Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Зелена пастка - Стась Анатолій Олексійович - Страница 16
Саме тоді виникла в мене думка… Але не варто забігати наперед. Скажу тільки, що після роботи, вночі, я поділився своїм планом із Загбі. Він уперто не приставав на мою пропозицію. Насилу мені вдалося умовити його.
Наступного дня за мною прийшли два крислаті капелюхи. Мене вивели з тунелю й повели крутим схилом вгору, туди, де виднівся Кам'яний мур.
Я ішов і жував корінець. В останню мить Загбі тицьнув мені його в руку, прошепотів: «З'їж цей корінь. Обов'язково з'їж, він надасть тобі сили». Корінець був пахучий, гіркуватий, після нього на зубах залишилася оскома.
Розділ VI
Чоловік з білої яхти
Бетон розсунувся, відкривши вузький прохід. Нарешті я мав можливість поглянути на вулиці таємничого міста, що причаїлося за бетонною стіною.
Вулиць не було, за муром буйно спліталася зелень. Неподалік між заростей поблискувала невелика скляна альтанка. Під деревами, в густій нетолоченій траві, виднілися якісь круглі диски, що зблизька виявилися металевими люками. На галявах я побачив масивні півкулі, вкриті маскувальними плямами. Півкулі ці неначе росли із землі, як величезні печериці. На маківках «печериць» з довгастих щілин витикалися вороновані стволи, націлені в небо. Осторонь їжачились антени. Далі, десь над хащами, тремтіло прозоре повітря, здавалося, що то дихають дерева. Було тихо й безлюдно. Місцевість за Кам'яним муром нагадувала забутий, покинутий парк з випадковими й недоречними спорудами. Я зрозумів, що перебуваю над містом, а саме місто лежить підо мною, закопавшись у землю.
Альтанка була не справжня, в ній на поверхні приховувалась кабіна ліфта. Тільки-но охоронники причинили за собою дверцята, теленькнув уже знайомий дзвінок, і кабіна блискавично шурхнула вниз.
За хвилину я потрапив у довжелезний коридор. Світло невидимих ламп лилося на глянець пластика, у нішах на молочно-білій поверхні стін в'юнилися квіти. Ліворуч вишикувалися двері — безліч зачинених, щільно припасованих гладеньких дверей без ручок, з поріжками, що виблискували нікелем. Прямо по коридору, неначе в кінці вулиці, світився дивовижний прозорий циліндр, в якому вимальовувалися обриси людини у жовтому вбранні. Гуляв слабенький вітерець, розносив приємну прохолоду.
Охоронники висадили мене і повернулися в ліфт. Кабіна шугнула кудись далі вниз. «Скільки ж тут підземних поверхів?»
У коридорі на мене чекав молодий чоловік з білобровим безтурботним обличчям. Я упізнав його: один із тих двох, котрі «зустрічали» мене біля вертольота.
І кімната, в яку він привів мене, була вже знайома — в ній я, очунявши, побачив жінку з медальйоном-свастикою на шиї.
Білобровий підморгнув мені і вийшов. Я звалився на ліжко, як підкошений. Втома скувала тіло. Засинаючи, згадав, що весь, з голови до п'ят, забруднений глиною, а постільна білизна аж хрумкотіла свіжістю. «Начхати на їхню постіль…»
Добу, а може, й довше — не знаю, скільки часу минуло відтоді, як я заснув — мене не турбували. Потім з'явився Кносе. Костюм з блискітками, черевики сяють. Навіть не вірилося, що зовсім недавно на ньому був грубий парусиновий комбінезон з протигазом.
Кносе наказує іти за ним. Я не поспішаю. Довго плескаюся під краном. Він не підганяє, мовчить.
Ми поминаємо ліфт. Завертаємо убік. Ще один коридор, вужчий. На підлозі пухнастий килим. Кносе зупиняється перед дверима з голубого пластику, обсмикує піджак. У нього пісне обличчя.
На середині півкруглої зали зеленіє розлога пальма, лапате листя звисає на білий письмовий стіл. Стіна із суцільного скла, за нею видно кущі, гіллясті дерева та ліани. Під стіною наскрізь просвічується великий акваріум: тихо гойдаються водорості, зграйками сновигає риба, спалахуючи усіма кольорами райдуги.
Біля акваріума походжає із сачком у руці немолодий сухорлявий чоловік. Струнка постать, сиве коротке волосся, засмагле обличчя, тонка смужка вусів. На чорнім мундирі плетиво сріблястих погонів, в одній петлиці золотяться дві гостро зламані блискавки.
Мундир змінив зовнішність, але не змінив обличчя того самого незнайомця з біноклем, який з борту яхти махав мені та Рудому Зайцеві корковим шоломом.
