Пригоди. Подорожі. Фантастика - 86 - Іванина Василь - Страница 20

Короткий перепочинок на 500-му метрі. Така знайома, обжита вже зала імені 1500-річчя Києва. Три роки тому вона вразила своїми розмірами — найбільша в країні. А зараз це зручне місце для базового табору, для перепочинку.

І знову виснажливий підйом, під крижаними водоспадами, у важкому, просяклому водою одязі.

Прірва Куйбишевська стала віднині третьою в країні за глибиною. І лишається найсуворішою з усіх печер за умовами.

— Хлопці, здається, світло…

Воно з’являється десь далеко, неначе молочне озерце. Потім стає дедалі яскравішим, збільшується і засліплює очі. Мимоволі примружуєшся — боляче. Відвиклі в темряві очі важко освоюються з ним.

Сонце чи хмари на небі? У перші хвилини не добереш. Просто світло. Потім — запахи квітів і трави. І вже згодом — кольори.

…У першу ніч на землі — в теплому, нарешті сухому спальнику-неможливо заснути. Чогось не вистачає. Так, не чути того стукоту краплин по намету, коли здається, ніби то сухі дрова потріскують у вогнищі.

Сергій Правденко

ЧЕРЕЗ ТРИ ОКЕАНИ

Дорожні нотатки

Авторові цих сторінок випало впродовж трьох років редагувати багатотиражну газету на турбоході “Максим Горький” — флагмані радянського пасажирського флоту. Тричі пощастило мені обійти довкола світу, побувати майже у 80 країнах. Розповідь про деякі з них хочу запропонувати увазі шановних читачів.

По Скандінавії

До шведської столиці підходили ми вранці. Шхери біля Стокгольма — це зелень трави і дерев, сірий колір скель, білі стіни берегових будівель, яхти на синьому дзеркалі води, швидкохідні катери, невеликі суденця.

Що шведи люди гостинні, помітно відразу. Звідусіль нам привітно махають руками.

Швартуємося швидко, і за годину ми вже на причалі, йдемо знайомитися з містом.

Стокгольм особливо дорогий нам тим, що тут бував Володимир Ілліч Ленін. Ось Народний дім і споруда міського театру, де в квітні 1906-го відбувався IV (Об’єднавчий) з’їзд РСДРП. Тут Володимир Ілліч давав бій меншовикам з найважливіших питань політики партії: аграрного, організаційного, класових завдань пролетаріату, збройного повстання…

Царські нишпорки так і не пронюхали, де зібрався з’їзд. Делегати прибули до Швеції під виглядом учителів-туристів. Справа ледве не загинула, коли пароплав сів на мілину. Викликати рятувальне судно, означало піддатися ретельній митній перевірці. На щастя, вдалося домовитися з капітаном, що той не звернеться по допомогу до властей, доки делегати пересядуть на інший пароплав.

Тінистим парком прямуємо до величної Королівської бібліотеки. На першому поверсі, у читальному залі, стіл, який вирізняється серед інших. Подібні стояли тут на початку століття. Це копія того, за яким працював В. І. Ленін. Оригінал давно передано до Москви. Бібліотека пишається, що серед її відвідувачів була така людина.

Ще одна адреса: вулиця Кантенсгатам, 17. Тут, у пансіоні Берг, Володимир Ілліч мешкав два тижні у вересні 1910 року. Приїздив сюди зустрічатися з матір’ю, якої не бачив три роки. У цьому будинку Марія Олександрівна вперше почула виступ сина перед товаришами.

Проводжаючи її в зворотну путь, Володимир Ілліч не міг навіть піднятись на пароплав — той належав російській компанії, і Леніна могли заарештувати на борту. Це була їхня остання зустріч за життя матері.

“Північна Венеція”, як називають шведи свою столицю, почала швидко рости з кінця XVIII століття, коли країна твердо стала на позицію нейтралітету. Ні наполеонівські війни (до речі, нинішній король Швеції Карл XVI Густав — нащадок наполеонівського маршала Бернадотта, всиновленого в дитинстві королівським домом цієї країни), ні Кримська війна, коли Англія намагалася втягти Швецію в боротьбу проти Росії, — ніщо не похитнуло нейтралітету цієї країни.

І нинішній добробут Швеції — ще один доказ на користь миролюбної політики.

