, окрім ненависті, викликало в нього, тільки азарт.
— Звичайно, ви можете заперечити, пане генерал, — спокійно сказав Клосс, — але тоді я думатиму, що то обер-лейтенант Штольп на свій страх і риск і без наказу намагався вчинити обшук у квартирі панни Кельд, користуючись при цьому її власними ключами.
— Мої офіцери все роблять тільки з мого наказу, — зауважив генерал і запалив сигару.
“А він все-таки до певної міри лояльний”, — подумав Клосс.
— Ви дозволите, пане генерал, запалити й мені? — запитав уголос.
— Авжеж, — буркнув фон Больдт, не запропонувавши йому сигари.
— Отже, якщо, — Клосс уже говорив майже пошепки, — Штольп не діяв на власний розсуд, то те, що він шукав, було потрібне особисто вам, пане генерал. А ключі він міг одержати тільки з рук Інгрід Кельд, яка десь о пів на сьому вечора зникла при загадкових обставинах.
— А що там шукав Штольп? — Генерал витяг монокль і тепер з певною цікавістю розглядав Клосса.
— На це, пане генерал, ви легко знайдете відповідь, — чемно відповів обер-лейтенант.
— Дурниці! Я не люблю наклепів, юначе.
— Я вважаю, — генералів гнів не справляв на Клосса ніякого враження, — що Штольп погано виконав своє завдання.
Вони міряли один одного поглядами. Генералові фон Больдтові за все життя ще ні разу не доводилося розмовляти з якимось там обер-лейтенантом як з рівним.
— Чого ви все-таки хочете? — пробурмотів він.
Клосс ледь помітно усміхнувся; обличчя генерала вже трохи проясніло.
— Небагато, пане генерал. Підтвердження, — Клосс якийсь час не міг підібрати потрібного слова, — що Інгрід Кельд перебуває у вашому розпорядженні. І кілька слів про те, що ви збираєтесь з нею зробити.
Генерал мовчав. Повагавшись якусь мить, він простяг Клоссові сигару й срібний ножик.
— Звідкіля вам відомо про Штольпа? — запитав він.
— Я бачив його в квартирі Інгрід Кельд.
— То це ви його так почастували?
— Авжеж.
— Що вам ще відомо?
— Багатенько, — відповів Клосс. Він все ще не збирався відкривати своїх карт.
— Нічого ви не знаєте, — несподівано промовив генерал. — Ви що, мріяли про лаври в гестапо?
— Я не сказав, що маю намір піти до Мюллера. У нього є кого послати на розшуки Інгрід.
Клосс глянув на генерала й подумав, що, певно, припустився якоїсь помилки. Фон Больдт усміхався. Але за мить його обличчя знову стало серйозним.
— Штольп намолов вам усяких дурниць. (“Він не вірить, — подумав Клосс, — що я знайшов ту записку, але хай вважає так і далі”). Якщо ви порядний німецький офіцер, а я вас все ще за такого маю, — це звучало майже патетично, — то ви повинні мені довіряти й розуміти, що всі мої діяння — в ім’я блага великої Німеччини, — генерал глянув на портрет Бісмарка. — Честь офіцера велить вам бути дисциплінованим і мовчати.
“Старий дурень, — подумав з люттю Клосс. — Якби я тобі сказав, що в мене твоя записка до Кірстговена. — Він глянув на свій портфель, що лежав коло нього на підлозі. — Звичайно, ти міг би наказати ліквідувати мене, хоч черговий офіцер і знає, що я поїхав до тебе… Правда, черговий офіцер мовчатиме”.
Клосс думав над усім цим і водночас говорив:
— Отже, ви, пане генерал, не хочете нічого сказати мені про Інгрід Кельд?
— Шантаж вам не вдався, — відповів генерал. І згодом додав: — Пораджу вам, юначе: забудьте про неї.
“Це вже занадто”, — подумав Клосс.
— І ще одне: забудьте й про нашу розмову.
— З великою охотою, пане генерал, — прозвучало це, однак, досить фамільярно. — З великою охотою, — повторив Клосс. — Коли б тільки я був певний…
— У чому?
— У тому, що Інгрід Кельд не поїде ранковим поїздом до Стокгольма.
Клосс подумав, що сказав зайве. На обличчі генерала з’явилося здивування. Він вклав у око монокль і дивився на Клосса з неприхованою цікавістю.
— Не розумію.
— Я міг би мати таку певність?
— Хай так, — відповів генерал фон Больдт.
— Тоді дозвольте мені йти, пане генерал.
“Ми обидва припустилися помилок, — застібаючи плащ, міркував Клосс уже в коридорі. — Старий пруссак навіть не спробував витягти з мене, що я знаю насправді, а я сказав трохи забагато. Якщо Інгрід Кельд розповість Больдтові, яке завдання дав їй Мюллер на сьогоднішню ніч, генерал може здогадатися, в чім річ, і я в його руках. Але ж і він у моїх теж. Як кажуть — зловив козак татарина… Тільки б він не випустив Інгрід! Цікаво, що буде далі? Що він учинить?”
Генерал фон Больдт набрав по телефону тільки йому відомий номер і довго чекав, аж поки в трубці почувся знайомий голос. Потім покликав Штольпа і наказав йому привести до кабінету Інгрід Кельд.
Інгрід Кельд, дівчина, яку Клосс вже понад двадцять годин марно намагався вбити, сиділа навпроти генеральського письмового столу.
— Ви курите? — запитав фон Больдт.
— Я можу не курити й не пити, — відповіла Інгрід, виказуючи всім своїм виглядом байдужість і зневагу. Вона дивилася на портрет Бісмарка; обличчя залізного канцлера здавалося їй симпатичнішим і людянішим, ніж обличчя господаря кабінету.
— Я не люблю воювати з жінками, — рішуче мовив фон Больдт.
— Зате ви любите ув’язнювати жінок у своєму власному підвалі, — миттю відрізала співачка.
- Предыдущая
- 7/66
- Следующая