Лiкарськi рослини Прикарпаття - Гладун Ярослав - Страница 8

Гадючник шестипелюстковий

(Filipendula vulgaris Moench)

Родина розові (Rosaceae)

Наукова назва гадючника утворилася від латинських слів "f ilim" — ниті і "pendula"” — висіти і вказує на підвішені ніби на нитках кореневі бульби, давніх-давен на Далекому Сході ці кореневі горішки використовували при різної роду шлунково-кишкових захворюваннях.

Багаторічна трав'яниста рослина 30-120 см заввишки Кореневище тонк з веретеноподібними або майже кулястими бульбочками до 5 см завдовжкі Стебло одне або кілька, прямостояче, нерозгалужене, слабооблистнен Прикореневі листки зібрані в розетку, переривчасто-перисторозсічені, макх до 20 пар видовжених, глибоко надрізаних або перистозубчастих бокових часто: Стеблові листки чергові нечисленні, з великими прилистками, зібрані в кінцеву багатоквіткову волоть. Оцвітина подвійна, шестипелюсткова, чашечка вільна, віночок білий, з вільних, зовні рожевих пелюсток. Тичинок 5-15, зав'язь верхня. Плід — складна листянка.

Росте на схилах балок і річкових долин, по сухих луках, узліссях, сухих лісових галявинах та світлих лісах. В Україні зустрічається в усіх лісових районах Закарпаття та Прикарпаття (у Карпатах вище поясу лісу не піднімається). Зрідка трапляється на Поліссі.

У народній медицині квіти використовують як сечогінний засіб при нирковокам'яній хворобі, траву — при укусах собак, корені проти пухлин.

Корені з кореневищем входять до збору Здренка. Експериментальне встановлено, що препарати гадючника гальмують ріст пухлин.

Одну склянку подрібнених коренів з бульбами гадючника звичайного всипають до пляшки (можна в склянку чи емальовану посудину) і заливають 0,5 літра 70° спирту, закривають. При кімнатній температурі (18–22 °C) настоюють 7–9 днів. Після вказаного строку настойку зливають. Масу подрібнених коренів з бульбами ще раз заливають 0,5 літра перевареної води, яку після 3 днів настоювання зливають.

Спиртову настойку 70° і водну витяжку змішують і одержують 35° настойку, її (35 % настойку) використовують по одній столовій ложці 3 рази в день перед їдою. Після їди довільно пити чай з квітів нагідок.

Курс лікування повторюють з відповідним інтервалом кілька (3–5) разів на рік.

Гадючник в'язолистий

(Filipendula ulmaria (L.) Maxim))

Родина розові (Rosaceae)

Гадючник в'язолистий — багаторічна трав'яниста рослина родини розових. Має повзуче дерев'янисте кореневище без бульб. Стебло 50-200 см заввишки, прямостояче, нерозгалужене, облистнене. Листки переривчасто-перисті; бокові листочки (2–5 пар) широкояйцевидні, надрізанопилчасті, зісподу білоповстисті. Квітки дрібні, двостатеві, правильні, 5-пелюсткові (рідко 6-пелюсткові), жовтавобілі, запашні, в густому волотистому суцвітті. Пелюстки — з довгим нігтиком. Плід — листянка, Цвіте у червні — липні.

Росте по всій території України (на півдні трапляється рідше) на вологих луках, берегах річок і болотах, у заболочених лісах.

Трава містить дубильні речовини, барвники, саліцилову та аскорбінову кислоти, глікозиди гаультерин і спіреїн. _У всіх частинах рослини є метилово-саліцилова ефірна олія.

Рослина має потогінні, сечогінні, протизапальні анальгетичні та протиревматичні властивості. Внутрішньо у вигляді настоїв чи відварів трави або коріння (коріння активніше за дією) використовують як потогінний засіб при грипі й підвищеній температурі, подагрі, ревматизмі істеричних припадках, сильних болях у шлунку і кишках, що супроводяться запаленнями, при геморої, як сечогінний засіб при хворобах сечового міхура і нирок та як загальнозміцнюючий засіб при катарі верхніх дихальних шляхів. Настій трави, крім того, іноді використовують при головному болі, задишці, серцевих хворобах, діареї, дизентерії та як протиглисний засіб. Зовнішньо препарати (сік, відвари, мазі) використовують при лікуванні ран, виразок і фурункулів, при білях і укусах змій або скажених тварин. Для профілактичних цілей рослину використовують І в харчуванні: молоде листя, пагони та коріння — для заправки супів, борщів і салатів; квітки — як заварку до чаю (суміш сухих квіток гадючника і пелюсток шипшини у співвідношенні 10:1).