Та знає Швеція й економічні труднощі. Одна з їхніх причин — зростання світових цін на сировину й нафту. Є й інші. Як наслідок — у країні зростає дефіцит платіжного балансу. Монополії прагнуть перекласти весь тягар на плечі трудящих. Вони у відповідь страйкують. Особливо гострі класові сутички відбуваються навесні. Ось ситуація, що повторюється мало не щороку. Щоб зірвати страйки сотень тисяч трудящих, підприємці оголошують локаут, закривають заводи. Потім втручається уряд і починається політичне шоу, де глядачі — вся країна. Уряд умовляє підприємців піти на деякі економічні поступки. Знаходять компромісне рішення, страйк і локаут припиняються, акції уряду, такого собі “батька нації”, зростають. Минає небагато часу… і підскакують ціни, з’їдаючи завойовану трудящими надбавку до зарплати.

Порівняно з іншими країнами капіталістичного світу рівень життя у Швеції один з найвищих. Та все ж і тут пересвідчуєшся: аби забезпечити собі стерпне існування, трудяща людина мусить здобувати свій хліб не лише в поті чола.

Екскурсійний автобус везе нас багатими кварталами Стокгольма. За вікном — вишукані вілли на березі моря з виходами на приватні причали, біля яких погойдуються розкішні яхти.

— Ви не в цьому районі живете? — запитуємо водія.

— Ні, мені тут не все подобається, — приймає він жарт і вже серйозно додає: — Тут живуть ті, на кого ми працюємо.

Сусідня Норвегія має багато спільного із Швецією. На берегах її численних мальовничих фіордів — чепурні, добре вписані в ландшафт селища. Працьовитість норвезького народу гідна поваги. У горах прокладено чудові шляхи, що з’єднують не лише міста, а й невеликі селища.

Кришталево чиста вода фіордів, громаддя вкритих лісом гір з обох берегів, купчасті хмари над вершинами… Неповторна, своєрідна північна краса.

Невеличке курортне містечко Мерок розташоване в глибині мальовничого Гейрангер-фіорду, про який норвежці склали не одну пісню. З одного берега стрімко летить розділений на сім сріблястих потоків водоспад “Сім сестер”. На протилежному березі до фіорду несе свої води солідніший, ширший водоспад. Місцеві жителі назвали його “Наречений”. Вічно прагнуть водоспади один до одного, з’єднуючись тільки у водах фіорду… Романтична легенда, яких так багато в краю Ібсена й Гріга.

Столиця Норвегії запам’яталася своїм “Парком життя”, його скульптурний ансамбль в оточенні каскаду водоспадів— пісня в камені про людське життя: кохання, любов до дітей, самопожертва в ім’я їхнього майбутнього…

Чимало разів доводилося заходити у порти Норвегії. Були ми там і в 1980 році, коли офіційні кола цієї країни, бойкотували московську Олімпіаду. Телебачення Норвегії!1 не шкодувало часу на антирадянські передачі. І ми ще раз переконалися в тому, що в буржуазній країні офіційна політика і прагнення простих людей часто не збігаються.

Судно заходить у Берген, на причалі нас зустрічають; і представники однієї з молодіжних футбольних команд міста. Хай там органи пропаганди як собі знають, а місцеві студенти й молоді робітники за традицією прагнуть зіграти матч із збірною “Максима Горького”. Отже, під вечір — на стадіон. Так було в рік Олімпіади, так і тепер.

На півночі Норвегії, у Хаммерфесті, стоїть Меридіанна колона. На цьому місці в середині минулого століття була остання база вчених Росії, Норвегії і Швеції, які здійснили першу міжнародну експедицію для виміру окружності земної кулі.

Про це ми дізнаємося у міській ратуші Хаммерфеста, де на першому поверсі міститься Королівське історичне товариство Білого ведмедя. Наш гід, секретар товариства Хільде Еріксен, розповіла, що взимку 1944–1945 років радянські війська визволили місто від фашистів. Про це тут пам’ятають не тільки історики.

Місця, які минало наше судно, ще в середні віки були відомі російським мореплавцям, купцям і дипломатам. Країни басейну Балтійського моря, Англія, Шотландія, Ірландія, Норвегія, Оркнейські і Фарерські острови, архіпелаг Шпіцберген… Ось Баренцбург — радянське селище на Шпіцбергені. Даємо три гудки. Нам відповідає гудок шахти.