Ставка більша за життя. Частина 2 - Збих Анджей - Страница 6

Через кілька днів прийшла звістка, що Гейні загинув на вулицях Варшави, його вбили поляки. Я не могла впізнати Інгрід. Вона співала щодня і жила, здавалось, тільки на сцені. Після виступів замикалася в кімнаті Гейні й нікого до себе не пускала. Згодом повернулася до Швеції, а коли влітку приїхала знову, то до мене навіть не зателефонувала. Я зустріла її в бідненькому ресторанчику неподалік від зоопарку. Вона сиділа з якимось офіцером СД, здається, з цим же Шабе. Була напідпитку. Побачивши, підбігла до мене. “Я повинна помститися за смерть Гейні, — сказала вона, перш ніж ми поцілувалися. — І месником буду я. Світ підлий і жорстокий. Найкраще жити без ілюзій”.

Клосс запитав ще, чи Інгрід часто бувала в товаристві офіцерів СД. Берта відповіла на це ствердно. І сказала також, що кілька разів співачку запрошував до себе й генерал фон Больдт, колишній начальник Гейні. А обер-лейтенант Штольп… був перед тим з нею у театрі.

— Ви його бачили, — мовила Берта, — він запрошував до танцю Інгрід у “Золотому змії”.

Генерал фон Больдт! Клосса давно цікавив цей старий пруссак, котрий, як подейкують, ніколи не вшановував Гітлера надмірною симпатією. Однак це не заважало йому виконувати всі накази фюрера. Больдт руйнував Варшаву, Больдт командував армією на Південному фронті в Радянському Союзі. Тепер він, переведений у ставку Головного командування вермахту, виконував важливі штабні завдання. Больдт був слухняний, і водночас ширилися чутки, що він був одним з керівників військової опозиції проти Гітлера, опозиції, що жила передчуттям поразки. Чи могла його зацікавити Інгрід? Отже, абвер або Головне командування вермахту. А може, є ще якась версія? Може, Інгрід Кельд просто втекла? Нарешті — гестапо… Мюллер любив послугуватися провокацією. Треба добре пильнувати, щоб не потрапити в розставлені пастки.

Клосс не зводив очей з кам’яниці й нарешті побачив гестапівців, що виходили з під’їзду. Попереду крокував Шабе, за ним двоє гестапівців вели фрау Шустер. Літня жінка йшла випроставшись, несучи перед собою велику сумку, ніби грізну зброю. Навіщо Мюллер це зробив? А може, бідолашна фрау Шустер просто бовкнула щось зайве? Клосс не мав часу на роздуми. Коли автомобіль рушив, він почекав ще кілька хвилин і прослизнув у під’їзд. Клосс вважав, що гестапівці вже не повернуться, а якщо й повернуться, то нескоро. Отже, в нього є кілька хвилин. На сходах не було нікого. Своєю вісбаденською відмичкою він легко відчинив квартиру Гейні Кетля.

У коридорчику, в кімнаті й на кухні горіло світло — гестапівці забули його вимкнути. На кухні була розкидана постіль, на якій, напевно, спала фрау Шустер, відчинений буфет. Посуд, серветки, баночки, деякі продукти — все валялося на підлозі. Такий самий розгардіяш був і в кімнаті.

А втім, кімната обставлена гарно, якось інакше, ніж пересічні міщанські квартири, що їх Клосс бачив у Берліні. Балконні двері були завішені товстою барвистою тканиною, низенький стіл, тахта, кілька простих стільців і, звичайно, — на стіні великий портрет хлопця в лижному гольфі. Це, певно ж, Гейні Кетль. Клосс подумав, що в більшості німецьких квартир можна побачити фотокартки хлопців у мундирах.

Речі Інгрід Кельд валялися на підлозі, викинуті з шухляд і валізок. Гестапівці порозпорювали валізки, відірвали підкладку пальта, побили баночки і пляшечки з парфумами. Що ж вони шукали в своєї агентки? Що сподівалися знайти? Не довіряли їй? Але ж вона уже неодноразово довела їм свою лояльність. А можливо, гестапівці просто гадали, що при обшукові знайдуть щось таке, що кине світло на досі невідомі зв’язки Інгрід? Що дав цей обшук, Клосс, звичайно, не знав.

Обер-лейтенант присів на підлозі і ще раз переглянув речі Інгрід Кельд. Він був знайомий з інструкціями, що їх давали зв’язковим польської розвідки, і знав, де найлегше знайти схованки. Тому навіть не. глянув на сукні й туалетні дрібнички, які, однак, гестапівці оглядали найретельніше. З валізок та шухляд він повитягав паски для суконь і вовняних кофтинок, потім постягував з них пряжки і, користуючись складаним ножем, почав уважно їх промацувати. Нарешті, знайшов те, що шукав, — посріблена пряжка була тонка й вузенька, але всередині її містилася майже непомітна схованка. Клосс усміхнувся: гестапівці до цього б не додумалися. Він відігнув тонесеньку бляшку й витяг скручений папірець. Текст був зашифрований, але на звороті папірця Клосс все-таки побачив дописане, напевно, рукою Інгрід, прізвище — Едмунд Кірстговен. Він знав це прізвище — Кірстговен був резидентом американської розвідки в Швеції. Від кого Інгрід дістала цього папірця? Хто хотів через неї зв’язатися з американською розвідкою?

