Дивовижна одіссея Феді Кудряша - Суслов Владлен Алексеевич - Страница 46

— Здається, трохи перестарався, — поморщився він. — Ну, та нічого… Тепер можна й на палубу. — Відкашлявшись, він відчайдушно закричав: — Рятуйте! Рятуйте! До мене! Допоможіть! — і, відчинивши двері, притьмом вибіг з каюти.

Федя ледве встиг відскочити вбік. На щастя, в темряві Гуго не помітив його.

— Ряту-уйте! Допоможіть! — вибігши на палубу, не переставав кричати алхімік.

Він спіткнувся і впав, як підкошений. Увага всіх миттю переключилась на Гуго.

З наказу Дієго його підняли і посадили на барило. Вигляд Гуго вразив матросів.

— Що сталося? — не приховуючи хвилювання, спитав капітан.

— Води-и… води-и… — ледве чутно пролепетав алхімік.

Хтось простяг мідний коряк з водою. Тремтячими руками Гуго взяв коряк і, цокочучи зубами, жадібно випив.

— Хто тебе так розмалював?! — ахнув боцман.

Федя з неприхованою цікавістю спостерігав, що буде далі, яку чергову підлоту вчинить Гуго.

Кілька секунд алхімік мовчав. Він сидів похнюплений із заплющеними очима і тільки зрідка стогнав. Випивши ще води, немовби з останніх сил, уривчасто став розповідати:

— Вночі… я не спав… ох, як болить… — потер він правий бік. — Нарешті скінчив роботу… Перший зливок… золота… найвищої проби… був готовий… Ой-ой-ой, во-ди-и… Голова закрутилась…

— Що ж трапилось? Кажи швидше! — почулося з різних боків.

— Що ви причепились до людини? — почувся співчутливий голос Педро. — Хіба не бачите, в якому він стані?

Тихіше, не галасуйте мов навіжені! — прикрикнув Дієго. — Говори далі, Гуго.

Тільки-но я зібрався… до вас із зливком… і тут… ох-ох-ох…

— Де зливок, де? — подався наперед Дієго. Кажи мерщій, не муч!

Гуго знову опустив голову, став валитися на бік.

— йому погано! Він знепритомнів! — підтримуючи алхіміка, вигукнув Педро.

Капітан повернувся до боцмана. — Хуане, дай йому мадери, хай оклики.

Боцман розвів кинджалом зуби Гуго і влив йому в рот вина. Алхімік повільно розплющив очі.

— Де я? — прошелестів він.

— Ти тут, на каравелі,— нетерпляче промовив Дієго, — і говорив про золото…

— Ага, згадав… Я добув філософський камінь… потім золото… Загорнув зливок у замшу… і тільки-но взявся за ручку дверей… як у вікні з'явилась голова величезного дракона… Ох… потім простяглась лапа… в лусці, з кігтями… Дракон схопив мене… кинув на підлогу… поволік до вікна… хотів проковтнути, а я… я вирвався і прибіг сюди… Ой-ой-ой, що там у каюті… не знаю…

«Ну й негідник! — покрутив головою Федя. — Отаке придумати! Звалить все на дракона, тільки б виграти час…»

— Чули? — переможно вигукнув Альфонсо. — А ви мені не вірили!

Обличчя капітана набуло стурбованого вигляду.

— Тепер бачу, що ти, Альфонсо, не брехав.

Він звелів озброїти матросів, зарядити гармати і приготуватись відбити напад дракона.

— Де ж зливок? — спитав Дієго в алхіміка. — Де?

— Не знаю… він зостався там… — через силу махнув Гуго рукою в бік носової надбудови, — у моїй каюті… якщо… Якщо тільки дракон його не забрав…

— Доменіко, і ти, Габріелю, — наказав капітан, — біжіть у каюту Гуго, заберіть мій зливок!

Та обидва матроси не рушили з місця. Обличчя в них перекосились від страху.

Дієго грубо вилаявся і, стукнувши палицею, повторив наказ. Проте й це не подіяло. Моряки не наважувались зайти до каюти алхіміка.

— Боягузи кляті! — вигукнув капітан і наказав принести ще два пістолі.— Підемо з тобою, Хуане! Спустись у трюм і візьми пару списів.

—І мені прихопи списа, — сказав пілот, — я теж піду з вами.

Федя підійшов до Адальберто і стиха промовив:

— Я б хотів з вами поговорити. Є важливі новини.

Вони попрямували до бізань-щогли.

— Прокляття! — вилаявся Адальберто, спіткнувшись об канат. — Темрява така, що нічого не видно.

Федя ввімкнув ліхтарик. І тут знову почувся істеричний крик:

— Дракон! Дракон!

