Лiкарськi рослини Прикарпаття - Гладун Ярослав - Страница 9

При гемороїдальних кровотечах беруть 1 столову ложку суміші квіток гіркокаштану, квіток арніки і квіток горобини звичайної у співвідношенні 2:1:2 на 1 склянку окропу, напарюють протягом ЗО хвилин і п'ють по 1 склянці двічі на день. Ще роблять малі холодні клізмочки з відвару кори гіркокаштану в 1 склянці води. М. А. Носаль рекомендує при гемороїдальних кровотечах, безпосередньо після випорожнення, робити п'ятнадцятихвилинні холодні сидячі ванни, куди додають відвар кори гілок гіркокаштану (50 г на 1 л води). При маткових кровотечах (в період клімактерію, але не в зв'язку із злоякісними пухлинами) промивають піхву двічі на день відваром з шкірки стиглих насінин гіркокаштану (15 г на 0,25 л води — кип'ятять на малому вогні 10 хвилин).

Спиртовою настойкою шкірки стиглих насінин гіркокаштану (40 г шкірок на 1 л спирту) розтирають болісні місця при ревматизмі, артритах. Екстракт кори на олії захищає шкіру від смаги.

Гірчак зміїний

(Polygonum bistorta L.)

Родина гречкові (Polygonaceae)

Багаторічна трав'яниста рослина, заввишки 30-100 см. Кореневище гадюкуватозігнуте, в розрізі червонувато-буре, від нього відходять корені. Прикореневі листки з довгими крилатими черешками, знизу сіруваті, стеблове листя з розтрубами, всі листки загострені. Суцвіття — густий колос на вершку стебла, складається з рожевих квіток. Плід — сім'янка. Цвіте з кінця травня до середини липня.

Росте на вологих луках, лісових вогких галявинах, в зелено-вільхових і жерепнякових заростях.

З лікувальною метою використовують кореневище. Воно містить 15–20 % дубильних речовин, 0,5 % галової кислоти, 0,45 % глюкози, парарабін, 30 % крохмалю, 10 % білкових речовин, барвники, каротин, вітамін С. Замінює імпортну ратану.

В народній медицині кореневища відомі як сильно в'яжучий засіб. Застосовується при поносах всередину і для промивань. Рідкий екстракт призначається по 30–40 капель на прийом, відвар (15–20 г на 200 г води) — по столовій ложці 3–4 рази на день. Крім того, в народній медицині використовують кореневище як в'яжучий засіб при лікуванні ран, кровотеч, чиряків, при захворюванні сечового міхура.

При каменях жовчного і сечового міхурів п'ють відвар з кореневища (20 г на 1 л води, варять 15 хв), п'ють 0,5 склянки три рази в день.

Глечики жовті

(Nuphar lutea (L.) Sm.)

Глід колючий

(Crataegus oxyacantha L.)

Горобина звичайна

(Sorbus aucuparia L.)

Родина розові (Rosaceae)

Осінньої пори серед моря барв яскраво вимальовуються грона оранжево-полум'яних плодів горобини. Популярність її. зумовлена красою дерева з круглою кроною і пірчастим листям.

Невисоке дерево або кущ з гладенькою сірою корою та густою кроною Молоді гілочки сірувато-червоні, опушені, з великими пухнастими бруньками. Листки опушені (10-20DCM завдовжки), чергові, непарноперисті, складаються з 9-15 ланцетних або довгастих, загострених, зубчастих по краю листочків. Квітки численні, зібрані в складні щиткоподібні суцвіття, всі частини яких опушені. Квітколоже урноподібної форми, шерстисто-повстисте або голе; чашечка з п'ятьма ширококутними війчастими чашолистками. Віночок білий (0,8–1,5 см у діаметрі), пелюсток — 5, тичинок багато, маточка одна, стовпчиків — З, зав'язь нижня. Плід — кулястий, оранжево-червоний.

У дикому стані росте в підліску або другому ярусі мішаних і листяних лісів, на лісових галявинах, при дорогах, по берегах річок і озер.

Плоди містять каротин (до 18 мг %), вітаміни С (до 200 мг %) і Р, j сорбозу, спирти (сорбіт та ідит), органічні кислоти, гіркі дубильні речовини, флавоноїди (ізокверцитин, кверцитин, спіреозид, рутин і ператин), глікозид карасорбузид, галову і протокатенову кислоти, епікатехін тощо.

Використовують як профілактичний засіб при цинзі та інших авітамінозах, для виготовлення вітамінного сиропу. Крім того, плоди входять до складу вітамінних зборів.

Рекомендується вирощувати у групових і поодиноких насадженнях, у парках, садах або біля осель.

Розмножується насінням. При весняній сівбі його стратифікують при температурі 0–5 °C протягом 3–4 міс. Висівають у заздалегідь підготовлений грунт з міжряддями 30–40 см. Після дворічного догляду висаджують на постійне місце. Росте швидко. Плодоносить на 4-5-й рік життя. При доброму освітленні і дог ляд і доросле дерево дає 1–2 ц плодів.

Лікарську сировину заготовляють восени до морозів і сушать у печах або сушарках. Плоди можна використовувати й сирими. Протягом зими їх зберігають в холодному приміщенні чи замороженими.

Горицвіт весняний

(Adonis vernalis L.)

Родина жовтецеві (Ranunculaceae)

Назва роду запозичена з грецької міфології. Адоніс був юнаком надзвичайної краси, якого дуже любила Афродіта. Та під час одного полювання він загинув від ран, заподіяних диким кабаном. Афродіта була у відчаї, і на її вимогу з краплини крові юнака зросли квіти адоніса.

Коли навесні ця рослина зацвітає, здається, що трав'янисті пагорби загоряються золотистим сяйвом. Саме тому її й назвали горицвітом.

В Європі давно оцінили високі декоративні властивості горицвіту. Його ввели в культуру ще в XVI ст.

Горицвіт весняний — багаторічна трав'яниста рослина 50–60 см заввишки, з темнобурим, дещо галузистим коренем, з якого виростають кілька стебел, деякі з них не квітконосні. Стебла біля основи вкриті бурими листочками у вигляді луски. Стеблові листки чергові, напівоголені, сидячі, п'ятипальчасто-роздільні: дві нижні ділянки коротші, перисті, верхні — три-, двоперисті, частки їх вузькі, лінійні, голі, цілі. Квітки яскраво-жовті, великі (до 6 см у діаметрі), одинцем вінчають квітконосні стебла та їх відгалуження, зісподу буруваті. Чашечка пухнаста, у віночку 15–20 довгастих, зубчастих пелюсток. Плід — кулястий багатогорішок. Цвіте з ранньої весни до половини травня.

Основними діючими речовинами трави горицвіту весняного є: адонітоксин, цимарин, сапоніни, адомідозид, адонідолова кислота та ін.

Горицвіт — один з найефективніших серцевих засобів. Його препарати не мають кумулятивної дії і цим вигідно відрізняються від препаратів наперстянки. Використовують в основному як засіб, який регулює і стимулює серцеву діяльність, заспокоює центральну нервову систему, при неврозах серця, алкогольних психозах тощо.

Траву збирають на 3-4-й рік життя рослини під час цвітіння — плодоношення. При цьому зрізують верхню трав'янисту частину. Зібрану сировину сушать у сушарках, на горищі або на відкритому місці у затінку. Зберігають у добре провітрюваних приміщеннях, куди не досягають сонячні промені.