Кілька хвилин Клосс вивчав шифр. Він видався йому нескладним, але все-таки вимагав часу. Тому Клосс сховав папірець у запальничку, вимкнув світло і прочинив двері до кімнати. Проте вийти з квартири йому не вдалося.

Зупинившись у коридорі, він почув, що хтось відмикає замок. Інгрід? Гестапо? У кого могли бути ключі від цієї квартири? Клосс сховався в кухні. Звідтіля він побачив того чоловіка у відчинених дверях, у світлі, що падало з сходової клітки, і відразу впізнав його. Це був обер-лейтенант Штольп, ад’ютант генерала фон Больдта.

Він робив те саме, що недавно робив Клосс. Причинивши за собою двері, Штольп засвітив у коридорі електричного ліхтарика, увімкнув світло і заходився нишпорити в квартирі.

Клосс блискавично прийняв рішення. Витягши з кобури пістолет і знявши з запобіжника, наблизився, так тихо, що Штольп тільки тоді відчув його присутність, коли до нього доторкнувся холодний метал і пролунав голос:

— Не обертатися! Руки вгору!

Штольп виконав наказ.

— Розповідай, — прошепотів Клосс, тримаючи палець на куркові й торкаючись дулом пістолета потилиці Штольпа. — Де Інгрід Кельд?

— Не знаю.

— У тебе її ключі, тебе вже ніщо не врятує. Я рахуватиму до трьох і стрілятиму.

Штольп мовчав.

— Подумай як слід. Я пристрелю тебе, а потім викличу сюди гестапо, — схитрував Клосс. Він, зрештою, був певний, що Штольп також боїться Мюллера.

— Раз… два… — почав лічити Клосс і міцніше притиснув дуло до потилиці.

— Я не знаю, — прохрипів Штольп, — я виконую наказ.

— Чий? Говори — я не чекатиму й секунди.

— Генерала, — через силу вимовив Штольп.

Він усе-таки був не з хороброго десятка.

“Я на місці Больдта наказав би його розстріляти”, — подумки мовив Клосс. Тепер він уже знав, хто хотів використати Інгрід для встановлення зв’язку з американською розвідкою. Але чому вона не доповіла про це Мюллерові? А може, вона таки доповіла?

— Що тобі наказано тут знайти?

Штольп довго мовчав.

— Говори!

— Листа, — прошепотів він.

Клосс уже знав те, що хотів.

— Не рухайся! — наказав він і почав поволі відступати до дверей. Одначе Штольп, переставши відчувати дотик металу, спритно й продумано відскочив убік.

Але Клосс був спритніший; сильний удар, один із тих, які він годинами натреновував протягом кількох місяців, повалив Штольпа на підлогу. Клосс на мить освітив його обличчя ліхтариком і зачинив за собою двері. Збіг сходами вниз. Тепер він знав уже все, мав у голові навіть план дій, тільки часу для його виконання було обмаль…

Вілла генерала фон Больдта була далеко від центру міста, в районі, забудованому ще в тридцяті роки. Треба було перетнути Тіргартен і виїхати на широку алею, що вела трохи вгору. Добротні й чепурні будиночки, схожі один на одного, потопали в садках за металевими огорожами. Номер 58-й мав бути недалеко. Клосс збавив швидкість, потім скочив з мотоцикла й пішов безлюдним тротуаром. Навкруги панувала тиша, яку часом порушував гавкіт собак.

Задум Клосса був надзвичайно ризикований, проте він вважав, що інакше зробити не можна. Треба було переконатися, що Інгрід Кельд перебуває у фон Больдта і що вона не вийде на волю, а коли й вийде, то не раніше як завтра. Він знав, що розмова з генералом буде нелегка, але знав і те, що має в своїх руках неабиякі козирі. Щоправда, за браком часу не вдалося розшифрувати записки, та Клосс був упевнений, що саме фон Больдт намагається встановити зв’язок з Кірстговеном через Інгрід. Очевидно, вчора Штольп вручив Інгрід записку для резидента американської розвідки, а незабаром після цього генерал довідався (можливо, від Шульца, бо Шульц все-таки якось причетний до цього), що Інгрід Кельд працює й на гестапо. Генерал злякався, що його викриють, і вирішив діяти негайно. Чи він звелів ліквідувати Інгрід?.. Якби ж це знати напевно! Клосс розумів цих генералів, що після Сталінграда почали готувати змову проти фюрера. Вони поглядали на Захід, але ладні були до кінця боротися зі Сходом. Він не міг не зважати й на те, що Больдт зуміє-таки домовитися з Інгрід, а може, навіть і з Мюллером…