— Де? Де? — переполошились матроси. — Де дракон?!

— Бережіться! Він позад вас!

Федя впізнав голос Альфонсо і став водити ліхтариком по каравелі, розшукуючи таємниче страховисько, яке так налякало команду. «Може, й справді дракон напав на корабель? — розгублено подумав Кудряш. — Тільки ж драконів нема в природі…»

Луїс, збивши з ніг Альфонсо, шмигнув у трюм. За ним кинувся Педро. Альфонсо, рачкуючи, заліз за баркас. Габріель, немов мавпа, подерся по вантах на щоглу. А Гуго, ноги якого задерев'яніли від жаху, так і закляк на барилі, наче приріс до нього.

Зненацька бахнув постріл, за ним другий. Над вухом Кудряша просвистіли кулі. Хлопчик упав на палубу і загасив ліхтарик.

— Що ви робите? Не стріляйте? Це не дракон! Це в герцога такий холодний вогонь! — закричав Адальберто»

Дієго сердито накинувся на Федю:

— Ще трохи, і я застрелив би вас! Навіщо вам спало на думку лякати нас? Ваш недоречний жарт міг сумно скінчитися. — не приховуючи обурення, мовив капітан, опускаючи вниз пістолі, з яких ще курився димок.

— Я не збирався нікого лякати, а тим паче жартувати, — заперечив Федя. — Це звичайний ліхтарик, щоб освітлювати дорогу, і він зовсім не страшний.

На доказ своїх слів він увімкнув ліхтарик і став приставляти собі до обличчя, до рук, дав потримати Ніангові.

Тепер і Дієго посмілішав. Він узяв у Ніанга ліхтарик.

Посмілішали і матроси. З неприхованою цікавістю вони наблизились до Феді.

— Герцог, чому ви не показали мені холодний вогонь? Це ж у сто разів краще за чарівні палички! — і раптом капітан злякано крикнув: — Подивіться: холодний вогонь погас!

Та виявилось, що нічого страшного не сталося. Просто Дієго випадково зсунув важілець.

— Нічого подібного в своєму житті я не зустрічав, герцог! — з заздрістю вигукнув Дієго. — Якщо ваша ласка, хай цей холодний вогонь буде викупом за вас. І, клянусь честю, більше ніяких претензій до вашого найяснішого батька я не пред'явлю! Ви згодні?

Кудряшеві нічого не залишалось, як дати згоду. Відмовся він, Дієго все одно забрав би ліхтарик.

Ніколи ще Федя не бачив капітана у такому захваті. Сміючись від щастя, він скеровував яскравий промінь то на одного, то на іншого матроса. Ті жмурилися, злякано затуляли обличчя руками. Коли ж Федя показав, що в ліхтарику є зелений і червоний світлофільтри, які міняли колір проміння, захопленню капітана не було меж.

— Герцог, я теж хочу зробити вам подарунок! — і він удруге подарував Феді Ніанга.

Дієго підійшов до алхіміка.

— Так як же все це розуміти, милий сеньйоре? — глузливо і з погрозою спитав він. — Ніякий дракон на вас не нападав. Просто йолоп Альфонсо спросоння злякався холодного вогню… Але якщо дракона не було, як же, шановний, вийшло, що він проник у твою каюту? Га? — і, не чекаючи відповіді, гнівно скінчив — Ти дуриш мене! Ти одержав золото, сховав його, а тепер киваєш на дракона! Кажи негайно, куди подів зливок?

Дієго звіз курок і направив пістоля на Гуго.

— Я не знаю, що бачив Альфонсо, — спокійно відповів алхімік. — але на мене напав дракон. В цьому неважко переконатись. Огляньте мою каюту, і ви побачите, що я правий.

—І огляну! Зараз же піду туди! — Дієго рішуче попрямував до каюти Гуго. Слідом за ним — Адальберто і матроси.

Штовхаючи один одного, вони стовпились біля дверей. Більшість зосталась за порогом і тому мусила задовольнятись повідомленнями, які надходили від щасливців, що прослизнули услід за Дієго.

— Ну, що там? — допитувались нетерплячі.— Справді є сліди дракона?

— Тут сам дідько нічого не добере! — вигукнув Луїс, що зумів одним із перших протиснутись у каюту. — Все потрощено, перевернуто, кругом шматки скла…

Капітан і Доменіко, що допомагав йому, згори донизу обнишпорили каюту алхіміка, але зливка так і не знайшли.

— Сеньйоре Дієго, — висловив припущення Адальберто, — мабуть, у нього є тайник. Ми так сто років шукатимемо і нічого не знайдемо. Нехай Гуго сам покаже.