Кносе стукнув підборами лакованих черевиків.
— Наказ виконано, штандартенфюрере!
Чоловік у мундирі поклав сачок, витер хусточкою кожен палець, грубувато й добродушно сказав:
— Ти сідай, не бійся…
Він звертався до мене, та я не зрушив з місця. Байдуже розглядав портрети, що висіли над акваріумом. Там було три портрети. На одному мружився чолов'яга з невиразним брезклим обличчям і подвійним підборіддям. Десь я вже його бачив… Ну, звичайно! Це обличчя мелькало в кадрах кінохроніки, що залишилася від днів давно минулої світової війни. Старі кінострічки ми переглядали в школі, на уроках історії… Поруч — збільшене фото людини, яка щойно годувала рибок. Правда, голова ще без сивини, лице без зморщок, але, як і зараз, на ньому військове вбрання, та ще два хрести на мундирі. Далі — осоружний тип на портреті: сплеснутий ніс, запалі щоки, старечі бездумні очі…
— Чому ж стоїш? Не личить чекати, поки старші запросять вдруге. — Він уже уважно розглядав мене. Я знизав плечима.
— А мені байдуже до ваших запрошень.
— Сказано не дуже чемно, але розумію… Твердість і презирство? Хвалю! Сваритися ми не будемо.
— З якої речі мене тримають тут силоміць?
— Ми вип'ємо зараз чудової смачної кави та й поміркуємо удвох над примхами життя. Водночас і відповімо один одному на всі запитання. Згода? Мовчання — вже згода. — Він поглянув на Кносе: — Скажіть, щоб нам подали закусити.
Перші хвилини я почував себе як на голках. Та нерви вгамувалися якось непомітно. Після всього, що я бачив у тунелі, після шостого блоку, мене вже нелегко було чимось настрахати. «Ну, що ж буде далі?» — подумав я і сів у крісло. Чоловік з яхти, якого Золтан Чанаді називав Рохасом Верейрою, а Кносе — штандартенфюрером, схвально кивнув мені і посміхнувся.
За спиною почулися легкі кроки. Оглянувшись, я уп'явся пальцями у власні коліна. До стола наближалася Єржі. Вона тримала в руках велику тарілку, накриту серветкою.
— Не треба дивуватися, юначе, — сказав штандартенфюрер. — Ти хотів цієї зустрічі? Як бачиш, Єржі жива і здорова. В неї вже є свої обов'язки, подавати їжу та мити посуд не обтяжливо. Адже так, Єржі? Ну, гаразд. Ти поки що вільна, дівчинко.
Єржі пройшла повз крісло похнюпившись. Мимохіть зазирнула мені в обличчя. У мовчазливому погляді ані сплеску паніки. Вона зраділа, побачивши мене. Була стривожена, я бачив, але в очах спалахнула рішучість. «Я не хнюплю носа, а ти, як ти?» — без слів питала Єржі.
Мені стало ще спокійніше.
Штандартенфюрер подав чашку.
— Пий. Ось бутерброди. Жуй, не соромся. Після харчування з індіянами, напевно, слина котиться?
Я накинувся на їжу. Помовчавши, він задумливо проговорив:
— Взагалі, хлопче, тобі не варто було встрявати в цю історію. Пригод закортіло? От і маєш. Добре, що хоч з вертольота не шелеснув. Пан Кносе гадає, що ти примостився між колесами машини вже в повітрі. На таку думку його наштовхнув шолом, що був у тебе на голові. Отож одразу й без вигадок: де ти дістав той шолом?
Проковтнувши кусень бутерброда з сиром, я відповів:
— Спитайте про це в Рудого Зайця.
— В якого зайця?
— Ви його бачили. Він справді рудий. Пам'ятаєте, ви стояли на палубі яхти, дивилися в бінокль, а ми в той час бігли до берега?
— Ти мене упізнав?
— Авжеж! Як тільки зайшов сюди, подумав: це ж той самий сеньйор з яхти. А шолом… Рудий Заєць привіз його з Ріо-де-Жанейро. І подарував мені. Я не питав, звідки він у нього. Шолом мені подобався, там був сильний прожектор з мікроакумулятором. Знаєте, на яку відстань сягав уночі промінь? Ого! Коли ми з Рудим Зайцем ловили рибу…
— Зажди, голубе! — встряв Кносе. — Поясни, як сталося, що ти водночас із пілотом опинився на аеродромі. Може, ти такий спритний, що умієш бігати із швидкістю автомобіля? — в його голосі чулося глузування.
- Предыдущая
- 16/35
- Следующая