В зеленій гущавині трав відразу й не помітиш цю рослину, але її видав тонкий аромат квіток. Квітки зібрані по 10–30 в китиці на довгому зеленому стебельці. Безплідні квітки яскраво-блакитні, майже сидячі; плодючі — на коротких квітконіжках, фіолетові. Відігнуті зубці оцвітини білі. Листки півциліндричні, зверху вузькожолобчасті, коротші за стебло. Цибулина яйцевидна, до 2 см у діаметрі. Плід — коробочка.

Цвіте в кінці весни (друга половина квітня — початок травня) у степах, по чагарниках, на схилах. Можна зустріти в розріджених лісах і навіть на полях. Росте в Лісостепу, Степу і Криму.

Рослина дуже декоративна, завдяки чому здавна привернула до себе увагу. Уже в XVI ст. гадючу цибульку розводили в культурі. Відомо дуже багато її форм.

Гадючою цибулькою назвали тому, що на час її цвітіння після зимової сплячки з'являються гадюки.

Гадюча цибулька китицева

(Muscari racemosum (L.) Mill.))

Гіркокаштан звичайний

(Aesculus hippotmstanum L.)

Родина гіркокаштанові (Hippocastanaceae)

Дерево з гарною густою кроною до ЗО м заввишки. Старе гілля брунатно-сіре, молоді товсті пагони — світло-бурі, голі. Бруньки до 2,5 см завдовжки, яйцевидні, темно-бурі, клейкі, покриті шкірястою лускою. Листки супротивні, черешкові, до 25 см у поперечнику, пальчастоскладні, складаються з 5–7 сидячих листочків клиновидно-оберненояйцевидних, зморшкуватих, знизу світліших, вздовж жилок пухнастих від рудих волосків. Квітки зібрані в гроно 20–30 см заввишки, чашечки квіток дзвоникуваті, пухнасті з 5 нерівними лопатями. Віночок п'ятипелюстковий, білий з жовтуватою, далі червонястою плямою в зіві. Плід — зелена тристулкова коробочка 6 см завдовжки з неколючими шпичаками і з однією насіниною 2–3 см в поперечнику, покритою блискучою шкіркою, з сірою плямою на основі. Цвіте в травні, плоди дозрівають у вересні — жовтні.

Росте по всій території України (походить з Ірану) — висаджують у парках, вздовж алей.

Збирають кору молодих гілок — навесні, квіти — в травні, шкірку насіння — восени.

Застосовують при маткових і гемороїдальних кровотечах, геморагічних діатезах, при варикозному розширенні вен, тромбофлебітах (стимулює антитромбічну активність сироватки крові й посилює наповнення кров'ю жильної системи), при атеросклерозі (змінює хімізм, крові і особливо обмін холестерину), для профілактики апоплексії (в корі містяться глікозиди ескулетин і фраксин, які, подібно до дикумарину, уповільнюють зсідання крові, і речовини, рівноцінні хініну), при захворюваннях жовчного міхура, хронічних захворюваннях кишок, при суглобному ревматизмі, артритах різної етіології, малярії, нічному занімінні рук та ніг.

Свіжий, витиснутий з квіток сік вживають при геморої, розширенні вен, тррмбофлебітах, атеросклерозі, разом з вітаміном В: всередину — 25–30 крапель на 1 ложку води двічі на день; законсервований спиртом у співвідношенні 1:2 п'ють по чарці (30–40 г) тричі на день при геморої, варикозному розширенні вен. Внаслідок тривалого вживання соку з квіток гіркокаштану зникають болі і гулі розширених вен, якщо хвороба не запущена. Водний настій кори вживають при тривалих проносах і малярії.